Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Конфуз в Страсбурзі, або Як Кучма отримав у 1997 році відкоша від Ради Європи

Леонід Косаківський
Деякі непривабливі сторінки новітньої історії Києва в маловідомих документах.
Стан місцевої демократії в європейських країнах — такою була тема четвертої сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (скорочено КМРВЄ, або англ. CLRAE), що відбулася 3-5 червня 1997 року в Страсбурзі.
Склад української делегації на цьому представницькому форумі було визначено Указом Президента 29 квітня 1996 року № 305/96 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305/96/ed19960429#Text ще до сумнозвісного перевороту на Хрещатику. Відповідно до цього Указу я був включений до складу української делегації. Від Ради Європи отримав персональне запрошення взяти участь у сесійному засіданні Конгресу.
Хоча по лінії української влади ніякої інформації до мене так і не надійшло. Я, звичайно ж, знав, що формується офіційна делегація, що йде серйозна підготовка до цієї події. Але знав і інше: робилося все, щоб я туди не потрапив.
Вся делегація їхала в Страсбург разом. Мене навіть не повідомили, не запросили летіти одним рейсом. Довелося добиратися самостійно.
Делегація України прибула на наступний день. Опікали її О. Комаренко — від адміністрації Президента і Р. Давидов — від фонду підтримки самоврядування, що фактично був структурою президентської адміністрації, яку тоді очолював Є.Кушнарьов. Фактично вони виконували роль «наглядачів».
Я готувався до засідань і не знав, що в цей час, в понеділок (сама сесія відкривалася у вівторок), відбувалися цікаві процеси...
Як мені стало відомо в день відкриття сесії, напередодні, в понеділок, на засіданні Бюро Конгресу, яке розглядало повноваження делегацій, була спроба представників України, зокрема все того ж Давидова (який так старався догодити Банковій, що потім був винагороджений посадою члена ЦВК), поставити під сумнів мої права як члена делегації і навіть зробити заміну, розмахуючи підписаним нишком від усіх Указом Президента від 30 травня 1997 року № 472/97 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/472/97/ed19970530#Text.
На це вони отримали досить чітку й зрозумілу відмову. Бюро підтвердило мої повноваження.
Як це було, можна побачити з цього звіту Бюро про перевірку процедур призначення національних та спеціальних гостьових делегацій та перевірку повноважень делегатів від 02.06.1997 (Доповідачі Бюро Баронеса Фаррінгтон, Великобританія; Пан Ален Шенар, Франція) https://rm.coe.int/report-on-the-verification-of-procedures-for-appointing-national-and-s/1680719b59.
У ньому зазначалося, що на початку кожного пленарного засідання Бюро має представити звіт про перевірку повноважень нових членів CLRAE. Відзначалося, що того року було внесено численні зміни. У більшості випадків це відбувається через індивідуальні відставки або проведення місцевих та регіональних виборів. В інших випадках зміни не мають виправдання і, здається, продиктовані внутрішньополітичним конфліктом. Щодо останніх змін, Бюро пропонує не підтверджувати повноваження нових делегатів. Був проведений аналіз Резолюції 29 (1996) про перевірку повноважень, прийнятої Бюро минулого року. Національні делегації були поновлені в минулому році, і їх члени мали термін повноважень два роки, тобто до наступного пленарного засідання. Цього року теоретично від Конгресу слід вимагати лише відзначити обмежену кількість змін. Однак це не так. Доповідачі вимушені були розглянути серйозні політичні проблеми у випадку двох делегацій (України та Болгарії). З огляду на проблеми, які виникають, доповідачі наголосили на наступному: 1) Необхідно забезпечити безперервність роботи CLRAE. Оскільки два роки — це вже короткий період, представників слід замінити до закінчення дворічного терміну повноважень лише у випадках, прямо передбачених статтею 2.5 Статуту CLRAE, а саме: — смерть; відставка; втрата мандату представниками, обраними до місцевих чи регіональних органів влади.
Ситуації в Україні приділили окрему увагу. В документі доповідачів, котрі спеціально вивчали це питання, йшлося, що президентський Фонд місцевого самоврядування, відповідальний за координацію української делегації, надіслав до Секретаріату список членів, які мали взяти участь у 4-му пленарному засіданні. Висловлювалося здивування, що містера Косаківського, призначеного представником минулого року, немає у цьому списку. Однак він заявив, що буде відвідувати сесію. У своєму листуванні з Секретаріатом CLRAE Фонд нарешті пояснив, що пан Косаківський більше не є членом делегації, оскільки Президент ухвалив це. Однак не було підстав замінювати пана Косаківського до закінчення дворічного терміну його повноважень. Він досі головує у Київській міській раді. Останні місцеві вибори були проведені в 1994 році, а наступні відбудуться в 1998 році. Доповідачі пропонують визнати дієздатність пана Косаківського представником до наступного поновлення української делегації, яке має відбутися до сесії 1998 року. Він повинен мати можливість взяти участь у сесії 1997 року. Вони також зазначають, що не центральний уряд вирішує, які представники повинні поїхати до Страсбурга на сесії CLRAE.
У вівторок, не знаючи усіх цих перепитій, прийшовши на сесію, я не виявив себе в плані розсадки делегатів у залі. Мого прізвища не було. «Наші» і тут виявилися «нашими»... Керівництво української делегації намагалося ось таким примітивним чином навіть в зал мене не пропустити. До мене підійшли працівники секретаріату Конгресу, вибачилися і визначили мені окреме місце, заспокоїли, що зараз моє питання буде проголосоване.
Почалася сесія. З доповіддю про перевірку повноважень делегацій виступив Ален Шенар. Він сказав,зокрема, про те, що склалася дивна ситуація в зв'язку з тим, що виконавча влада України намагається викреслити зі складу делегації мера Києва. Ми, сказав він, перевірили, пан Косаківський залишається при виконанні своїх обов'язків. Тому ми підтвердили його повноваження і хотіли б висловити своє обурення спробами виконавчої влади України втручатися в наші справи. Він сказав також, що пан Косаківський тут, в залі, і давайте привітаємо його і підтвердимо його повноваження, що й було під оплески зроблено.
І було дуже приємно, зал проголосував, і таким чином був прийнятий спеціальний п. 12 в загальній резолюції (The verification of procedures for appointing national and special guest delegations to the CLRAE and the verification of delegates’ credentials 3 June 1997)
https://rm.coe.int/verification-of-procedures-for-appointing-national-and-special-guest-d/1680719b7f.
А саме «12. REITERATES that Mr Leonid Kossakivsky is a representative of the national delegation of Ukraine (Конгрес місцевих і регіональних влад Європи ... повторно підтверджує, що пан Леонід Косаківський є представником національної делегації України).
Таким чином, цей інцидент був вичерпаний зі значними репутаційними втратами для України внаслідок недолугої поведінки влади, яка поводилася як слон у посудній лавці.
Після відкриття Конгресу відбулося окреме засідання палат. Я був членом палати місцевої влади і виступив на тому засіданні з інформацією про стан справ в Україні, про спроби ущемити місцеве самоврядування, в тому числі і в Києві, навів переконливі факти. Я сказав буквально наступне: проблема кожного повинна стати проблемою всіх. Якщо не буде солідарності мерів, то ми не зможемо відстояти свої права.
Цікаво було спостерігати після цього поведінку членів нашої делегації. Якщо більшість з них раніше просто цуралися мене, то тепер, в перерві, стали обходити мене десятою дорогою, боялися навіть спілкуватися зі мною. Мабуть, мій виступ їх все-таки сильно злякав.
Як мені потім стало відомо від одного з членів української делегації, ввечері їх усіх зібрали, був великий «розбір польотів», терміново підтягли підкріплення з Києва ... Приїхало ще декілька людей ... Вони боялися, що я буду робити ще якісь демарші і, мабуть, готували на всякий випадок протидію. Вони не знали, що ж я буду робити, може бути, навіть думали, що я буду просити політичний притулок.
Але я не збирався робити їм такий подарунок, бо вони б із задоволенням виштовхали б мене за межі України.
Докладніше про це усе тут https://sites.google.com/view/leonidkosakivskyi/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82-%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%89%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B5-2?authuser=0#h.p_Q1MiHkliIPPF.
Отак я на собі відчув підлість і ницість тодішньої влади, а Рада Європи побачила її справжнє обличчя.
Що ж передувало цим подіям і чому влада пішла на такий безрозсудний крок?
16 червня 1996 року частина депутатів міської ради, скориставшись тимчасовою моєю відсутністю (під час моєї реабілітації після важкої операції), скликала збори депутатів і під виглядом пленарного засідання ради прийняла 8 рішень із різних питань місцевого самоврядування та обрала народного депутата України Володимира Бондаренка виконуючим обов'язки заступника голови Київради. Шевченківський районний суд міста Києва за заявою прокурора 17 вересня 1996 року встановив, що відбулося не пленарне засідання сесії Київської міської ради, а збори депутатів ради, до компетенції яких не входить прийняття від її імені рішень, оскільки згідно зі ст. 20 чинного на той час Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве й регіональне самоврядування» рада проводить свою роботу сесійно».
Прийняті на зборах депутатів рішення суд визнав незаконними і скасував їх.
Проте депутати проігнорували рішення суду і на чолі з Володимиром Бондаренком продовжували при потуранні та заохоченні з боку Банкової й КМДА скликати депутатські збори, називаючи їх пленарними засіданнями ради, та «пекти» від її імені рішення.
Хоча згідно із роз’ясненнями Генпрокуратури та столичної прокуратури ухвалені в тому ж порядку рішення, як і поіменовані раніше скасовані «рішення» депутатських зборів, так само не мали юридичної сили.
На них з огляду на їх юридичну нікчемність ніхто не звертав уваги, а Омельченку вони були вигідні лише для того, аби ніхто не заважав йому займатися дерибаном, тому легітимні сесії ради йому були непотрібні.
Генеральний прокурор України М. Потебенько у своїй відповіді на запит групи народних депутатів України від 9.07.1999 наголосив: «Київською міською радою у передбаченому законом порядку бюджет м. Києва на 1996–1998 роки не приймався. Прийняті з цих питань зборами депутатів Київради рішення у 1996 році були опротестовані прокурором міста, а в подальшому за рішенням Шевченківського суду м. Києва визнані незаконними. Наступні аналогічні рішення зборів депутатів Київради не мали юридичної сили і не виконувались органами виконавчої влади міста».
Всі спроби скинути мене з голови Ради не вдавалися. УТ-1 навіть вимушена була передати спростування на слова про мене, як про колишнього голови Київради
https://drive.google.com/file/d/17rFJoLHa5qxdsd63aHYM2Omw4tty5lOQ/view?usp=sharing.
Тому влада дійшла до абсурду й відчайдушного кроку в Страсбурзі, коли Банкова, впавши в раж, намагалася, як йшлося вище, замінити мене в складі делегації від України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи. Видали навіть указ Президента. Намагалися довести на сесії цієї організації в червні 1997 року, що я колишній голова ради. Але не вийшло. Отримали ляпаса.
Але оговтавшись від такої ганьби й не подарувавши мені своєї поразки, влада після виходу нового Закону про місце самоврядування знову взялася за своє — чергової пародії в дусі самозваних неправомочних депутатських зібрань зі спробою тепер уже скинути мене з посади міського голови.
І це «рішення» так званих депутатських зборів Київради, усупереч нормам законів видані від імені міської ради, було скасовано 1.10.1997 Печерським районним судом і 21.01.1998 Верховним судом України.
Тому в установленому чинним законодавством порядку мене від посади Київського міського голови ніхто не звільняв.
Як виконувалися ці судові рішення — окрема тема. Ми маємо оцінювати ситуацію з позицій правової держави, а не «понять» Кучми, Табачника, Омельченка та частини депутатів міської ради, які вчинили разом кримінальний злочин, ігноруючи приписи судів.
Силою захоплювали кабінет, усе громили, не давали працювати, не платили секретаріату ради зарплати. А позачергові вибори міського голови й депутатів, які я пропонував на осінь 1997 року, проводити побоялись.
Тобто юридично я все виграв, і від виконання свої обов’язків не самоусувався, як дехто потім, а вони творили беззаконня, паралельні структури, узурповували неналежні їм повноваження.
Усе інше — від лукавого…
Всі документи та перебіг тих подій відображені тут https://sites.google.com/view/leonidkosakivskyi/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%82-%D0%BD%D0%B0-%D1%85%D1%80%D0%B5%D1%89%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D1%83?authuser=0.
Tags: история, київ, рейдеры, табачник, тушки, україна
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments