Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

А ми продовжуємо розбирати перехідні процеси (транзити) і їх внутрішню механіку

Вячеслав Ільченко
А ми продовжуємо розбирати перехідні процеси (транзити) і їх внутрішню механіку. На цей раз ми зазирнемо всередину диктатури і спробуємо оцінити, які, власне, транзити бувають в диктатурах.
Більшу частину "романтичного шарму диктатури" зазвичай займає образ самого диктатора. Як ми уже говорили, він мислиться як Єдиний Громадянин, гарант незалежності, джерело влади та субʼєктності країни. Услід за цим вважається, що диктатор за все відповідає сам - і при ньому немає ані тіньового сектора, ані великої бюрократії і навіть корупція менша. Бо диктатор повністю владний над всією вертикаллю і в його руці життя та смерть кожного, а отже, і вертикаль диктатури мислиться як більш проста і контрольована.
Чим довше продовжується період диктатури, тим більше в народі складається уявлення, що диктатор не просто відповідає за все сам, а й буквально сам всім керує, особисто вникаючи в кожну дрібницю. Цим навіть користуються - в кожному подібному ладі ви зустрінете сусальні історії про те, як Отець Нації ночей не спить, бо у нього серце за кожну сироту-сиротинушку болить. Вони добре підкріплюють особисту владу диктатора, а заодно стають джерелом позитивного образа диктатора. Та й самому новоявленому Єдиному Громадянину завжди хочеться виглядати "другим Лі Кван Ю", а не "другим Кім Чен Ыном", чи іще гірше, "другим Хітларом" - а одночасно творити все, що заманеться.
Таким чином, кожен диктатор рано чи пізно (зазвичай рано, бо при встановленні диктатури важливо уже на перших порах завоювати прихильність громадян) приходить до так звано "стахановської схеми організації управління".
Всі уже, либонь, забули про стахановський рух і про "рекордну зміну", фантастичні історії про яку тлумачили цілим поколінням школярів. Між тим, "рекорд" Стаханова полягав в тому, що йому записали результат роботи цілої бригади. Раніше шахтарі працювали в спільному забої, своїми силами відвалюючи породу та укріплюючи стіни, що негативно відбивалось на якості роботи - за добу шахтар добував всього 7 тонн вугілля. Керівник партійної комірки (так буває, в партії теж працюють спеціалісти) Костянтин Петров одного разу спустився в шахту і ретельно захронометрував роботу шахтарів. Підрахунки показали, що близько 90% свого часу шахтарі витрачають на укріплення стелі і відвалювання пустої породи. Після чого Петров вибрав у якості "піддослідного" Олексія Стаханова, виділив йому окремий штрек, і дав двох помічників - крепильщика та відвалювальника.
Це повинен був бути просто експеримент, а виявилось, що за такої схеми Стаханов без напряга вирубив цілих 102 тонни, тобто, в 14 разів більше норматива. Петрову це здалось прекрасним варіантом вислужитись, і він записав всю дОбич на одного Стаханова, ніби не було ані окремого штрека, ані помічників. Результат - Олексій Стаханов став всесоюзним героєм, а по всій країні поширився "стаханівський рух" - от тільки практично нікому не вдалось повторити "рекордну зміну", бо всі бачили тільки "надпродуктивного" Стаханова, а ніхто не бачив помічників, які так і залишились "тіньовою складовою".
В цьому і полягає ключова різниця між структурою управління в демократії та диктатурі. В демократії ми можемо бачити всю структуру управління (само собою, із її проблемами, схемами, недоліками і корупцією). А в диктатурі ми бачимо тільки "надпродуктивного Стаханова" (ну може плюс кількадесят "сталінських орлів", вірних дітей Батька Нації), звідки і виникає ілюзія, що при диктатурі все працює, корупція мінімальна, а тіньового сектора і зовсім немає.
А також виникає ще більш небезпечна ілюзія - що достатньо повалити тирана, а далі все само собою настроїться (наприклад, "вільний ринок все управить"). Україна уже чисто практично кілька разів пересвідчувалась, що заміна голови не змінює структуру і принцип управління. Так само і механічне повалення диктатора, як правило, означає часткове чи навіть збереження "тіньової частини" його системи управління.
Цим і небезпечні модні на Заході концепції "мирного транзиту", коли утворюються змішані уряди із представників тиранії та опозиції. Бо по факту вони передбачають не зміну структури управління, а інкорпорацію опозиції до структури, побудованої диктатором. Теоретично це має призвести до безболісної зміни структури "зсередини", а насправді рано чи пізно призводить до реставрації все того ж диктаторського правління, тільки із "оновленим" обличчям. Оскільки вперше ця схема була опробувана на Бірмі, вона і отримала назву "бірманського миру" або "бірманського транзита".
Цим же небезпечна модна в Україні концепція "несистемного президента" (аутсайдера, нове обличчя) як іще одного способу мирного транзиту, тому що вона також передбачає не зміну структури управління, а знову ж таки інкорпорацію кандидата-одинака в структуру, збудовану диктатором. Після чого там легко "переконають" і "мотивують" аутсайдера, що краще бути царем, ніж слугою. Або навіть до виборів, якщо в країні відсутня хоч якась система верифікації голосування і можна легко "підшаманити" результати потрібного кандидата. Оскільки ця схема перегукується із легендою про Сігурда та дракона Фафніра (візьми золото дракона і сам станеш драконом), вона зветься "драконівським транзитом".
Варто іще зауважити, що авторитарна структура управління аж ніяк не менша за демократичну. Навпаки, саме демократична система може бути більш ефективною та економічною, за рахунок більшої ступені свободи громадян та численних автоматизованих сервісів типу "держава - громадянин" (G2C - Government To Citizen).
Авторитарна ж система потребує подвійного та навіть потрійного дублювання контролюючих функцій, які "роздувають" систему управління за рахунок сильно збільшених силових та контррозвідувальних органів. Їх, само собою, також зовні помітити неможливо, бо контролююча функція в диктаторських режимах завжди секретна і надсекретна, бо включає політичний сиск та широчезний збір інформації аж до стеження за громадянами. Часто авторитарні системи включають в себе мережі стукачів, які у випадку транзиту будуть зацікавлені в збереженні свого інкогніто та участі в можливих акціях придушення опозиції диктатору.
Причому чим довше диктатура продовжується, тим система управління стає все більш громіздкою і все більше функцій на себе перебирають тіньові контролюючі структури - які мало того, що накопичують у себе величезний тіньовий капітал (джерелами якого є визиск, контрабанда, реекспортні схеми та ін.), так ще й всередині їх починають утворюватись групи, що бажають перехопити владу в момент транзиту або просто кризи диктатури (диктатор захворів, наприклад, або помер - табакеркою по голові стукнули, або в чайок стрихнину підсипали). Тоді виникає найгірший варіант транзита, коли після падіння однієї диктатури на її руїнах виникає інша - спецслужбістська або поліцейська.
Із останнім диктатор, як правильно, добре обізнаний - адже історія двірцевих переворотів налічує не одну тисячу років. Саме тому, чим довше він при владі, тим більше він схильний стравлювати власні ж структури між собою, одночасно створюючи треті, замкнуті персонально на ньому - своєрідну "преторіанську сторожу". Теоретично, поки вони будуть зайняті конкуренцією та обопільним поборюванням, вони будуть менше думати про захват влади.
Але от наприклад, в сталінському СРСР було цілих три контррозвідки - причому одна із них замикалась персонально на Сталіні і складалась із мережі його "висуванців". І все одно це не врятувало його від спецслужбістського транзиту. Він це усвідомив, правда, лише в кінці - коли помирав всіма закинутий, а в цей час створені ним контролюючі структури вчепились одне одному в горлянку за те, щоб саме їх очільник "перехватив" владу. Постійне стравлювання і конкуренція між ними тільки зробила цю боротьбу запеклішою.
А є іще перехват влади зовнішнім управлінням - і таке теж буває, компрадорський транзит. Він також стає можливим завдяки величезній тіньовій системі управління диктатури - адже якщо чиновник непублічний, його і завербувати на кілька порядків простіше. Ось чому дуже часто транзити в авторитарних країнах використовують в своїх інтересах як інші держави (модель обмеженого суверенітета Андропова - відпрацьована СРСР на половині світу), так і транснаціональні корпорації, які попросту на корню скуповують всіх потенційних очільників, поки народ в ейфорії від перемоги.
Саме тому ніколи не можна, образно кажучи, "уходити з Майдану" - поки не буде повністю перебудована система управління. Часто це означає кілька виборчих періодів поспіль, причому в ряді випадків їх необхідно буде проводити навіть послідовно. Бо при диктаторській структурі влади переважна більшість системи управління не публічна, а у народу в силу незрілості чи просто втоми від довгої боротьбі може бути дуже коротка памʼять. В результаті дуже велика вірогідність, що диктатора змінить або його найближчий помічник, або один із його місцевих ставлеників чи ідейних послідовників - що знову ж таки означатиме реставрацію диктатури, тільки із новим обличчям.
Далі логіка залізна - якщо перехідні періоди в авторитарних країнах настільки проблемні і містять стільки підводних каменів, можливо, взагалі не переходити від авторитарної форми? Залишити, як є - хай диктатор, зате знайомий, майже родич. Проблема в тому, що транзити в людських суспільствах невідворотні. Навіть в династичних монархіях вони є, достатньо згадати, які інтриги та навіть війни велись за те, хто займе трон.
Початок може бути будь-яким. Смерть диктатора запускає перехідний процес. Бо люди - як казав Воланд - смертні раптово. Перехідний процес запускає і зміна державної формації в авторитарній державі - будь то "демократизація згори" чи розпад імперії. Перехідний процес запускає економічна криза. Навіть сам диктатор може запустити цей процес, щоб убезпечити свою старість - такі приклади історія теж знає.
Короче, перехідний процес в авторитарній країні абсолютно неминучий, і "ретельно підготуватись до нього" попросту неможливо, бо запуститись він може бути в будь-який момент - і як правило, завжди незручний. Десь не виявиться під рукою лідера, десь - ресурсу, а десь і зовсім ворог загрожуватиме з усіх боків. Хороших варіантів початку перехідного процесу немає, є тільки погані - із різним ступенем труднощів.
Навіть якщо якимсь фантастичним чином створити паралельну, "підпільну" державу - побудова її тут же приверне увагу чиєїсь спецслужби. В кращому випадку вона просто буде знищена, всіх пересаджають чи перестріляють. А в гіршому вона буде нашпигована агентами так щільно, що із трьох двоє будуть агентами - і тоді демократичний начебто перехідний період на повірку виявиться спецслужбістським транзитом, і до влади прийде якийсь непримітний полковник ГБ, який потім обнулить свій термін і так далі...
Тільки в демократичних системах транзити відбуваються строго за процедурою і строго в обумовлений час - що й дає можливість суспільству час на підготовку, вироблення планів та стратегій та консолідації здорових сил. В ідеалі, само собою, бо і демократії притаманні свої проблеми та кризи. Просто не настільки карколомні - за рахунок субʼєктності народа, який може вчасно "підтримати стелю".
А у всіх інших ладах перехідний період починається, як сніг на голову, час починає летіти галопом - стикаються лобами різні зацікавлені групи, задіюються гроші, спецслужби, армія, інформаційні ресурси. Починається те, що ми звикли називати хаосом, а насправді - "невидимою війною". І чим довше з ним затягували, тим клубок щільніший і тим складніше зрозуміти, де правда і що робити. В результаті у народа виникає велика спокуса заховатись і "перечекати", або просто вибрати якогось багатого газду чи красивого шоумена - тут і очікує людей втрата субʼєктності.
Що, власне, в Україні і відбулось в 2014 році, а потім в 2019-му і - увага - продовжує відбуватись зараз, на місцевих виборах.
Головне питання всіх питань - як від диктатури правильно перейти до демократії, і при цьому уникнути всіх підводних каменів, та ще й виграти "невидиму війну"? І чи взагалі це можливо? Може, краще просто згодитись на чийсь протекторат, та й голова не болітиме за всі ці високі матерії?
Штука в тому, що все одно болітиме. Протекторати, "бірманські" та "драконівські" варіанти, різного штибу "технічні та технократичні уряди і президенти" - все це просто відкладання проблеми "на потім" і крадіжка майбутнього у своїх же дітей. Бо це їм доведеться розгрібати наслідки "мудрих рішень" своїх батьків під час неминучого перехідного процесу.
От для цього і треба вивчати його механіку. Жаль, що доводиться робити це - як завжди - методом жонглювання величезними чугунієвими брилами на ходу.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2521064.html.
Tags: анализ, история
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo don_katalan Грудень 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments