Я був у гостях на тихім сімейнім святі, в приятелів, майже молодоженів - здається, якраз були заручини чи рік заручин чи новосілля - щось таке.
Нас було зовсім небагато, і дівчина в проміжку між смачним чаєм та показом сервізу, переглядом фотоальбому і демонстрацією нових обоїв вирішила пожвавити нашу скукотіщу, розповівши про недавній випадок.
Не так давно - сказала вона - тиждень чи два тому - у дворі їхньої багатоеташки всю ніч гвалтували дівчину. Спочатку гвалтівник був один, потім не один, потім знов один але не знати чи той самий чи вже інший.
З кожною фразою наши обличчя блідли й зеленіли.
Ми бачили той двір. Навіть вдень зайдучи туди, ти наче потрапляв в лещати - з усіх боків тебе обіймає дім-гигант, це одразу кілька скількисьтамдцяти поверхових будинків, припаяних один до одного.
Ці доми витріщалися на тебе далекими й холодними вікнами, майже всі дзеркальні - а ті що нє ті зарешочені й занавішені.
- Чому ж всю ніч? - з жахом спитали я та інші.
- Тим більше, у вас міліція прямо під боком, - згадав дехто, - менше кварталу бігти.
- А ми що, дурні? - образилась господарка. - Так, ми не спали всю ніч. Ми переживали! Але ми вирішили, що бігти в міліцію - самим нарватися.
- А у вас же є телефон!
- Муш сказав що звязуватися з міліцією собі дорожче.
І на довершення всього вона вже напівображено навела останній довід: гвалтування бачив весь великий будинок, це мабуть тисяча людей в ньому мешкає (?) і НІХТО не викликав міліцію.
Я тоді уявив собі це жахіття.
Наче відчув себе тою дівчиною
Як вона дивиться на ці вікна.
Як бачить стривожені харі на балконі.
І як ці харі зникають.
І як у вікнах один за одним притушуються світла, щоби спостерігати за тим з темряви.
("ми потушили світло і дивилися", казала господарка)
Як повільно надія якщо не на порятунок то хоча б на допомогу, на помсту чи хоч на сполох - а потім вже хоча б на перерву в тортурах - як ця надія вмирає і вбиваєтся отими холодними вікнами, що ховають розсудливих та обережних людей.
Розсудливі супружні пари.
Пенсіонерів, які жили по тридцять років разом.
Молодоженів.
Полюбовників, що поєдналися цієї ночи і були відволікані криками.
Холостяків і холостячок, яким нема чого втрачати.
Тисяча людей.
Серед них мабуть були навіть суіцидники, які чисто за статистикою є на таку кількість - але цієї ночі вони не хотіли переривати своє життя, рятуючи інше. Або навіть просто набравши телефона міліції.
Ми швидко засобиралися додому.
Ми вийшли - вже сутеніло.
ми стояли у тому самому дворі, і за рогом було чутно як гасає міліція з мігалкою.
Ми поспішали піти звідти. Нам було страшно і соромно.
Я зупинився на півхвлини - я побачив як навіть наші негромкі голоси роздаються луною в цьому амфітеатрі
І в силу своєї тодішньої "вихованості" я просто гаркнув у всі ці пусті вікна:
- "підараси!"
(чесно, інших слів не зміг придумати, такий був тоді мій рівень)
І пішов хоч на копійочку задоволений, що всі вони чули це, вся ця тисяча людей, і всі знали, про що це.
Рік по тому молодоженів спіткало лихо.
Її згвалтували на очах в чоловіка.
На відміну від тодішньої історії, цього разу він не міг просто набрати міліцію, не спускаючись зі свого балкона на сімнадцятому поверсі.
Його тримали, і примушували дивитись. І самого добряче побили.
і цього разу він казився і дрався, але марно і сили були неспівставні.
І це було в іншому місці, не у них вдома.
Дівчина жива й одужала, але не вибачила своєму мужеві - що він не зміг.
Або що він це бачив. і що пам'ятав
Або ще щось, я не психолог щоб знати такі тонкощі.
Якби не було, вони не пережили цю біду разом, а унесли кожен поодинці, навряд чи поділивши її хоча б навпіл.
І ще одне, саме страшне
ця пара, це подружжя були чудові люди.
Вона дуже мила і задушевна.
Він дуже розумний і з гострим язиком, гострим умом.
Власне я не знав і не знаю за ними більше ніяких поганих діл, окрім одного - що тієї ночі вони були як всі, не зробили нічого як і всі навколо.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2506138.html.
Journal information