Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · ФУЕНТЕ ОВЕХУНА

Ми в юності були сильно вражені фільмою "Собака на сене"
Ми ту фільму дивились безліч разів, ми знали діалоги напам'ять, і начитували їх на два, три голоси. Ми ту фільму грали так часто, що, коли нам до рук потрапила збірка п'єс Лопе де Вега - ми одразу занурились до першоджерела, витягли звідти все, що не увійшло до фільми, завчили заново збагачені вже діалоги і фігуряли своєю високою інтелектуальностю.
Це були ми - я і мої бєларуські друзі. Тоді ще вони називались просто білорусами.
А потім ми долистали збірку до "Фуенте Овехуна".
Прочитали.
Помовчали.
Потім кинулись перечитувати.
- Фуенте Овехуна... - казали ми стиха.
Навкруги нас буяв розкішний захід сонця махрового совка. Десь попереду вже йшло відлуння стука зроненого гроба Брежнєва. Ми готувались почути той стукіт, але насправді нам було пофіг на правлячих старців. Ми були юними, і театр стукав до наших сердець дзвінким набатом голосу прекрасної Ельвіри, нашої режисерки.
Ми ставили скетчі і п'єсу Горького, ми зазирали в Арбузова і косились на Чехова, але ми час від часу повторювали про себе:
- Фуенте Овехуна...
Діло було в Гомелі.
Болотістошого міста я не бачила. Там я, що прибула з прогресивного Запоріжжя, слухала зауваження на кшталт:
- Боже, девятнадцать лет и не замужем? Как можно? А, замужем? Гэта хорошо.Тогда юбочку подлиннее, подлиннее...
- А що гета за шапочка? Сама пошила? ? А зачем? Купи мохеровый берет, как все. Я покажу тебе, как начесать на банке. Пушистенько будет, тебе пойдет. А гэту шапочку выкинь.
- А чего ти бєгаєш у свой театр? Сиди вже дома, ти замужем, готовіть вчісь.
- Фуенте Овехуна... - бурчала я собі під ніс, слухаючи ці повчання.
А ввечері бігла на капустники прогресивної молоді, де всі співали "Комсомольцы-добровольцы", так бачили романтику. Я дивувалась, але підспівувала.
Я була з Запоріжжя, де представники всіх, мабуть, країн Африки ходили вулицями, і з ними ж ми хвацько танцювали на дискотеках під Донну Самер та Супер Макс, я була з Запоріжжя, де обов'язковим екзаменом на дорослішання був квест "переспати з негром", я квест не пройшла і досі почуваюсь від цього як не дорослою, як хтозна що. Я була з Запоріжжя, де процвітала фарца, де мати в друзях фарцовщиків - це було як ухопити бога за бороду. Де ми першими отримували записи Пінк Флойд і Іісуса, того що Супер-стар. І ми стояли в черзі за альбомами шаленого Фреді Меркюрі - альбоми ці записували на касети і розповсюджували хлопці нашого технікуму, найпрогресивнішого по музиці в місті.
А тут, у Гомелі, продовжували співати "Бєловєжскую пущу", і це вважалось прогресом.
Втім, "К подьезду подкатил кабриолет" теж співали, це трохи примиряло.
Тут, в Гомелі, всього один раз я бачила чорного хлопця в тролейбусі, і тролейбус було цим вражено так, що їхали всі мовчки, розмовляючи пошепки і тикаючи пальцями в ту чорну постать.
Це був дивний світ.
Світ каструль, де щось бурлило під кришками, але проривалось назовні досить безпечною парою. І "Комсомольцы-добровольцы" запросто уживались з промовленим пошепки закляттям "Фуенте Овехуна!"
Я прожила там з півроку, повернувшись додому, в село під Запоріжжям, я довго тужила за своїми друзями. Але подих полегшення, коли ступила я на землю аеропорту,і побачила дівчиськ, що бігли за автобусом рука об руку з чорними як ніч, синіми як сливи мого півдня, африканськими студентами - той подих радості я не забуду. І магнітофон, що ніс його один гнучкий, прекрасний, нахабно-чорний - магнітофон той репетував орбі ет урбі Лед Зепелін - і я всміхнулась цьому яскравому поверненню додому. На повні груди я всміхнулась, на широку усмішку зітхнула.
Друзі лишились жити там, на батьківщині. Пройшли роки, боже, які роки, життя пройшло!
Звичайно, всі давно вже літають за кордон, звичайно, давно ніхто вже не сахається від музики і ніхто не носить мохерових беретів.
І весь цей текст я написала просто, бо згадала крик-заклинання "Фуенте Овехуна!"
... Овече Джерело в перекладі. Там про село, яке терпіло довго, а потім збунтувались і вбило свого господаря, свого катівника, гвалтівника. І у відповідь на нові катування, усі, кого шмагали та підвішували на дибу, усі, чоловіки, жінки та діти, у відповідь на суддівське питання:
- Хто зачинщик?
відповідали:
- Фуенте Овехуна!
тобто, усе село.
Село з назвою Фуенте Овехуна.
... що було потім, в кінці прогресивної п'єси Лопе де Веги? П'єси, яка затьмарила для нас навіть романтику стосунків і всю лав сторі чарівної стервози Діани де Бельфлор та її секретаря Теодоро.
А нічого особливого там не було. Прийшов король і милостію своєю простив бунтівне село.
Село Фуенте Овехуна.
Король був мудрим і милостивим. Адже він спочатку просто не знав, що це хоробре село насправді хотіло бачити своїм господарем не злого командора, катівника й гвалтівника - а короля, доброго й мудрого.
А коли король це взнав - ну, ні вапрос. Король бунтівників простив. І милостиво взяв під свою руку.
... моралі тут не буде.
Це просто спомин, просто п'єса.
Просто Лопе де Вега моєї юності.
Але чомусь я всі ці дні повторюю про себе:
- Фуенте Овехуна, братця. Фуенте Овехуна. Згадайте. Не повторіть стару п'єсу, не треба. Нехай фінал вашої п'єси буде іншим.
Фуенте Овехуна...


- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2526748.html.
Tags: беларусь, леді діана, піар
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments