Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Нарис 38 Дещо про ПДВУ і кар’єризм

Борис Беспалий · НАРИСИ НОВІТНЬОЇ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПОЛІТИЧНУ БІОГРАФІЮ
На зорі незалежності провідною політичною силою був Рух, спочатку як громадсько-політична організація, потім – як партія. Далі ясності не було, бо не було критеріїв. За чисельністю парламентської фракції другою була Партія демократичного відродження України (ПДВУ) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F_%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. Чисельність правда коливалась, на Установчому з’їзді (1-2 грудня 1990-го) було 18 народних депутатів https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/16447/.
ПДВУ вийшла із Демплатформи у КПУ/КПРС (утворена в грудні 1989-го), може тому мала гіпердемократію і алергію до партійної дисципліни. Спочатку обрали 7 (сім!) співголів Координаційної Ради: О. Базилюк, В. Гриньов, О. Ємець, С. Лилик, В. Мещеряков, Т. Стецьків, В. Хмелько, В. Філенко, який згодом став одноосібним головою. Як хтось у фракції порушував фракційну дисципліну, то санкція була: «Фракція дивується».
Хоч партія вийшла з Демплатформи, серед перших партійців було чимало позапартійних: а в Луганській області їх було близько 80%. Загалом 324 делегати Установчого з’їзду (кожен п’ятий депутат якоїсь ради) представляли близько 2 300 членів, що значно менше, ніж пройшло через Демплатформу. Одразу проявились дві течії: соціал-демократична та ліберально-демократична, що мирно співіснували без поділу на фракції.
Спадщина КПУ зіграла з новоутвореною партією злий жарт: Демплатформа була в центрі уваги автоматично: критика КПРС із середини викликала не аби який резонанс (досить згадати як розкрутився Б. Єльцин). Коли ж ПДВУ порвала з КПУ, з’ясувалось, що родзинки їй бракує, на відміну, скажімо, від «незалежності» у націоналістів, чи «екології» у зелених.
Постала криза жанру, партійці-депутати ще мали предмет публічної діяльності у роботі рад, інші ж – провисди. Це стало однією з причин партійного занепаду. До відновлення Незалежності, боротьба за неї та проти монополії КПРС скрадали змістовний вакуум, та потім він проявився у всій повноті: партія поїдала себе у внутрішніх дискусіях, байдужих суспільству. Що закономірно: об’єднані в інший час, на інших засадах, люди не мали належного предмету подальшої спільної діяльності: партія не розвивалась, втрачала перспективу, потрібні були нові імпульси.
Втім, я забіг на кілька років уперед, а на початку 1990-х ПДВУ являла помітну політичну силу, що справляла вплив на державну політику, і значну інтелектуальну силу, що впливала на суспільство.
Кожен член команди змагається і за перемогу команди, і за своє місце в ній. Футболіст чи хокеїст прагне до основи, а політика - справа не менш командна. Разом з колегами із УЛДС/КЛДС я приєднався до ПДВУ на початку 1991-го рядовим, постало питання пошуку свого місця в партії і політиці.
Ціную «дореволюційний стаж» (я в масовці з 1987-го, в публічній політиці з 1990-го). Звісно, Перебудова не те що раніше, та ризики зостались: і акції розганяли, і активістів тягали, і «справи шили». Пам’ятаю вечір путчу 19.09.1991-го у міліційному кільці. А якби серед путчистів був відморозок як Путін? (сам Путін був нашим ситуативним союзником, підтверджуючи правило, що не існує постійних друзів чи ворогів, а - лиш постійні інтереси).
Я – людина кар’єрного типу, посаду ціную вище за гроші, а владу – за бізнес. Коли на роботі постала альтернатива: начальник бюро на 165 крб, чи старший інженер 160 крб. зарплата + 70 крб. госптема, без вагань не те що вибрав перше, а неприховано того прагнув. У партії не мав за мету певну посаду чи статус, скажімо депутатський, але не від скромності, радше навпаки: вважав, що здатен реалізуватись у кожному напрямку, на кожному рівні: районному, міському, державному.
Районні організації партії діяли лише подекуди, принаймні не в моєму Радянському районі, первинні були, як виняток, тож мінімальною реальною точкою докладання сил була міська організація, Координаційна Рада (КР) якої збиралась щотижнево. Засідання були відкритими, участь активістів-не членів Ради віталась, кадрового перебору в організації не було. Зазвичай, я супроводжував свого товариша Ю. Сахна, який, як співголова КЛДС, одразу увійшов до складу КР, а згодом став її Головою.
Дещо про Міську організацію є в Нарисі 23 – продовжу. Поступово із скромної тіні проявився П. Амбразевич, коли Ю. Сахна обрали Головою КР, він запропонував пана Петра заступником, що й підтримали. Амбразевич – людина рідкісної толерантності й шляхетності, разом з тим принципова і непоступлива в інтересах справи. Коли, не без підтримки партії, він перейшов до Антимонопольного комітету, ці якості склали йому купу проблем, адже АМК – постійний об’єкт лобізму великого бізнесу.
Помітним був Г. Пестряков, переповнений ідеями, який активно співпрацював з Науковою колегією. Пізніше я зустрічав його у Верховній Раді, як спостерігача Посольства США. Врівноваженістю і компетентністю виділявся В. Новодворський, як через багато років я дізнався, спостерігач адміністрації заводу «Арсенал». Активність В. Олійника і Я. Санкіна, керівників організації Ленінградського р-ну згасала, з часом вони відійшли, а Санкін, здібний інженер, отримав контракт у Німеччині.
Наш куратор О. Сопов і Секретар організації Ніна Онищенко відлагодили щомісячну сплату членських внесків, потім ніде я такого не зустрічав.
Я обрав таку тактику: виступати тільки по суті питання, кожен виступ має містити конкретну пропозицію, а ще краще – проект рішення. Якщо виникає власна ідея – вносити її на розгляд КР з проектом рішення. Через кілька місяців мене обрали до складу КР. Тоді я розширив сферу діяльності: супроводжував Ю. Сахна на міжпартійні тусовки і зустрічі, інколи писав у газети (розміщення було нелегким), частіше – концептуальні матеріали, як от «Програму економічного розвитку» (Нарис 35).
Мене зробили секретарем Наукової колегії (НК) ПДВУ (у який спосіб не пригадую). Очолювали її М. Попович та В.Хмелько. Переліку формальних членів не маю, а, до роботи залучались: кияни Є. Мачуський, О. Пасхавер, Ю. Чеховий, харків’яни Алексєєв, А. Покроєв, Ю. Рижов, В. Кафарський (Івано-Франківськ), Скрипник (Одеса), Г. Чуйко (Херсон). Наукові ступені, звання, титули опускаю, як кого не згадав – приношу вибачення.
Усі члени НК були сумісниками на громадських засадах, працювали, здебільшого, через розсилку матеріалів, а ще – у кулуарах партійних заходів. Окремі члени НК залучались до безпосередньої роботи з керівними органами партії та її лідерами. НК опрацьовувала Статутні документи, проекти заяв, концептуальні матеріали з державотворення.
Претендував я і на членство у статутних керівних органах партії. ПДВУ мала постійнодіючу вузьку Президію, аналог більшовицького Політбюро, і Координаційну Раду (КР), ширший представницький орган, що збирався кілька разів на рік. Членів її обирали безпосередньо регіональні організації, на неї я й націлився.
У травні 1992-го у Харкові мав відбутись Другий з’їзд ПДВУ, звітно-виборчий. На передз’їздівській конференції Київської міської організації обирали делегатів, представників у КР ПДВУ та кандидатів у її Президію, розглядали й інші питання щодо з’їзду.
Коли перейшли до висування кандидатур у Президію, О. Сопов несподівано запропонував мене. Не встиг я розкрити рота щоб знятись (шансів не було: партія мене не знала, а конкуренція була сильною), як без обговорення проголосували «за» (як і слід було чекати, на з’їзді я провалився).
Провалився і при голосуванні 4-х наших представників до КР партії. Що має курйозну передісторію. Якось ще до Незалежності, увечері мені зателефонував А. Білоус, знайомий ще з роботи в Університеті. Те-се і раптом він питає: «Ти як, підтримуєш мене у Президенти?». Я одразу не знайшовся з відповіддю, повисла пауза, а потім чую на тому кінці дроту: ну тоді я не пущу тебе в політику! Слово він стримав, моєму просуванню зашкоджав. І на тій конференції запустив «машину голосування», - це коли більша частина делегатів, за попередньою домовленістю, голосує «за», або «проти» чогось чи когось. Тоді машина спрацювала проти мене.
У перспективі ця історія пішла мені на користь: акції в міській організації піднялись, адже людям такі фокуси не подобаються. Я взяв за правило: уникати змістовних обговорень, особливо кадрових, за телефоном. При роботі зі Статутами, згодом я на цьому спеціалізувався, особливу увагу приділяв запобіжникам проти «машин голосування» та «партійного рейдерства», на жаль, повністю позбавитись їх практично неможливо. Це не завадило мені одного разу й самому скористатись послугою такої «машини».
На фотографіїї зліва: членська карточка і картки сплати членських внесків, на фотографіях справа - В. Хмелько, Клавдія Сергіївна, внизу -Ю. Пархоменко, С. Костріков




Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2465967.html.
Tags: история, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments