Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Про революції Частина перша - Румунія

Ярослав Вішталюк
Про останні новини можна було б написати просто, як я це зробив кілька днів тому в коментарях, але це ж допис, а дописи я просто писати не люблю. Тому буде складно і здалеку. З події в 2016 році, на яку в Україні навряд чи хтось звернув увагу - відкриття румунською прокуратурою (це та сама, в якій шість років була генпрокурором і по суті створила її з нуля знаменита антикорупціонерка Лаура Кодруца Кевеші, що тепер працює генеральним прокурором Євросоюзу) кримінальної справи за події тридцятирічної давнини проти героя румунської революції, першого президента Румунії Йона Ілієску та його соратників по поваленню диктатора Чаушеску.
"Польська - 10 років, угорська - 10 місяців, німецька - 10 тижнів, чехословацька - 10 днів, румунська - 10 годин" - так колись узагальнив британський політолог Тімоті Гартон-Еш революції комуністичного Варшавського блоку 1989 року, які були названі "осінню народів". Хоч про 10 годин і явне перебільшення для гарного слова, румунська справді була найкоротшою - сумарно 9 днів з початку протестів до відомого відеороликами в інтернеті швидкісного розстрілу диктатора Чаушеску. Почалося все з того, що 16 грудня спецслужба Секурітате заарештувала угорського священника, дисидента і борця за права людини Ласло Токеша, що спровокувало масовий протест мешканців міста Тімішоара (між іншим Токеш бере участь в політиці й досі, тільки вже в рідній Угорщині, де є членом радикальної партії Фідес і відзначається радикальними висловлюваннями, наприклад, щодо необхідності створити "народну республіку" румунських угорців, за що вже позбувся вищої нагороди Румунії "Орден "Зірки", яким був нагороджений за роль в революції 1989 року). Під вечір в місто були введені війська і спецназ, що діяв спочатку водометами, потім кулями - щонайменше 40 тіл протестуючих, як згодом стверджувала прокуратура, було таємно спалено в крематорії Будапешта (операція носила романтичну назву "Троянда"), а самі загиблі були оголошені втікачами за кордон.
Чаушеску, точно як Янукович в лютому 2014 року в Сочі, чкурнув в Іран, залишивши країну на дружину, яка вислала в Тімішоару робітників заводів (аналог наших донецьких шахтарів) - втім ті, після короткого знайомства з місцевими, просто приєднались до протестів. Диктатор був змушений повернутися і 21 грудня зібрав в столиці свій "антимайдан" з бюджетників і компартійців, який мав би відстоювати "здобутки соціалістичного ладу", але несподівані звуки пострілів розігнали провладний мітинг, зібравши за кілька годин обурених мешканців столиці, що з криками "Геть диктатора" почали штурмувати урядові об'єкти. На цей натовп було кинуто армію і спецназ з танками та БТР. Пекло було таке, що навіть іноземні журналісти не отримували кийком по голові, як в Україні, а теж гинули разом з повсталими - іменами французького (Жан-Луї Кальдерон) і бельгійського (Данні Г'ю) журналістів, які загинули в сутичках, було згодом названо вулицю і площу. Публічним обличчям революції в ті дні був поет Мірча Дінеску - зацькований спецслужбами і вигнаний з усіх робіт після критичного інтерв'ю з Чаушеску дисидент, який до цього півроку жив під домашнім арештом з дозволом виходити тільки в магазин за продуктами в супроводі двох офіцерів спецслужби. Разом з поетом Іоном Карамітру Дінеску перебував в самому епіцентрі подій, постійними виступами підтримуючи протестуючих.
Вранці наступного дня стало відомо, що якось випадково "самозастрелився" міністр оборони Василе Міле, який відправив солдатів до Тімішоари без патронів, а в Будапешт взагалі відмовився їх відправляти. З гелікоптерів над площею з бунтівним народом оголосили про введення воєнного стану, заборону збиратися групами більше 5 осіб і наказ розійтися по домівках, проте одночасно новопризначений міністр оборони Станкулеску від початку почав працювати проти свого головнокомандуючого, наказавши армії не залишати казарм і розрядити зброю, а самому Чаушеску порадив сідати на гелікоптер і швидко втікати зі столиці. Під згодом проголошений пафосний лозунг "У мене був вибір - стратити Чаушеску чи революцію" генерал-лейтенант Віктор Станкунеску став де-факто військовим диктатором Румунії на три критичних дні. Проте про це не знали прості румуни, які радісно привітали вигук "Перемога!", з яким Дінеску і Карамітру повідомили про втечу диктатора, одночасно оплакуючи втрати від гусениць танків та куль спецназу.
Багато причетних до тих подій казали, що в середині компартії Румунії заколот зрів вже давно і якби не події в Тімішоарі, які його прискорили, ймовірно все закінчилося б наступного року "тихим внутрішньопартійним поваленням влади", як свого часу Брєжнєв усунув Хрущова. Але почалися протести і смерті, тож рішення довелось приймати оперативно - і приймати його міг тільки Станкунеску, який тримав на той момент в руках всю владу через контроль над армією. І поки на площі 22 грудня радісний народ святкує втечу диктатора і прибирає з вулиці тіла, між протестуючими вже готувалися претенденти на новий демократичний уряд - представники найстарішої, створеної ще в 1875 році національно-ліберальної партії, дисиденти, політв'язні та вигнанці з країни, що десятиліттями воювали з комуністичною диктатурою, оголосили про вихід з підпілля своєї, забороненої комуністами ще в 1947 році, організації.
Це були Дан Лазареску - правознавець, письменник, режисер і політв'язень, який двадцять років гнив у в'язниці за свою антикомуністичну діяльність з випуску підпільної газети "Ліберал", Сорін Боттез - професор англійської мови, який пережив 15 років ув'язнення, та Ніколае Енеску - адвокат, правозахисник, який провів не один рік в одних в'язницях з Лазареску і Боттезом. На довершення всього після відкриття авіасполучення першим же літаком з Парижу до своїх старих товаришів приєднались лідери румунської еміграції Раду Кампеану і Габріель Замфіреску - два старих ліберала, які провели не один рік в катівнях "Секурітате", але мали родичів за кордоном: перший - дружину, другий - сестру, тож після восьми років ув'язнення їх обох викинули з країни за хабар спецслужбістам в 6000 доларів. Всі п'ятеро мали багаторічний досвід боротьби з комуністами, були високоосвіченими людьми, які не один рік розмірковували над устроєм Румунії в разі повалення диктатури Чаушеску, тож не дивно, що вони взяли активну участь в революції, а після повідомлення про втечу диктатора - виступили на площі з готовою програмою дій.
Та влада належала поки що генералу Станкунеску і він нею поділився з представниками (не смійтеся) "Народного фронту", який просто під час протестів створили члени румунської компартії, що були так чи інакше ображені на Чаушеску, про плани перевороту яких власне і ходили ті самі чутки. Увечері 22 грудня 70-тирічний палкий сталініст Брукан, 55-річний представник Чаушеску в ООН дипломат Мазіл та 59-тирічний голова румунського комсомолу, керівник департаменту пропаганди компартії і колишній міністр з питань молоді Ілієску разом з генералом Станкунеску створили тимчасовий уряд, який вони назвали "Фронтом національного порятунку", про що й було негайно оголошено по телебаченню, аби убезпечити себе від конкурентів. "Фронт", котрий склався з людей, що їх ніхто і близько не бачив на площі, коли там лилась кров, негайно взявся розбиратися з бунтівним народом і "клятими лібералами". Лише через двадцять років генпрокуру Кевеші вдалось розкопати в польських архівах радянських спецслужб вцілілі свідчення того, що вночі з 22 на 23 грудня, коли народ ще святкував перемогу на площі, новостворений "Фронт порятунку" в особі Станкунеску і Ілієску прибули в міністерство оборони і по лінії зв'язку з Москвою попросили у Горбачова допомоги в "заспокоєнні" бунтівних румун. Згодом під час слідства це підтвердили з десяток причетних до подій свідків, в тому числі командири армії та флоту. Проте у Москви були свої проблеми, тож Горбачов сказав, що допоможе чим завгодно, але тільки не військами, залишивши Ілієску розбиратися з ситуацією самому. Згодом відомий дисидент Владімір Буковскій скаже, що у нього були достовірні свідчення про тісний зв'язок Ілієску з КДБ як до революції, так і після, коли він отримував від них поради по заспокоєнню країни. На той момент число загиблих в протестах складало майже 120 чоловік.
Вдень представники "Фронту" запускають телебачення і починають транслювати з нього заклики про необхідність захисту революції від "терористів", що хочуть повернення Чаушеску, накручуючи психоз аудиторії. Як згодом зізнається на допиті один підполковник члени генштабу Станкунеску займались цілеспрямованою дезінформацією керівників підрозділів, накручуючи їх на "боротьбу проти терористів". Співробітники органів держбезпеки роздали тодішнім румунським "тітушкам" цілі ящики зброї і столиця поринула в хаос терору "всі проти всіх". В аеропорту починається ціла війна, що коштувала півсотні життів - підрозділ армії, що йшов в аеропорт для "захисту від чаушистів" вступає в бій з представниками військово-повітряних сил, які "боронять аеропорт від чаушистів". Три дні по місту йдуть бої і повсюди чутно автоматний вогонь. Тим часом колишній диктатор Чаушеску недалеко відлітає від столиці, після чого потрапляє в руки правоохоронців. Після короткого розгляду питання, який і близько не мав нічого спільного з судом, законами Румунії чи здоровим глуздом, Ілієску та Станкунеску наказують розстріляти свого колишнього шефа на місці.
Після цього ситуація якось "сама собою" заспокоюється, Ілієску проголошується тимчасово виконуючим обов'язки першого президента Румунії. На цей момент кількість лише упізнаних загиблих перевищила 1200 чоловік, з яких кількасот - військовослужбовці різних збройних сил, досі невідому кількість загиблих було поховано без упізнання. Затримано правоохоронцями більше 1000 цивільних і понад 1500 співробітників спецструктур за підозрою в злочинах проти протестуючих - тільки від служби безпеки підозрюваними був 341 співробітник. Практично всіх їх відпустять протягом наступних двох тижнів, а за місяць Ілієску оголосить амністію всім, хто підозрюваний чи засуджений в злочинах, що передбачають до трьох років покарань, таким чином убезпечивши від в'язниці всіх тітушок, що били румунських "майданівців". Ілієску проголосить, що народ повстав не проти комунізму, а проти Чаушеску, котрий повів країну неправильним шляхом - тому він пропонує не "ламати все", а провести щось на кшталт перебудови на базі існуючих інституцій. Багато співробітників СБ та інших силових структур, номенклатурників компартії та впливових чиновників диктатури Чаушеску були інтегровані в "нову ваду", або спокійно зайнялись бізнесом на хвилі роздержавлення. Для затвердження влади було проголошено вибори в травні 1990 року.
На вибори "Народний Фронт" перетворюється на партію для підтримки свого лідера Ілієску на президента, а його найближчих соратників - на міністрів. Обурені тим, що нова "партія" створена трохи менше, ніж повністю з колишніх комуняк і чиновників мертвого диктатора, Народно-ліберальна партія дисидентів оголошує протести і проводить мітинги. Ілієску звертається до народу, в першу чергу пролетаріату, селянства і робітників, із закликом підтримати "Народний фронт" в боротьбі з "фашистами, що намагаються дестабілізувати країну". Преса, що лишалась підконтрольною колишнім чиновникам диктатора, громила зі своїх сторінок мітингарів-лібералів. Зрештою до столиці прибуває цілий натовп шахтарів під орудою голови профспілки Мірона Козми - разом з поліцією вони брутально розганяють ліберальний мітинг молоді і політв'язнів, який вимагає покарання тим, хто придушував революцію, та засудження комуністичного режиму і його посіпак. На виборах Ілієску виграє президентські перегони в один тур з результатом більше 85% голосів "за". Через десять років він посвариться зі Стенкулеску і проти останнього відкриють справу за розстріл мітингу в Тімішоарі - таким чином цей факт єдиним з усієї історії стане відомим народу. Поки буде йти розслідування дружина генарала викинеться з вікна і розіб'ється насмерть, написавши записку, де назве вбитих в Тімішоарі героями і прокляне свого чоловіка, а сам колишній генерал, руками якого Ілієску отримав владу, отримає 15 років в'язниці, відсидить п'ять і помре самотнім у себе вдома в 2016 році у віці 88 років.
Героя румунського Майдану Іона Карамітру візьмуть "обличчям партії" в "Народний фронт", але він дуже швидко вийде звідти, звинувативши керівництво в прагненні монополізувати владу і зберегти старий режим. Він стане міністром культури, коли на чотири роки Ілієску тимчасово втратить владу, але на цьому його політична кар'єра і закінчиться. Його колега Мірча Дінеску в політику взагалі не потрапить і залишиться громадським активістом - він і досі займається розслідуванням архівів "Секурітате" і переслідуванням компартійних чиновників та агентів спецслужб на громадських засадах.
Йон Ілієску після перемоги на виборах буде змушений поділитися з "колегами", віддавши кілька місць в уряді не своїй партії. Проте всього за півроку, використовуючи шахтарські і робітничі руки, він знесе цей уряд і набере всієї повноти влади. Він примудриться використати навіть міжетнічні проблеми - розпаленомі владою в Трансильванії зіткнення між угорцями і румунами були використані Ілієску для відродження служби безпеки на чолі з колишніми представниками одіозної "Секурітате" - очолив відроджену СБ особистий офіцер "Секурітате" брата Чаушеску Вергілій Магуряну. В 1996 році Ілієску тимчасово втратить пост на користь правозахисника, автора руху за покарання агентів "Секурітате" і компартійців Еміля Константінеску, але знову повернеться на посаду. Румунія увійде до ЄС і НАТО, але досі лишатиметься найбіднішою країною Євросоюзу, чий імідж формуватимуть бідні цигани і обдерті нетрі.
Дисиденти з ліберальної партії до влади так і не потраплять - протягом наступних двадцяти років досягаючи максимум статусу народного депутата, вони помруть один за одним через підірване у в'язницях здоров'я. Розгромлена руками шахтарів і робітників під орудою підконтрольних Ілієску лідерів профспілок ліберальна партія оговтається лише за двадцять років, коли до керування нею прийде молоде покоління - воно і приведе до влади в 2014 році чинного президента Румунії Клауса Йоганніса. При ньому прокуратура взялась за події 1989 року з подвійною енергією - в 2016 році було відкрито кримінальну справу, а в 2019 було оголошено підозру Йону Ілієску, його першому прем'єр-міністру і найближчому соратнику по "Народному фронту" Петре Роману, його першим віце-прем'єрам Гелу Войкулеску і Віргілу Магуреану, лідеру профспілкового руху Мірону Козма та ще багатьом особам першої "постреволюційної" влади. Проти ще ще восьми, в першу чергу представників армії та силових структур, які тоді допомагали Ілієску, справи було закрито в зв'язку з природною смертю підозрюваних. Три місяці тому справи по першим підозрюваним пішли в суд.




















Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2339135.html.
Tags: история, майдан, піар, рух
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments