Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

приклад колоніальной логіки, яка потім переходить у постоколоніальну

Алі Татар-заде
приклад колоніальной логіки, яка потім переходить у постоколоніальну - повністю залежну від колоніальної, але яка не йде в своїй емансипації далі простої антитези (що для колоніста було визначним зі знаком плюс, те буде для нас визначним зі знаком мінус).
Взяття Києва в 1169 році військами суздальського князя Андрєя Боголюбскаго.
Для російської історіографії це переламний момент. Перший "ісконо рускій", але не україно-руський, князь, такий собі перший росіянин і перший росіянець, поверг Києва до своїх ніг. З цього дня всі, починаючи з Татіщева й Карамзіна, анулюють верховенство Києва над Руссю та "переносять" велике княженіє во Владімір на Клязьмє.
Що робили українські історики, починаючи з того ж татіщевсько-карамзинського часу?
Вони теж надавали цій події вікопомного значення. Але вже під знаком велетеньскої катастрофи, національного приниження, початку багатостолітнього пригнічення українців московитами.
Там, де московит захльобувався від маштабу і величності, українець починає плакати і акцентувати на горі, розрусі, реках крові.
Якщо ж окинути "історичність" та "беспрецедентність" такої події безпристрасно, ми побачимо що це був маленький епізод як в житті тогочасної Русі, так навіть і в житті самого Києва.
Взяття і руйнування Києва своїми ж князями було не першим і не останнім.
Починаючи з найпершого Володимира, який прийшов з варягами, новгородцями, полочанами і ще бозна ким та взяв Києва силою, таке відбувалося у кожному столітті багато разів.
Вже його сини проробили це кількараз - один побіг за допомогою до Поляків, другий до Печенігів, третій до "будущіх рускіх" Новгородців. Так робили й онуки, правнуки.
Києва брали мечем смоляни, чернигівці, волинці, галичани, туровці, навіть якісь тьмутараканці. Один раз (до Боголюбського) киянами княжив навіть перший удільний князь щойно побудованої Москви, тобто глибокий провінціал.
Це якщо прив'язуватись до "громадянства" завойовників, екстраполюючи його з майбутнього в минуле. (що і робили історики 18-20 століть дефакто).
Якщо ж дивитись на це як на сімейну распрю - а все це відбувалося в рамках феодального суперництва найближчих родичів - то це кожного разу дядя виганяв племінника чи кузени вигоняли стриїв попередника.
Той Андрій Боголюбський - ну який він, власне, московит? Він народився до заснування батьком своїм Москви і був жонатий на першій московитці (яка його ж і вбила) - ото і весь його зв'язок з майбутнім угрофіно-слов'янським племенем.
Його батько - Юрій Долгорукий, який теж брав Києва щоби в ньому княжити, рідний син Мономаха.
Конкретно епізод 1169 року - це намагання Андрія чи Андрєя встановити свою владу над Руссю через своє походження і старшинство в актуальній гілці князів.
Взяти столицю йому вдалося, але закріпитися в ній - НІ.
От з цього і починається великий і натужний ентузіазм московитів та розпачливий стогін українців.
Бо й ті й ті описують це так, що він НЕ СХОТІВ НАВІТЬ спробувати повелевати киянами, а просто "переніс столицю", переніс владу, переніс який там фарн чи що там, регалії, шапку Мономаха? до себе в клязьминські болота.
Але це було не так.
Коаліція руських князів (серед яких більшість складала українська гілка) допомогла Андрєєві взяти Києва, бо була як завжди не за когось а проти когось - конкретно, проти попереднього князя.
Одразу по тому всі учасники коаліції виставили свої права на Києва і по...ся між собою.
В результаті компромісним визнали Гліба Юр'овича, рідного брата того Андрєя, мабуть через те що він жонатий на дочці чернигівського князя.
Але тут повернувся Попередник, навів на Києва клобуків, повернув собі столицю - ненадовго, бо тут прийшов знову той Андрєй. І так було - читайте уважно - 16 разів протягом 12 років. Перевороти відбувалися частіше ніж раз на рік. Згодом Києв знов зажив стабільніше.
Що ми маємо? Києв не втратив ніякого свого значення (інакше б за нього не билися так запекло)
Велике князівство залишалося у Києві аж до приходу монголів (1240)
Центробіжні сили справді від'їдали від Києва одну за одною великі землі на півночі і сході, формуючи уявну "сучасну" Росію й Білорусь.
Але кожен князь з тих окраїн, зачувши що йому маячить не те що великокняжий стіл, а хоча б овруцьке, вишгородське, поблизу до Києва, удільство, - кидав охоче свої непролазні хащі та устремлявся під Києва.
Щоби бути поближче до "федерального центру".
Отже, ця подія дуже перебільшена спочатку пропагандою (ніяких підстав для заведення "великого княжества" десь в глухих лісах Суздаля нема, окрім ханського ярлика іншої епохи), а потім виплекана постколоніальним та антиколоніальним спротивом до розміру велетенської катастрофи.
Катастрофи, яка перекладає всю провину з сучасників - на тих далеких предків, які і слова "московит" іще не знали. Включно з тим "московитом" Андрєм і навіть його підступною дружиною Кучковною - першою природною мсковитянкою.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2421066.html.
Tags: история, київ, подонки, піар, рассея
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments