Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova Значить так. Завтра у мене операція, третя за кілька останніх місяців

Третя операція, яку мені не наважились робити в лютому, після перших двох - бо де ж взяти сили, тут ледве виповзала з тих попередніх - світила давно. Мене підрихтували, відпустили набратись сил - і повертатись до хірургів.
Що ж, мене, мене, текел, упарсін, тобто, все зважено, рішення прийнято. Далі тягнути нікуди.
Значить так.
Завтра видалять ще один орган. Четвертий орган в мінус за чотири місяці - тенденція не радує. Де ж за такої динаміки набрати стільки зайвих запчастин?
А, ні, не за четвертий місяць, за п'ятий. Ну, тоді ок, є фора.
Ситуація сама по собі смішна, інакше чому мої друзі, військові, задавши питання:
- Так коли ви вже до нас приїдете?
і отримавши вимушене від мене:
- Не можу я, братці. Ось зроблять ще одну операцію...
на цьому місці падлюки починають реготати і кричати крізь сміх:
- Шо, опять?
Тоді я трохи ображаюсь, але довго ображатись ніколи, бо я теж регочу разом з ними. Ну, смішна ж ситуація, до сліз.
До сліз...
Відреготавши, військові діловито питають номер картки. Тут в мене з'являється ступор. Це треба розуміти, яжвалантьор, я ж шість років збираю гроші ДЛЯ НИХ, ну, як я можу взяти гроші від них?
- Ну, ні то й ні. - недбало відповідають вони.
І, проявивши солдатську смєкалку, стукають до Санді. Я взнаю про це випадково, Санді вміє обмовитись "випадково". Це та ще дівчинка.
Тут я розводжу руками.
Три операції за п'ять місяців - це таки не надто дешево.
Волонтери терзають телефони, десь просять знижки для мене, десь домовляються про безкоштовне обстеження.
Я мовчки слухаю. Я добре знаю ціну таким дзвінкам. Це називається - з'їдати соціальний капітал. Бо не буває безкоштовно нічого. За все прийдеться колись сплатити ціну. Але з мовчазною вдячністю я приймаю їх соціальні капітали - бо я ж теж безжально з'їдаю свій соціальний капітал, коли комусь потрібна допомога.
Коли, чотири місяці тому, я подихала, корчачись на лікарняних ліжках і переповзаючи з однієї операції в другу - ви теж безжально спалювали себе, виносячи мене на руках з того пекла. Ви, лікарі, команда, рідні.
Такий закон життя. Пусти хліб водами, колись він повернеться до тебе.
- Ви така мужня жінка.
- Я помню ее. Она такая отчаянная и с сигаретой...
- Це Леді з чавунними яйцями, навіть не сталевими.
Це про мене, від різних людей в різні роки війни. Коли я чую таке - я червонію. Бо це неправда.
- Ну, ти ж бо знаєш, яка я насправді ссикуха. - сказала я вчора в розмові товаришу.
- Та да. То інші нехай розказують про якусь там твою мужність. Але дристуха ти ще та. - зареготав він.
Теж фронтовик, ви одразу зрозуміли. Благословенні будьте, фронтовики. Якщо я вдячна за щось цій війні, то за оцю мою безмежну дружбу з вами. Ви вчите мене реготати, коли страшно. Не тонути у жалості до себе, а спокійно плавати в іронії та самоіронії. Тобто, всьому тому, без чого ти ні на що не годен - як на війні, так і в тилу.
Чи страшно?
Ха! До оскоми на зубах, до нудоти, до відчаю.
Але це як з боєм.
Перший твій бій, куди тебе занесло по твоїй же дурості - ти ще нічого не розумієш, ти просто знаєш теоретично, що ось у ньому може бути так.
Твій другий бій - тебе несе й засмоктує у вир, ти вже прийшов до цього сам, але від тебе тут нічого не залежить, хіба твоє життя, якщо пощастить і якщо ти будеш правильно поводитись.
А ось вже коли ти попадаєш втретє - тут виправдань слабкості чи розгубленості нема, тут мусиш діяти вже чітко. Інакше нафіга ти потрібен у тих боях?
Ну, блін, іду на третій бій. Вже чітко знаю, що може бути. Два перших боя задали такого жару, що ледве вижила. Утретє, сподіваюсь, все буде ок. Принаймні я точно знаю, що після наркозу треба здебільшого мовчати, бо ж тобі потім зачитають все, що ти варнякала, ти станеш реготати, а реготати по свіжих швах якось не дуже... Хто пробував, той знає. Я - знаю.
Ну, і страшенно потрібно на фронт. Коли я взимку прийшла на першу операцію - перше, що я сказала лікарю:
- Тільки давайте якось розберемось з цим швидше. Мені на фронт потрібно.
Хто ж знав тоді, що все це так затягнеться.
Так і зараз.
Мені ця неміч страшенно заважає. Вона не відпускає мене, тож треба швидше з нею розібратись.
Бо мені потрібно, конче потрібно, безмежно потрібно на фронт.
А лікарі у мене, здається, чудові. Вони самі з боїв і знають ціну бою. І ціну дрисливій мужності - найправильнішій мужності.
... але усе ж потримаєте мене ще трішки за руку, добре?
У вас надійні руки.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2445331.html.
Tags: ато, здоров'я, майдан, піар
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment