Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

"Вугільна" тема мало піднімалась в Україні раніше - тепер про неї практично взагалі не чутно

Ярослав Вішталюк
20 липня ·
"Вугільна" тема мало піднімалась в Україні раніше - тепер про неї практично взагалі не чутно. Між тим за кордоном статті на цю тему виходять регулярно - але, на відміну від окупантів, які спромоглися створити цілий сайт "ІноСМІ", де вони викладають переклади окупантською головних статей провідних західних видань, в Україні не лише відсутні подібні проекти, тут навіть так звані "ЗМІ" це мало цікавить. Лише зі статті The Washington Post в кількох виданнях України я зустрів кілька тез на два азбаца - і все. Натомість в Польщі журналісти, попри спротив своєї влади, примудряються видавати цілі книжки на цю тему. Нижче ключові уривки з чотирьох статей, три з яких довелося перекласти, бо їх в українському інфопросторі не було. Для деталей можна йти за посиланнями. Там і про кількість нулів у цій темі, і про "санкції", і про "західних партнерів", і про "українських бізнесменів-патріотів" і ще багато про що.
==============================
====C4ADS: Чорна земля====
Згідно російських митних декларацій, російські компанії в співробітництві з лідерами «ДНР» та «ЛНР» перевезли 3,2 мільйона метричних тон вугілля з окупованих територій України в Росію з 2016 по 2019 роки. Деякі російські фірми, які завозили це вугілля, продавали його своїм споживачам в Росії та на міжнародних ринках. «Газ Альянс» Курченка часто виступає покупцем або стороною платежу за відвантажене на окупованих територіях України вугілля. В цих документах «Газ Альянс» одержав від «ДНР» та «ЛНР» вугілля загальною вартістю $38 мільйонів доларів США та загальною вагою 119 тисяч метричних тонн з 2016 року по травень 2019 року. Це 31.7% загального імпорту донбаського вугілля в Росію за цей період по вазі. «Газ Альянс» не просто платить за вугілля, що надходить з Донбасу в Росію – в російських експортних деклараціях ця компанія також вказана як експортер вугілля за кордон. Одним з найбільших покупців товарів у компаній Курченка є компанія Vartech Enterprises Ltd з Гонконгу. Відкриті джерела та корпоративні звіти пов’язують Vartech з іншими компаніями з мережі торгівлі вугіллям та металом, вивезеними зі східної України. Згідно російських експортних декларацій, Vartech отримав на $579 мільйонів доларів вугілля та більш ніж на $1.4 мільярди металу від «Газ Альянсу».
© https://inforpost.com/uk/news/2020-06-14-28319
====The Washington Post: Криваве вугілля====
Більшість потягів потрапляє до Росії через невелику прикордонну залізничну станцію «Успєнская». Супутникові знімки Google Earth регулярно відображають довгі низки заповнених вугіллям вагонів на залізничному депо «Успєнская», які очікують пропуску через станцію далі на південь, до портового міста Ростов-на-Дону, одного з головних транспортних вузлів півдня Росії. Українські чиновники вугільної галузі кажуть, що незаконний експорт вугілля до Росії насправді значно більший, щонайменше 6 мільйонів тонн антрациту перетнуло кордон до 2019 року. У відкритому доступі є не дуже багато записів, які б показували, що сталось з вугіллям, яке потрапляє до Росії. Представники української енергетичної компанії ДТЕК, вугільні шахти якої були захоплені сепаратистами, в своїх заявах стверджують, що приблизно половина цього вугілля маркується як російське і транспортується залізницею чи кораблями через Чорне та Середземне моря на ринки Азії та Європи. Оскільки хімічний склад вугілля в різних регіонах його походження різний, представники ДТЕК змогли довести, що частина вугілля, яке по документам має російське походження, насправді була видобута на шахтах, які раніше належали ДТЕК. Представники ДТЕК в своїй заяві перелічили 20 країн, які купували вугілля з Донбасу – найбільшими покупцями були Туреччина, Румунія, Бельгія та Польща. Деякі митні декларації безпосередньо вказують європейські компанії як кінцевих покупців українського вугілля, провезеного транзитом через Росію.
© https://inforpost.com/uk/news/2020-07-11-28592
===Польска преса: Вугілля з Донбасу – як «криваві діаманти» Сьєрра-Леоне===
Міхал Потоцький: Ми прагнули вписати історію Донбасу в загальносвітовий контекст. Це сценарій, який неодноразово повторюється в різних регіонах планети. З найкраще задокументованих прикладів можна згадати експорт деревного вугілля в Сомалі. Є групи повстанців, які або самі цим займаються, або грабують місцевих виробників. Вони контролюють порти, з яких деревне вугілля починає мандрувати світами і зрештою потрапляє до таких міжнародних вузлів, як Дубай – його оформлюють за фальшивими сертифікатами, записуючи місцем походження сировини Пакистан, Коморські острови чи Джибуті, і в такому вигляді його вже можна продати до Об’єднаних Арабських Еміратів чи Оману.
Радослав Кожицький: Так само виглядає дорога донбаського антрациту до Європи?
М.П.: В цілому так. Сировина прямує до Росії через ту ділянку кордону, яка не контролюється українськими митниками і прикордонниками. Там вона отримує російські сертифікати і далі прямує залізницею через Білорусь до Польщі і України, або кораблями – до Туреччини, на Балкани чи до Західної Європи. Серед країн Європейського Союзу головними покупцями є Бельгія, Польща та Румунія – переважно через те, що залізничний термінал в Малашевичах і порти в двох інших країнах є головними транспортними воротами ЄС. Потім антрацит реекспортується далі, але це вже ніхто не може простежити.
Р.К.: І Європа нічого з цим не робить?
М.П.: Деревне вугілля, як і вугілля з Донбасу, не розглядається Організацією з економічного співробітництва як проблемна сировина.
Кароліна Баца-Погожельська: Під час нашої роботи ми зустрічали підозрілі документи. Інколи там було вписано «країна походження невідома», інколи «виробник невідомий». Або відправною станцією було вказано станцію Гуково на російсько-українському кордоні, хоча навіть супутникові знімки показують, що там нема необхідної для цього інфраструктури. В тих паперах можна писати що завгодно. Це дозволяє робити митне законодавство, бо антрацит майже не видобувають в Євросоюзі, тому він не обкладається митом, не існує захисту конкуренції. Більше того, оскільки нема митних тарифів – ніхто не переймається контролем документації. Неможливо на око оцінити, звідки походить сировина.
Р.К.: Це свавілля якось можна обмежити?
K.Б.-П.: Запровадження правил, аналогічних іншим проблемним видам сировини, вимагало б ґрунтовної реорганізації всієї торгівлі вугіллям, зокрема і в самій Польщі. Важко повірити, що на це підуть німці, бо вони закрили всі свої шахти і тепер повністю залежать від імпорту, в першу чергу з Росії. Вони не хотіли б йти на конфлікт з Москвою. Але я не кажу, що це неможливо, просто потрібне бажання.
Р.К.: Зараз нема умов для збільшення санкцій.
М.П.: Вони були шість років тому, коли війна тільки почалася. Коли на початку 2015 року тривали бої за Дебальцеве, росіянам сказали, що коли вони підуть далі, ЄС запровадить ембарго на вугілля. Росіяни зупинились, на тому все і закінчилось. Зараз втома від цього питання зростає щомісяця. Збільшуються вимоги говорити і торгувати з Росією. Вся енергія держав, які найбільше переймаються санкціями, як-от Польща, країни Балтії чи Швеція, тепер йде на те, щоб кожні півроку при перегляді санкцій Італія, Угорщина чи Франція не наклали на них вето. Поки що вдається цього досягати, але уряд ПІС не ставить перед собою амбітних цілей. Включення антрациту з Донбасу до списку проблемних видів сировини поки що є планом-максимумом. Планом-мінімумом було б внесення до «чорного списку ЄС» людей та організацій, про яких ми писали. Чинного законодавства для цього б вистачило – необхідна лише одностайність країн-членів, прецеденти були.
Р.К.: Ви згадували про змову замовчування в Польщі?
М.П.: Польський уряд реагував трьома різними способами. Міністр енергетики Кшиштоф Тхужевський заперечував проблему, мовляв, з його точки зору, це дрібниця, бо обсяги імпорту надто малі. Другий варіант – слова заступника міністра МЗС Яна Дзєдзічака, який погрожував нацькувати на нас спецслужби, щоб з’ясувати, хто за нами стоїть.
Р.К.: Хіба Дзєдзічак не перейшов межу? Свобода слова і все таке…
K.Б.-П.: Це була відповідь на депутатське звернення групи депутатів з “Новочесні” (опозиційна ліберальна партія – прим. ред). Наші імена не згадували, тож безпосередньо нас це не торкнулося.
М.П.: Так само, як і третій тип реакції – цілий пасквіль на сайті wPolityce.pl. Я це зараховую до третього типу реакції влади, бо саме так треба розуміти той сайт. Наших імен там не згадали, але натякнули, ніби ми працюємо за гроші Ріната Ахметова. Для читачів «Чорного золота» це виглядатиме абсурдно, бо той олігарх зовсім не є позитивним героєм нашої книжки.
Р.К.: Хтось підійшов до справи більш серйозно?
М.П.: Посольство Польщі в Києві випустило заяву, в якій рекомендувало бізнесменам, котрі ведуть справи в Україні, ретельно дотримуватися українського законодавства, що в цьому випадку означало «польський уряд радить не торгувати із сепаратистами».
K.Б.-П.: Друга хвиля реакції з’явилась в Сеймі після публікації другої половини наших матеріалів. Депутати задавали уряду питання, а міністр Тхужевський і заступник міністра Гжегож Тобішовський казали, що цим питанням займуться спецслужби. Депутат Європарламенту Ярослав Валенса задав кілька питань на цю тему Федеріці Могеріні, тодішній керівниці дипломатичної місії ЄС. Вона відповіла, що це не питання відповідальності ЄС, це справа кожної країни окремо, і це ми самі маємо за тим стежити. Коли справа вийшла на міжнародний рівень, ми запитали МЗС країн, куди потрапляло вугілля з Донбасу. Частина нас проігнорувала, не відповідала на листи, частина відповіла в стилі, подібному до польського уряду і ЄС. Кожен вирішив зробити вигляд, що його це не стосується.
© https://inforpost.com/uk/news/2020-07-19-28681
==Книга процитованих вище журналістів "Чорне золото"==
Український олігарх Сергій Курченко платить шахтам по 25-30 доларів за тонну антрациту. На Заході вугілля йде по 100-160 доларів. В липні 2019 року на всій території перебувало 2400 вагонів, щоденно майже 700 вагонів перетинало кордон по обидва боки, проїжджаючи лише через станцію Успенська. Якщо дивитися хронологічно, перший експортний шлях пролягав через російські порти, звідки вугілля відправляли далі через порти Туреччини, Румунії та Грузії для покупців в Азії, на Балканах, на Близькому Сході та в середземноморських країнах. Інший шлях проходить залізницею через Росію до Білорусі, а звідти до Польщі та інших країн Євросоюзу, а також до України. У свою чергу, третій шлях веде до балтійського торговельного порту Усть-Луга, де вугілля вантажать на судна і відправляють до Бельгії та Нідерландів. І, нарешті, четвертий – залізницею до сепаратистської Абхазії і далі морем до Туреччини.
Одна з компаній, яка веде моніторинг баз даних РЗ, а також російських портів і митниць, надала нам дані про постачання донецького антрациту до конкретних країн. Нас цікавив період з березня 2017 року, коли Україна запровадила заборону на торгівлю з сепаратистами, до кінця 2019 року. За весь цей період Росія експортувала 8,8 млн тонн вугілля. У першій десятці імпортерів опинилися Туреччина (4,96 млн), Румунія (1,27 млн), Бельгія (997 тис.), Польща (423 тис.), Болгарія (260 тис.), Грузія (248 тис.), Єгипет (146 тис.). Італія (122 тис.), Молдова (104 тис.) та Індія (89 тис.).
Всесвітнім центром торгівлі донецьким антрацитом став Ростов-на-Дону. «Я знаю людей, котрі займаються цим вугіллям у порту. Позавчора я з ними випивав, але вам я нічого про них не розповім, а то ви про все напишете і для них закриють Європу. Ви повинні розуміти одне: Донбас – це жорстка політика, політика твердої руки. Якщо хтось торгує вугіллям, це значить, що йому це дозволили, йому дозволили цим займатися. Однак доки ти цим займаєшся, ти зобов'язаний прислухатись до рекомендацій свого куратора. Раз товар надходить з території, охопленої воєнним конфліктом, це значить, що куратор – це хтось з армії або спецслужб», – говорив один з наших співрозмовників.
За інформацією наших джерел в Польщі та за кордоном, а також на підставі перевізних документів і баз даних РЗ, можна з упевненістю казати про білоруський шлях контрабанди вугілля. Цю інформацію підтверджують білоруські, російські та українські журналісти. Олександр Ярошевич з «Білоруських новин» мав бесіду з «близьким до ринку» джерелом, яке підтвердило, що вугільним бізнесом займаються в основному «хлопці» з Ростова. У 2019 році «Радыё Свабода» з подивом виявило, що експорт вугілля різко зріс: у 2018 році продаж кам'яного вугілля до України зріс в 980 разів (з 600 тонн до 588 тис. тонн), продаж антрациту – в 340 разів (з 300 тонн до 102 тис. тонн). При цьому в Білорусі немає жодної вугільної шахти.
Виданню «Білоруські новини» вдалося встановити, що з Білорусі донецьке вугілля відправлялося на українські електростанції в Чернігові, Києві і Слов'янську. Дві перші належать колишньому депутатові партії «Наша Україна» Анатолію Шкрібляку, а Слов'янську ТЕС у Олександра Януковича купив Максим Єфімов (купівля відбулася в 2018 році, коли Єфімов був депутатом Блоку Петра Порошенка). Цікаво, що українська статистика не помітила стрибка в торговельному обміні, про що повідомляли білоруси. Ні наші співрозмовники, ні співрозмовники наших колег в Мінську не змогли пояснити, з чим це пов'язано. Через Білорусь і Україну вугілля відправлялося далі, до Словаччини.
Значна частина світового морського товарообігу проходить через бельгійські та нідерландські порти АРА (Амстердам-Роттердам-Антверпен), а також так званий North Sea Port,, тобто об'єднані порти в Генті, Терньозені і Фліссінгені. Ми відвідали усі шість перелічених міст, але здебільшого натикалися на стіну мовчання. Лише коли ми об'їздили порти Бенілюксу вздовж і впоперек, нам вдалося знайти того, хто погодився відповісти на наші запитання. Нашою співрозмовницею стала працівниця вантажного термінала одного з невеликих портів на бельгійському кордоні. «Ми знаємо про українське вугілля, але воно має вигляд російського і надходить з російських портів. За нашою вимогою нам надають сертифікат походження, а розбиратися справжній він чи підроблений – це справа митників», ‒ повідомила нам наша співрозмовниця.
В 2018 році залізничний прикордонний перехід між Білоруссю і Польщею в Малашевичах був просто-на-просто забитий вугіллям. Це невеличке місто є ключовим на карті імпорту антрациту до Польщі (до того, як Київ оголосив про заборону торгівлі з псевдореспубліками, антрацит попадав до Польщі також через контрольно-пропускний пункт в Хрубешові). Майже всі накладні та інші документи, що попали до нас, свідчать про те, що саме цим шляхом до країни заїжджають состави з донецьким вугіллям, принаймні, з того часу, як Київ запровадив блокаду Донбасу. Часто це просто окремі вагони, приєднані до основному составу. По декілька десятків тонн сировини, якою ніхто толком не цікавиться. Митників не цікавить, звідки це вугілля прибуває до Польщі. Ніхто з наших співрозмовників не захотів розкривати свої дані. А фраза «антрацит з Донбасу» викликала у декого з них паніку, інколи й агресію.
Фірми RST Logistics та Carbo-Sped розташовані в одному приміщенні на вулиці Колеяжі (себто – Залізничників – авт.) в Малашевичах. В одній компанії ми почули: «Я не знаю, на кого ви працюєте та яку мету переслідуєте. Ми представляємо наших клієнтів. Ми не імпортери. Ми не маємо інформації про те, що далі відбувається з товаром і куди він поїде». В самих Малашевичах та околицях нараховується близько двадцяти компаній, які надають подібні послуги. Ще в 2017 році, коли ми прибули туди вперше, в кожному з основних вантажних терміналів громадилися гори антрациту – не можна було не помітити його характерного блиску.
В 2019 році все стало не так однозначно – за цей час росіяни запровадили деякі новації. Якщо раніше вони просто «русифікували» український антрацит, тобто провозили його за російськими документами, то тепер його почали змішувати з російським вугіллям. Це підтвердили декілька незалежних польських і закордонних джерел. У підсумку довести використання цієї схеми практично неможливо. Імпорт вугілля з-за східного кордону Польщі – це величезні кошти. Візьмемо рекордний 2018 рік - до Польщі прибуло 19,7 млн тонн кам'яного вугілля, зокрема 13,5 млн тонн з Росії. «Російські виробники вивели з вугільного ринку загалом чотири мільярди злотих (біля 900 млн євро – авт.)», ‒ переконував нас співрозмовник з вугільної галузі. Варшава не шукала підтримки інших країн, та й знайти її було б не просто. Річ у тому, що Німеччина, яка закрила в 2018 році свою останню шахту, щорічно імпортує 55 мільйонів тонн вугілля – в основному, звісно, з Росії.
© https://bastion.tv/chorne-zoloto-vijni-za-vugillya-donbasu_n36117
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2548661.html.
Tags: анализ, беларусь, донбасс, европа, луг%андония, польша, порошенко, прдоны, рассея
Subscribe

  • на рівні дна

    Артур Харитонов Доки громадянське суспільство допомагало СБУ виконувати свої функції щодо Басти, у окупованій Ялті китайські співаки та інші…

  • Станислав Кукарека · Пра аналогии - 4

    Как я уже писал в предыдущих частях "успехи первых пятилеток" и прочая "индустриализация" происходили во многом на фоне (и благодаря) специфической…

  • Стає зрозумілим механізм ціноутворення в Нафтогазі

    Alexey Kucherenko Це фрагмент з інтерв’ю пана Коболєва. Стає зрозумілим механізм ціноутворення в Нафтогазі. Якщо слідувати такій логіці - «для…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments