Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Вячеслав Ільченко · Забута Історія Зеленого Клину. Частина перша

Розповідати про Закитайщину - так називався в народі Зелений Клин іще так недавно - можна дуже і дуже довго. Це майже нескінченне джерело епічних сюжетів, в жанрі як "земної опери" (ну, знаєте, романів таких в стилі Генрі Райдера Хаггарда, тільки про Північ), так і фентезі, і навіть стімпанка. Адже розташовувався Зелений Клин між найбільш міфологізованих країн світу - поряд із Японією, Китаєм, Монголією, Маньчжурією та таємничими Якутією та Камчаткою, які досі для багатьох є білою плямою.
Наприклад, чи знаєте ви, що на Камчатці є... своє Запоріжжя? За нинішніми російськими розкладками це село, там проживає біля шестисот чоловік. Але у нього є власний герб - жовто-блакитний корабельний руль і золотавий ведмідь на тлі вулкана. Засноване воно було в 1907 році переселенцями із Херсонської Губернії. Відомі навіть села, з яких вони походили - Козацьке, Каменка, Бургунка, Тягинка та з міста Берислава. Всі ці населені пункти, хоч і доволі депресивні, досі існують. Як і камчатське Запоріжжя. Але і ті, і інші уже забули про свою реальну історію.
Місто Хабаровськ, в якому зараз вирують антипутінські протести, також було засноване українцями. Ба більше, цілком конкретним українцем - Яковом Васильовичем Дяченком, який походив із української шляхти Полтавської губернії. В 1858 році, будучи генерал-губернатором Східного Сибіру, він отримав під свою команду чотири роти Третього Сибірського Лінійного Батальйону, що знаходився на берегах річки Амур. Із ними він заснував пост Хабарівка - який повинен був стати базою для утворення Уссурійського батальйона Амурського козацького війська.
Уссурійське козацтво таки було створено в 1889 році і налічувало 40 тис. осіб в шести станицях та 76 селищах. До його складу навіть входив кавалерійський загін. Воно було достатньо сильним, щоб брати участь в російсько-японській війні як окремий підрозділ. І достатньо сильним, щоб у вересні 1918 року викинути з Хабаровська більшовиків - не самі, звісно, із Чехословацьким Легіоном і невеликим експедиційним корпусом з Японії. На жаль, не стільки для української влади Республіки Зеленого Клину - скільки для Сибірської Республіки адмірала Колчака, який тоді сприймався як рятівник від більшовицької навали.
Що цікаво, в самому Хабаровську протягом 1918 року існувало фактично дві влади. Одна - колчаківська, чисто номінальна. А друга - реальна, яка включала в себе Український Далекосхідний Секретаріат, який був головним виконавчим органом Української Далекосхідної Республіки...
Але давайте все-таки по порядку.
Початок Зеленого Клину сягає 1640 років, сімнадцятого сторіччя. Іще існує Запорізька Січ, іще не всі вольності козацькі скасовано, а українці демонструють всі ознаки національної динаміки, розвиваючись і як народ і як культурне явище. Попри усталену думку, що перші українці потрапили в Уссурійський край виключно як засланці, насправді вони туди проникали і значно раніше - як першопрохідці та дослідники. Тому, на додачу до традиційної періодизації - яка налічує три хвилі переселення українців - я б додав іще нульовий, який іще очікує свого історика та першовідкривача.
Виходить приблизно така передісторія:
- 1640-1765 рр. Нульовий період.
Українці проникають в Уссурійський край одиничними родинами, як першопрохідці та солдати. Чому саме такий період? А тому що на нього припадає акуратно "викреслена" із російської історії майже сторічна війна між Російською Імперією та варварською імперією луораветланів, яких ми знаємо під сучасним іменем - чукчі.
А історія там була така. Михайло Стадухін, козак-помор (за іншими джерелами - таки українець, бо братів його звали "типово російськими" іменами Тарас, Герасим та Яків) в 1644 році, досліджуючи притоки Індигірки, наткнувся на чукчанські форпости і сильно вигріб від них. Попри нинішнє комедійне враження від чукчів, історичні луораветлани були жорстоким та винахідливим народом - який володів унікальними для своїх місцин технологіями виробництва складних луків, обладунків із кості та шкіри і навіть примітивних бомб. За це їх етнографи навіть поштиво називають "самураями Крайньої Півночі".
Чукчанську бомбу зробити просто - для цього необхідний сосуд із мʼякого каменю, який наповнювали тюленячим жиром і спускали мотузочку-фітіль. Підпалювали і кидали пращею - після чого тюленячий жир розливався і спалахував, наче напалм. Можете собі уявити, наскільки небезпечними були "дикіє чюкчі", і чому їх цілих сто років не могли підкорити.
Так от, Стадухін заснував Нижньоколимську заставу і кинув клич козацтву - на допомогу, адже луораветлани негайно напали на невідомих загарбників. І козаки прийшли - в основному українські, бо донське козацтво тоді було дуже малочисельне - під час Смуті вони прийняли сторону Болотнікова і потерпіли нищівну поразку.
Повертаючись, вони розповідали своїм дітям і родичам про таємничу країну - Закитайщину - повну багатств і чудес. Саме завдяки цим історіям на межі XIX та XX ст. українці самі поїдуть на Далекий Схід.
- 1765-1860 роки. Період камчатського козацтва.
В цей період українцями попросту "затикають кордони", висилаючи сюди гайдамаків та учасників інших повстань на території України. Вони утворили на території майбутнього Зеленого Клину полосу селищ, достатньо розгалужену і багаточисельну. Настільки, що в квітні 1771 року під проводом українців Серегородського, Беньовського та Семененка якутські та камчатські козаки підняли справжнє повстання і навіть заснували щось типу Січі.
На жаль, документів про цей період збереглось небагато. Сліди Камчатської Січі потім знайшли етнографи - виявивши серед деяких чукчанських та нанайських племен українську лексику і трансформовані, але все ж таки козацькі пісні. Пануюча на сьогодні теорія припускає, що січовики уклали спілку із місцевими народами, породичались, а потім і розчинились в них.
- 1860-1910 рр. Період добровільного переселення.
Саме протягом цього півстоліття були засновані основні населені пункти, які потім склали кістяк Далекосхідної Республіки - великі села Троїцьке (1863), Середньобільське (1864) та Новотроїцьке (1864) на Білій Річці, а також місто Хабаровськ - яке виросло із застави Хабарівка.
Царський уряд заманював переселенців великими земельними наділами, які давав практично задурно - умовчуючи про те, що Уссурійський Край - це мʼяко кажучи, зона дуже ризикованого землеробства. Але йому на користь неочікувано зіграли народні розповіді про чудеса Закитайщини, і народ рушив на Північ. До 1880 року переїхало майже 100 тисяч чоловік, в основному із Полтавської губернії.
В 1880-х роках р. завдяки зусиллям генерала Павла Унтербергера переселення прискорилось і набуло ознак цілої хвилі. Ця історична постать одночасно належить і Російській Імперії, і Україні - причому незрозуміло, кому в підсумку більше. Народився він в Симбірську, учився в Миколаївському Інженерному Училищі, мандрував Китаєм, Монголією та Японією, а осісти захотів саме в Зеленому Клину. В 1888 році він став наказним гетьманом (отаманом) Уссурійського козацтва, і негайно розгорнув бурхливу діяльність по переселенню туди українців.
Завдяки йому українські селяни отримали право безкоштовного проїзду на землі Уссурійського козацтва морем. Він же добився, що саме українцям будуть виділені найкращі сільськогосподарські землі в Уссурійсько-Ханківській низовині. За закликом Унтербергера на Північ поїхали українці з Чернігівської, Полтавської та Київської губерній.
Виїхало їх тоді більш як 270 тисяч. В результаті в Амурській губернії українців стало 49,7%, а в Приморській - 61,2%. Більше того, навіть в російській Маньчжурії українців було 33% - там вони утворили унікальну українсько-китайську амальгаму. Маньчжурські фанзи (сільські будинки) досі багато мають спільного із устроєм українських хат.
- 1910-1916 рр. Період депортації.
В цей час на Північ Транссибірською Залізницею депортувались українська інтелігенція із "материкової України" та мешканці Східної Галичини, Буковини і навіть Закарпаття - які Російська Імперія "звільнила" під час Першої Світової.
Переселення було величезним. Достатньо сказати, що саме в цей період кількість українців в Уссурійському Краю сягнула мільйона мешканців, а відсоток українців серед населення доходив до 70%. Для порівняння - росіян там було не більше 5%, навіть якщо зарахувати в цю статтю "русинів" (так себе визначали депортовані українці зі Східної Галичини).
Тож станом на 1917 р. в Зеленому Клину жили представники практично всіх історичних областей України. Всі вони були надзвичайно активними, національно свідомими і готовими воювати за свою незалежність. Про це свідчить такий опосередкований факт як кількість часописів (більше десятка) і майже офіційне відзначання Шевченківських Днів - з 1909 року.
У майбутнього Зеленого Клину було дуже зручне географічне розташування, що робило його важливим торговельним і дипломатичним вузлом. Судіть самі, ось його приблизні кордони:
- на півдні - річки Амур, Уссурі та Японське Море;
- на півночі - гірський хребет Зовнішній Хінган та Охотське Море;
- на сході - Японське Море, Татарська протока та Охотське Море.
На карті Георга Гасенка 1920 року ця територія і дійсно нагадує клин, затиснутий між Китаєм, Маньчжурією і Японією. Але клин, який не так-то просто взяти з наскоку.
До проголошення Української Далекосхідної Республіки лишались лічені місяці...
(закінчення читайте завтра, на річницю проголошення Декларації про Суверенітет України)

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2467231.html.
Tags: история, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments