Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · І ПРО ГІГЕЮ АСКЛЕПІЇВНУ

Мені колись в якомусь коменті написали - ой, ви така принципова, як можна робити волонтерську справу, сповідуючи таку принциповість? (читай - "вам так же гроші ніхто не дасть!")
Я, друзі, трохи не зрозуміла цього. Я взагалі не розумію, що таке принциповість. Це щось як річ в собі - от я, тіпа, такий принциповий, це моя релігія, дайош зі мною поклонятись цій релігії.
Фу, друзі, фу.
Будь-що, що працює на лозунг - не має права працювати. Будь-що, що працює на биття себе п'ятою в груди, от я такий, я ух! - не має права на віру.
Тут інше.
... є речі, яких просто не мусить бути.
Без пояснень.
Цього не мусить бути, тому що цього бути не мусить.
Дам хрестоматійний приклад.
Колись було якесь совдепівське кіно. Там була мудра вчителька та її учні. Учні, як водиться, мочили всякі безобразія, вчителька їх розрулювала, заодно виховуючи учнів. І серед інших безобразій учні порушили чиїсь чужі листи. І вчителька їм сказала твердо:
- Чужі листи читати не можна.
- Чому? - спитали учні.
А дійсно, чому ж не можна читати чужі листи, що за діла?
- Тому що. - відповіла вчителька. - Просто чужі листи читати не можна.
Крапка.
Та й що тут пояснювати, дійсно. Розумієш так розумієш, а ні - так тобі вже й не поясниш.
Колись давно, ще в довоєнні часи, українська спільнота шалено захоплювалась такою собі Тетяною Монтян. Тетяна Монтян позиціонувала себе як адвоката, але при цьому перлась на позиції Мата Харі тодішнього українського політикума. Така собі напівсекретна напівпричетність. Але так, щоб люди всєнєпрємєнно знали - ось я причетна. Ось я маю вплив. Читайте між рядків.
І от одного разу, взявшись захищати якогось урку, Монтян почала публікацію в інтернеті його листів своїй коханій. Кохана була теж з дна суспільства, таке щось - хоп, мусорок, нє шей мнє срок, машина Зінгера іголочку сломала. Але не в цьому річ.
Монтян, адвокат, публікувала в інтернеті любовні листи людей, які проходили ось зараз по судах. Ні, навіть не так - Монтян публікувала в інтернеті чужі листи. Тут має бути крапка. Але ще поясню.
Публікації йшли з коментарями самої Монтян. Інтернет реготав. Інтернет надривав животики, так це було смішно.
Я заходила і проглядала тих, що регочуть. Там були журналісти й програмісти, там були вчителі й домогосподарки. Там були політологи-початківці і політики-початківці. Власне, там не було уркаганів, там був цвіт інтернет-суспільства.
Звичайно, я не втрималась. Я написала - а як це, читати чужі листи, жваво їх обговорювати - як це?
Моє питання не зрозуміли. Мені пояснили як маленькій:
- Ти що, це ж уголовний елемент.
- То й що? - не зрозуміла я.
- Ну, як що? Це дно суспільства, це злочинці.
- То й що? - тупо перепитала я.
От ви розумієте, правда? А хто не розуміє, тому й пояснювати марно.
З Монтян давно все зрозуміло. З неї вийшло якраз те, що повинно було вийти - сепарша і підмахувачка русскому міру. Та й хто зараз знає за Монтян?
А от з тих, хто реготав тоді над чужими листами, викинутими до інтернету, вийшло багато різних людей. Політологів та журналістів, політиків та домогосподарок.
І чомусь мені здається, що вони так і не зрозуміли, чому тоді читати чужі листи було не можна. Сміятись над ними не можна. Хто б їх не писав. Бо отой сміх найперше говорив не про уркаганів під слідством, ні - найперше той сміх говорив про тих, хто сміявся. Бо покидьками в цій історії були саме вони - ті, хто читав чужі листи. Ті, хто сміявся над ними.
Колись я розказала одним людям про волонтера-злодія. Про те, як він наживався на людських грошах, які люди довірливо зносили до нього. Ці люди зараз дружили з цим волонтером-злодієм і сильно його піарили.
- О, ми знаємо про цю історію. - засміялись люди. - Вона здорово тоді прогуділа, хто ж не знає?
- Тобто, ви знаєте, що ви піарите злодія? - уточнила я.
- Ой, ну що ти так вже. Ну, нажився він на чомусь, так і на фронт давав же. Он які скидки він завжди дає для фронта
(волонтер-злодій мав свою справу, купівля-продаж)
- Ну, тобто ви ж розумієте, що він наживається більше, аніж дає скидок, ви це розумієте?
- Ну, звичайно. Йому ж треба робити свою справу. - здивовано відповіли вони мені.
- А знаєш... - подумавши й згадавши щось, відповіли вони мені. - А колись він навіть безкоштовно дав на фронт партію мультикама.
- Ага. Людина, яка позиціонувала себе волонтером, ОДНОГО РАЗУ дала щось безкоштовно для фронта. - засміялась я.
- Ой, ну що ти вже так зразу... Ну, він нормальний чувак, ладно вже. Патріот і все таке, чому б не пропіарити?
Нормальний чувак був злодієм, люди про це знали - і що?
І досі вони продовжують піарити його, бо він нормальний чувак, дає зі скидками.
- І взагалі, я вважаю, що гроші для фронту треба брати в будь-кого, хто їх дає. - каже хтось.
- І в регіоналів? І в тих, хто й викликав цю війну своєю політичною та громадянською позицією? - замислено питаюсь я.
- Він дає для фронта, тож треба брати. - відповідають мені як дурненькій.
- А нічого, що на цих грошах, які він дає на фронт, людина будує собі індульгенцію?
На цьому мені нічого не відповідають, просто дивляться жалісливо. Неначе хочуть сказати - ну, от як ти займаєшся волонтерською справою з такою позицією? Тобі ж ніхто грошей не дасть.
Ще одна хрестоматійна історія.
Одна з донорів фронта в запалі суперечки пише фронтовику:
- Жаль, що вас там не вбили!
Вона пише це фронтовику. Вона позиціонує себе патріотом, вона дає гроші для фронта.
Чим провинився фронтовик? А він не агітував за того політика, якого обрала ця дама.
Не агітував взагалі ні за кого. От в цьому й полягає його провина. За це на нього насилають прокляття і:
- Жаль, що вас там не вбили!
Ця дама далі нас не цікавить, ми викидаємо її з поля свого уваги. Але лишаються інші. Ті, хто був присутнім при цій розмові. Ті, хто одразу наче й жахнувся від цього прокльону - але потім воно якось забулось, вони продовжують цілуватись в десна з цією дамою.
Чому вони так роблять? Чому вони не викинули цю розтелепу з поля свого спілкування?
Тобто, люди не розуміють, що не все можна окупити грошима?
Тобто, люди не розуміють, що ТАКЕ прощати не можна?
На нас дивляться жалісливо, мало не гладять по голівці. Мовляв, та вона старенька, ляпнула то й ляпнула. Мовляв - так вона ж дає гроші, ну що ви, неначе не розумієте?
Нам кажуть:
- Ну, хіба можна отак вимахувати принципами? Вам же так ніхто грошей не дасть. Ви ж волонтери, ви мусите думати найперше про гроші для фронта.
Йдемо далі.
На фронті гине мій товариш.
Його смерть викликає такий збурений вихор, що справа його загибелі миттєво стає однією з ключових справ фронту, більш того - справ нашого часу.
Це така справа, братці, в якій всі чудово розуміють, кому заважав мій товариш, всі чудово розуміють, хто його вбивав - але поки це не доведено, що тут можна сказати?
Але всі. Все. Розуміють.
І те, що міна, закладена на дорозі, призначалась саме моєму товаришу. І те, що вбили мого товариша свої.
У справі проходить хлопчина, який - це теж всі розуміють - знає все про смерть мого товариша. Хлопчину цього було приставлено тоді до певного квадрата смотрящим. Хлопчина був смотрящим серед військових, більш того, він був ад'ютантом старшого командира, без відома якого ніхто в цьому квадраті пукнути не смів. Хлопчина також був гаманцем мережі контрабандистів в цьому квадраті.
Примітка - хлопчина був у формі, зі зброєю, він жив і працював серед військових, більш того - він не випускав з поля зору отого командира, без дозволу якого ніхто не смів в квадраті пукнути, не те що міну закласти.
При всьому тому цей хлопчина ніде не служив, не числився. Тобто, був цивільною особою. Уявили картину?
Відбувається подія. Гине мій товариш, гине ще одна людина. Інші поранені. Збудились журналісти, збудилось суспільство, збудились служби.
З одного боку (насправді з усіх боків) починається розслідування - з другого боку йде розуміння, що командира та його ординарця, як і інших потенційно причетних, треба відмазувати. Починається відмазування.
До відмазування притягують волонтерів та журналістів - відомих фронтових журналістів. Ба більше - представників когорти найвідоміших журналістів.
Як робиться відмазування? Та дуже просто. Ряд блискучих журналістських матеріалів про героїчність Імярека, ряд відео, де Імярека подано як хороброго й чесного воїна, і, звичайно, нагородження.
Хлопчину нагороджують високою нагородою з подачі тих же журналістів. Нагороджують за вигаданий подвиг тими ж журналістами. Я вам скажу більше - його нагороджують в один і той же день, коли нагороджують посмертно мого загиблого товариша.
Тобто - потенційний учасник вбивства стоїть на одній сцені поруч з матір'ю загиблого. Ця картина зроблена руками журналістів, відомих фронтових журналістів.
- Ой, ну шо ти вобще? - кажуть мені. - Він хароший хлопчик, він насправді нічого поганого не зробив. І вобщє, забудь ти про ту давню історію.
Мені це кажуть ніжно, немов гладять по голівці - а я лупаю очима і не розумію. То мені треба забути про загибель мого товариша? Це як?
Відповідь на питання приходить дуже скоро. Я розкриваю інтернет і бачу, як дівчинка, що колись плакала над гробом цього нашого товариша, та сама, яка завжди напише щось в річницю його смерті, та, що ридає над його смертю аж досі - спокійно собі піарить хлопчину, причетного до вбивства мого товариша.
Стоп-стоп, можливо, вона не знала про причетність?
Знала. Все знала, все відслідковувала.
Просто їй зараз ВИГІДНО зробити саме такий піар. Просто зараз її сім'я працює на цього Імярека.
Просто працює логіка - вбитого не повернеш, а гроші за спільну роботу зі вбивцею ось, зараз. Ось вони є. Ну, вбитого ж не повернеш, чого ти?
... а тепер скажіть мені про підвищену якусь там принциповість. Яка тут в біса принциповість? Принциповість - це щось таке, що б'є себе п'ятою в груди і кричить про себе.
Ні, тут інше.
Тут просто правила, давно прописані для суспільства:
- Не можна відбілювати людину, причетну до вбивства.
- Навіть за гроші
- Особливо не можна відбілювати людину, причетну до вбивства, за гроші
Бо ти тоді і сам стаєш причетним до вбивства.
- Не можна підтримувати злодія
- особливо не можна підтримувати злодія, коли ти знаєш точно, що він злодій.
Бо ти тоді і сам стаєш злодієм
- Не можна прощати, коли при тобі бажають смерті фронтовикам. Не можна закривати очі на побажання смерті фронтовикам. Виправдання такому побажанню немає. Той, хто бажає смерті нашим фронтовикам - однозначно ворог.
Якщо ти продовжуєш ніжно спілкуватись з ворогом - ти і сам стаєш ворогом.
- і листи, да. Чужі листи читати не можна - просто тому що не можна.
- Будь гібше
- Прогнись
- Та будь же дипломатичнішою
- Тижволонтер, тобі ж з такими принципами грошей ніхто не дасть
Братця, та які ж тут принципи?
Я говорю про те, чому навчали вас у школі, про що казали вам ваші мами та бабусі. Це просто як Нагорна проповідь, і навіть ще простіше.
Це можна сформулювати коротко:
- Не чіпай гівно, і не будеш воняти.
Який же це принцип, господь з вами? Це закон життя, я б сказала більше - закон санітарії та гігієни.
Чіпають.
Воняють.
Дивуються, чому їх викидають з поля свого спілкування.
І - да. Я не злопам'ятна. У мене просто непогана пам'ять, ну, що з цим можна вдіяти?
Тому імена й прізвища всіх, хто піарить вбивць, піарить злодіїв, закриває очі на гівно, аби воно давало гроші - я пам'ятаю всі ці імена.
І вам того бажаю.
І жодних зайвих принципів. Просто гігієна.
Просто Гігея, донька Асклепія - вона знала толк в чистоті, будь-будь. І вона точно знала - від того, що ти торкнешся гівна, можливо, й будуть гроші - але не ображайся тоді, коли з твоєю появою громадяни почнуть затикати носа.
А що в Гігеї змія в руках? - а як ви думали. Хороша довга пам'ять - вона як змія. Довго чекає, аби вжалити. Але вжалить обов'язково.
Я вас, мої кохані журналісти, причетні до смерті мого товариша своїм відмазуванням бандитів, всіх пам'ятаю.
Я не забуду.
Я це ще не раз вам всім згадаю.
І тобі, сучко, що ридала над гробом мого товариша - а зараз спокійно робить піар причетним до його смерті. Безпринципно згадаю.
Сссссссссс..........



. Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2480472.html.
Tags: ато, монтян, подонки, прдоны, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments