Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Козакування

Алі Татар-заде
настільки ясно, чітко і стисло викладено, що я дозвою собі об'ємну цитату.
— «Під час розпаду системи легітимної влади <Орди> в степу виникали різноманітні козацькі спільноти.
У тюрко-монгольському світі козаком називали людину, що безпідставно претендувала на вищий від наявного статус, або з іншої причини губилася в рангованому мереживі статусів, а тому й вважалася особою поза суспільством та його нормами.
Коли внаслідок соціальних струсів рушилася усталена організація номадів, розсипалися роди та їхні ієрархії, тоді й козакування набувало масового характеру.
Ще В. В. Бартольд звернув увагу на те, що козакування (казаклик) протягом невеликого історичного періоду (друга половина ХV ст.) охопило величезну територію – від Центральної Азії до України, і сталося це у той час, коли одне за одним розвалювалися створені монголами держави.
Зокрема, в часи розпаду держави Тимуридів козаками називали претендентів на престол, “котрі не бажали коритися своїй долі і на чолі своїх прибічників вели життя шукачів пригод”.
Наприклад, Султан-Хусейн, правитель Хоросану, мав за плечима свої “часи козацтва” (казаклик).
Козаками називали й певну групу, що відокремлювалася від якогось “народу”,
як-от: кочові узбеки, що залишили хана Абу-л-Хайра та його спадкоємців, отримали назву узбек-козаків, згодом це слово перетворилося на етнонім казахів.
В одному з джерел зазначено щодо подій початку 1440-х років у Держави кочових узбеків:
“часом декотрі з війська узбецького перетворювалися на козаків, приходили в Мазендаран і, влаштувавши скрізь грабунок, знову поверталися”.
У постмонгольський час хаотичне формування у Дешт-і Кипчак’у нових державних утворень, з’єднаних новими конфігураціями родових ієрархій, супроводжувалося масовим викидом на узбіччя монгольської улусної системи соціальної маси, що звалася козаками.
Є. В. Кусаїнова слушно припускає, що “всі держави, які утворилися на уламках Золотої Орди, мали в себе на службі козаків».
Дослідниця надто обережно пише, що «все це були татарські козаки, котрі раніше вільно «гуляли» (після розпаду Золотої Орди) у Дикому Полі, а потім перейшли на службу до тих або інших державців”.
Перебування козаків на службі у правителів Мангитського Юрту відображено у поемі “Едиге” з епічного циклу “Сорок ногайських батирів”, де є вислів “къазакъ шыккан Эдиге” (той, хто пішов у козаки до Едиге).
Хоча далеко не всі козаки ставали служивими людьми:
вільне козакування протрималося більше століття після остаточної ліквідації Улусу Джучі.
Кочівницькі козаки виявляли більшу агресивність, порівняно зі звичайними номадами, оскільки були менш прив’язані до повноцінного кочування,
що в “нормальних” умовах здійснювалося за усталеним маршрутом та з підтриманням таких відносин з сусідами, що в кожному конкретному випадку слугували оптимальному використанню ресурсів степу.
Мацей Мєховський (ХVI ст.) писав про причорноморські степи як про “пустелю, в якій немає володарів”,
там “іноді тільки проходять козаки, «шукаючи», за їхнім звичаєм, «кого пожрати»… Вони живуть здобиччю, нікому не підпорядковані та їздять величезними пустельними степами загонами в три, шість, десять, двадцять, шістдесят чоловік і більше”.
Козакування проявило себе і в процесі розпаду Ногайської Орди.
Відомим ногайським козаком був Кази-мурза, який з великою кількістю кочовиків відокремився від Ногайської Орди в середині ХVI ст.
Як пише В. Трепавлов, Кази-мурза “фактично поставив себе поза її улусно-ельною системою. У поняттях тієї доби він став типовим волоцюгою-»козаком». Так він рекомендував себе сам у зверненнях до Івана IV, такими ж вважалися його соратники”
Та на початку ХVII ст. Казиїв улус перетворювався на сталу спільноту – Малу Ногайську Орду.
“Колишнє бучне «козакування», – зауважує Трепавлов, – стало поступатися місцем налагодженню стабільного улусного життя”.
Казиївці перетворилися на орду, устійнену новою ієрархією родів, вершина якої закріпилася за нащадками Кази.
Тим же шляхом еволюціонували казахи, котрі, початково будучи козацькою спільнотою (що позначилося на їхній самоназві), сформували сталі орди (жузи) й утворили державу на чолі з легітимним правителем – ханом.
Звісно, далеко не кожному козацькому ватажкові таланило започаткувати нову орду.
Показовий випадок з Баки-беком, котрому кримський хан Сахіб Гірей (1519-1551) наказав вбити свого брата, калгу Іслама Гірея.
Виконавши це ганебне доручення, Баки не повернувся до Криму, підозрюючи, що хан стратить його як убивцю Чингізида.
Тому він, “зібравши загін розбійників, став козакувати”; Сахіб Гірей-хан мусив відкласти похід на Московію, щоби зловити й стратити Баки-бека.
І це, вочевидь, лише один з багатьох випадків приборкання незалежного козакування».
// 2012, Грибовський В. В. Військова система Ногайської Орди та її реститути в причорноморських ногайців // Історія і культура Придніпров'я: Невідомі та маловідомі сторінки / ред. Г. К. Швидько. – Дніпропетровськ: НГУ 2012. – Вип. 9. – С. 127–146.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2354541.html.
Tags: история
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment