Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Забута Історія Зеленого Клину. Частина друга.

Вячеслав Ільченко
Початок тут: https://don-katalan.livejournal.com/2484407.html
Попередню частину ми завершили 1916 роком, який позначає останню хвилю міграції українців на території Зеленого Клину, під час якої їх відсоток в Уссурійському та Приморському краях сягнув фантастичної позначки в 70%. Але щоб перейти до історії Республіки Зеленого Клину, треба зробити невеличкий відкат в історії - адже більш як мільйон українців до 1917 р. далеко не сидів, склавши руки. Зрештою, їхали-то за кращою долею не упосліджені батраки, а навпаки - найкращі та найактивніші, яким не було місця в душній атмосфері пізньої Російської Імперії.
Хронологічно першими політичними організацією українців на Далекому Сході були Владивостоцька Студентська Українська Громада та Український Клуб в Харбіні (нині КНР, тоді - Російська Маньчжурія), утворені в 1907 році.
Клуб в Харбіні швидше нагадував київську літературну тусовку, та він і був створений в основному киянами та полтавчанами. Там була бібліотека, читальня, театральний гурток і, звичайно ж, хор.
А ось Студентська Громада у Владивостоку неочікувано виявилась подією величезного масштабу. Народ повалив туди записуватись із такою швидкістю, що за два роки вона за чисельністю зрівнялась із аналогічними громадами в Західній Україні (яка тоді була під Австро-Угорщиною, де порядки були мʼякшими за російські). Царське Міністерство Народної Освіти в 1909 році видало окремий наказ про закриття цієї громади - можете собі уявити масштаби, якщо сам професор Александр Шварц увагу проявив, котрий всю свою каденцію убив на "деполітизацію освіти", панічно боячись студентських бунтів... Видатний поет Срібного Століття Саша Чорний навіть присвятив цьому "діячу" злий і саркастичний віршик.
Однак Владивосток - не Петербург і не Київ, контроль тут був не такий щільний. Тому того ж 1909 р. було створено напівпідпільний Український Гурток, який очолили три тоді ще активіста - І. Мостипан, І. Антонюк та Юрій Глушко-Мова. Останньому судилось стати однією із головних постатей Республіки Зеленого Клину, а тоді він був всього тільки журналістом - який регулярно надсилав телеграфом детальні нариси українського життя в Київ. Саме він зробив першу спробу видавати в Зеленому Клину молодіжну газету - "Молода Україна", перші номери якої вийшли в 1907 році. І він же стояв у витоків далекосхідної "Просвіти" - яка була створена за зразком таких же просвітницьких організацій материкової України.
Напівлегальна модель Українського Гуртка виявилась настільки вдалою, що в 1911 році такий же відкрили в Благовіщенську (його керівником був Лукʼян Глібоцький, уродженець Оратівського району Вінниччини), а потім і в Микольську-Уссурійському (нині м. Уссурійськ). Мережу розширювали дуже обережно, для чого придумали систему книжкових кіосків - які відкривались у всіх містечках Зеленого Клину - а через них поширювали літературу, журнали та навіть листівки - різдвяні, великодні і навіть політичні.
Прорив наступив в 1916 р., якраз напередодні Лютневої Революції - харбінський Український Клуб отримав дозвіл на відкриття власної школи, і скористався цим... для відкриття першої на Далекому Сході школи із українською мовою викладання. Імперське Міністерство Народної Освіти тут же підготувало наказ про закриття... але не встигло, він так і залишився в архіві непідписаним. Відбулась Лютнева Революція, і в центрі Російської Імперії стало не до якихось там українців, тим паче на Далекому Сході.
25 березня 1917 р. підполковник Федір Стешко, один із провідних діячів владивостокського Українського Гуртка, оголосив про створення "Громади", політичної організації українців Далекого Сходу. До неї тут же записалось близько півтори тисячі активних членів, чільна частина яких була військовими. В квітні 1917 року філіали "Громади" та подібні же організації уже діяли у всіх містах Зеленого Клину.
Ось список міст, в яких вони точно діяли, щоб ви могли по карті прикинути - Владивосток, Хабаровськ, Благовіщенськ, Іман, Свободноє, Микольск-Уссурійський та Харбін.
30 квітня почав виходити перший український політичний часопис - "Українець на Зеленому Клині". В перших номерах було розміщено тексти Універсалів Центральної Ради та резолюції зʼїздів в Києві. Зʼявились і партії - поки що в формі місцевих філіалів есерів та майбутніх більшовиків-УСДРП, які на той час, як не дивно, підтримували Центральну Раду, а те Тимчасовий Уряд.
1 травня 1917 р. у Владивостоці провели - як на сьогоднішні терміни - величезне віче, на яке зібралось більше трьох тисяч українців, із національними прапорами (блакитно-жовтими із написом "Україна" на жовтому фоні), на якому вперше виступили представники майбутнього українського війська - сотник А. Андруженко та уже знайомий нам підполковник Ф. Стешко. Тут же було прийнято ухвалу про утворення власної автономної республіки, і саме тоді вперше прозвучала назва "Республіка Зеленого Клина".
Перший установчий зʼїзд мешканців Далекого Сходу відбувся 24 червня 1917 року. Керував ним (тобто, був спікером цього "протопарламенту") Онисим Ступак, місцевий уже уродженець, голова Далекосхідної Вчительської Спілки. На ньому було ухвалено вимагати національно-культурної автономії українців від Тимчасового Уряду, а також була прийнята постанова про консолідацію із Центральною Радою в Києві. Крім того, було вирішено утворити українське військо та керівний орган Республіки - Українську Далекосхідну Крайову Раду та її уряд (Секретаріат).
Не обійшлось без курйозів. Рішення установчого зʼїзду викликало натуральну істерику у місцевих більшовиків. Вони поспіхом утворили Раду Владивостока, де першою же постановою вимагали від Далекосхідної Крайової Ради розпуститись і приєднатись до більшовицького революційного руху. Постанова була настільки недоладна, що її... попросту проігнорували абсолютно всі мешканці Владивостока, навіть більшовицьки налаштовані солдати (а такі були). Копія цієї відозви збереглась в архіві як "свідчення реакційності буржуазно-націоналістичної Крайової Ради".
Аналогічні процеси йшли в Російській, а точніше уже Українській Маньчжурії. В Харбіні 16 липня 1917 р. також пройшов зʼїзд делегатів, де була утворена Українська Окружна Маньчжурська Рада. На її чолі встав Іван Мозолевський, уродженець Сумщини, доктор медицини і керівник медслужби Заамурського Округа. На відміну від Владивостока, тут уже були практично сформовані українські війська - зокрема, прикордонна охорона складалась виключно з українців, а поручник Петро Твардовський прямо на зʼїзді запропонував утворити міністерство оборони.
Маньчжурських українців неофіційно привітав та підтримав Моріс Жанен, генерал французьких військ, які стояли неподалік - і якби ситуація склалась трохи інакше, це стало б початком дипломатичного визнання Зеленого Клину. Але французи, як нам відомо, тоді підтримували Польщу, а не Україну - а тому звіти генерала Жанена так і залишились в паризькому архіві нерозглянутими.
Після того, як 22 листопада 1917 року Центральна Рада в Києві проголосила Українську Народну Республіку - і Харбін, і Владивосток прийняли відозви про підтримку Центральної Ради і підпорядкування Києву. Що викликало іще одну істерику у більшовиків - на цей раз, на жаль, із наслідками у вигляді кривавих зіткнень в Благовіщенську.
Після чого японський посол у Владивостоку відправив термінову телеграму в Токіо, і японський імператор надіслав на допомогу українцям два крейсера і невеличкий військовий корпус, який негайно викинув із Благовіщенська більшовиків і встав на кордоні Республіки Зеленого Клину.
В Харбіні аналогічну допомогу українцям надав новонароджений Гоміньдан, який надіслав на допомогу генералу Дмитру Хорвату, який очолював новоутворені українські війська, окремий військовий корпус.
За іронією долі, Китай і Японія були єдиними країнами, які підтримали Зелений Клин офіційно. Решта утримались від рішення, а потім підтримали адмірала Колчака, услід за рішенням Антанти.
Між тим, державотворення Зеленого Клина нарощувало оберти. 7 квітня 1918 року Третій Всеукраїнський Зʼїзд Далекого Сходу прийняв рішення створити Самостійну Українську Далекосхідну Республіку. Вона отримала свій герб із девізом "Борітесь - поборете" і прапор - блакитно-жовтий із зеленим трикутником, той самий, який стане символом Зеленого Клину і по сьогодні. Були визначені кордони території - 10 округів, включаючи Маньчжурський (який отримав особливий статус, бо фактично був автономним). І нарешті був створений перший реальний уряд - Український Далекосхідний Секретаріат.
Очолив його Юрій Глушко-Мова, який вважається першим і на жаль, останнім президентом Зеленого Клину.
Треба сказати, що в порівнянні із материковою Україною Республіка Зеленого Клину знаходилась в кращих умовах. Тут не було великої заруби, як там, але разом із тим, було надто багато фракцій, яким була ну зовсім непотрібна українська республіка.
Зокрема, першим питанням, яким почала займатись Крайова Рада - було прийняття Конституції українства на Далекому Сході. За змістом це швидше був не основний закон - а повномасштабний Суспільний Договір, який окреслював не лише політичну мету Зеленого Клину, а й засвідчував права українців на самостійний розвиток економіки, культури та політичної системи.
Що не могло не викликати конфлікта із колчаківцями, які були "єдинонеделимцями". Спершу конфлікт був тліючим - до 1919 року у Владивостоку та Хабаровську фактично діяло одразу дві влади. Одна - номінальна - належала колчаківській Сибірській Республіці, яку підтримувало уссурійське козацтво. А реально управління здійснював Секретаріат Юрія Глушко-Мови. Цей "озброєний нейтралітет" протримався лише до червня 1919 року, коли Глушко досяг згоди із Чехословацьким Легіоном Р. Гайди про утворення спільного військового корпуса.
Але цей корпус фактично відбирав половину військової міці, на яку розраховував адмірал Колчак. До того ж створювалась небезпека відколу уссурійського козацтва, яке правило за головну ударну силу, і підтримувало Сибірську Республіку виключно тому, що не бачило перспективи в Зеленому Клині. А утворення власної армії - це уже був аргумент, який міг схилити шальки терезів на користь українців.
Колчак вирішив спростити собі ситуацію і не домовлятись із українцями, а продавити своє силою. 20 червня 1919 року було арештовано весь Крайовий Секретаріат, разом із Глушком-Мовою, а також солдатами українського куреня, який правив за місцеву поліцію. Всіх вислали на Камчатку. Це перевело конфлікт із тліючого у відкритий, і Колчак замість очікуваної консолідації сил отримав їх розпорошення, відкриту ворожість українців та навіть формальне оголошення війни від Крайової Ради.
Чим негайно скористались більшовики, і уже 6 квітня 1920 року реальна влада на Далекому Сході перейшла до Далекосхідної Радянської Республіки.
Для Зеленого Клина це було початком кінця. Треба визнати, боролись українці героїчно. Владивосток радянським військам довелось брати боєм - навіть без японської підтримки він протримався близько двох тижнів. Справа в тому, що 22 жовтня 1922 року японські війська залишили територію Зеленого Клину, бо в Токіо розпочались перемовини про визнання СРСР (закінчились в 1925 році, просто для довідки). Так от Владивосток взяти змогли тільки аж 5 жовтня.
Розлючені більшовики тут же змусили парламент Зеленого Клину під дулами рушниць проголосити "воззʼєднання із радянською Росією", після чого абсолютно всі урядовці і депутати були арештовані і був організований так званий Читинський Процес - який за масштабами порівняти можна хіба що зі "справою Промпартії". Тільки Промпартію сфабрикували, а тут був реальний масовий процес над непокірними націоналістами.
Зелений Клин настільки вибісив більшовиків, що вони ліквідували там абсолютно всі українські організації, вивезли або знищили архіви Крайової Ради та Секретаріата. Їх руки не дотяглись тільки до Харбіна, де українська автономія проїснувала до 1945 року.
Але після перемоги комуністичної КНР радянські "старші брати" любʼязно попросили "китайських товаришів" вирішити питання українців в Маньчжурії, і ті з радістю допомогли - тим паче, що українці підтримували Гоміньдан. Після чого і там були практично повністю стерті сліди українства. Вони залишились хіба що на побутовому рівні - наприклад, в зеленому кольорі герба Харбіна, і деяких особливостях сільської архітектури Маньчжурії.
На цьому і закінчується історія Зеленого Клину.
Коли в 1993 році була зроблена спроба відродити український рух Зеленого Клина, там уже практично не було нікого, хто б памʼятав історію Української Далекосхідної Республіки. Ось вам лише один факт - коли там спробували відродити видання "Українець на Зеленому Клині", воно не витримало і року - бо просто не було підписників та покупців. Ніхто не вірив, що це все було насправді, а не чергова вигадка в пропагандистському стилі "другої Хранції".
І навіть нинішній антипутінський протест відбувається не під прапором Зеленого Клину, а під трохи підправленим його варіантом - замість блакитного полотна біле.
Зелений Клин, на жаль, це частина забутої нами Української Атлантиди, яка могла існувати, але так і не зʼявилась на світ. Її можна було відродити в книжках, фільмах, аніме, коміксах... але це нікому не було цікаво навіть тут, на території материкової України.
Можливо, шанс іще є. Історія знає приклади, коли народи згадували своє коріння іноді навіть через тисячу років безпамʼяття.
У великого Сінкая Макото є аніме "Твоє імʼя". Україна чимсь схожа на його персонажів, які розірвані між двох часів і повсякчас забувають і повсякчас пригадують свої імена. Так і Україна, розірвана між різними часами, майже уже позбавлена майбутнього і напівзанурена в морок небуття, відчайдушно силиться згадати і голосно прокричати власне імʼя - щоб зустрітись із своїм минулим і нарешті побачити майбутнє.
Сьогодні, в тридцятий день річниці Декларації Незалежності України - хороший день спробувати знову дати відповідь на просте запитання.
Як тебе звуть, Україно?
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2468747.html.
Tags: ория, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments