інструктував одного "нашого", якому тре було довго перебувати в балакучому колективі бозна-кого (свої, кримнаши, окупанти, туристо-окупанто), він боявся, що "проколеться". Тоді я дав пораду:
-- Заходе розмова про будь-що. Тебе питають думку. То ти кажи: "а помоєму всє оні воруют, врут, не уважают чєсного чєловєка".
-- Ти шо! Вони ж можуть подумати на себе.
-- Ні, це ніколи ніхто не думає на себе. От побачиш, з тобою одразу погодяться, ніхто не заперечить, а може ще зійдеш за мудреця. Це універсальна формула, щоби віідстали - всі гівно, одні ми з вами хороші чесні люди.
Після події він мені каже:
-- Слухай, ну ти як у воду дивився. Але в одному ти помилився.
-- В чому?
-- Я був не один такий мудрець. Вони через одного всі так казали.
))
Ну от, бачите? Як легко викликати довір'я та одобрення незнайомців. Просто скажи що всі вони там вори і брехуни, зарозумілі ідіоти.
Певний, що без конкретизації ви отак легко відкриєте двері і по всій Росії, і по Україні, і по Європі і навіть по Амеріці.
Ніхто не скаже:
-- Стій! Схаменись! ні, не всі!
Може хто й подумає, але лізти на натовп не стане.
Усі гавно = усі довольні.
Це стислий опис "поля комфорту" та "кола комформизму".
Колись в дитинстві я застав совітський дитячий садок. Будете сміятися, але я запам'ятав от прямо свій там перший день.
Ще б пак! Нас посідали на горшки, а щоби ми не скучали, стали зачитувати якусь книженцію про октябрьонка-героя, який загинув, перед тим поковбасивши купу нацистів, коротше Рембо би позаздрів його бойовитості, а потім його спіймали, хотіли завербувати до себе (октрябрьонка, да), а він плюнув їм в харі, а вони його давай тортурувати, він не здався і умер зі словами ... (оце вже забув, типу да здраствуєт СССР і компартія, я думаю)
І от ми на ціх горшках сидімо, всі такі троха прифігевші, а воспитателька каже:
- Дєті, а тєпєрь паднімітє рукі, кто щітаєт, што на мєстє етаво отважнаго мальчіка мог би точно так сдєлать каждий із нас?
Ну всі підняли.
Всі, окрім мене.
Я вже тоді поняв, що роблю щось не теє, але примикати до більшості було пізно.
Втім, краще б я мовчав - сказали б, ну він може просто недалекий і не вміє говорити.
Але вона спитала:
- А підніміть хто думає проти?
Тут я сказав:
-- Хто? Ви? Ви усі? не смішіть мене. Ти Маня ковиряєшся в носу, ти Ваня боішся собачок, а про вас Іраіда Філімоновна я вже просто мовчу - ви така товста і так любите поїсти, що якби німцям щось було від вас треба, їм навіть не тре було вас ізбівати. Просто недали б поїсти півдня, і ви би самі їм все віддали.
Закінчивши, я чув таку тишу, що в ній навіть льодяники падали з розкритих ротиків, гучно, як камені.
Коротше, за це всі накинулися на мене, потім на моїх батьків, ну а оскільки воспитательниці не вистачило уму це нікуди не виносити - всипали ще й їй, що так погано виховує, і не посматрелі, що я в неї першій день.
Так отсаме цікаве.
З групи ж мене не прогнали.
І я почав спілкуватися з дітями далі.
То мені чи не кожен сказав:
-- Ти все правильно казав, але так казати не можна.
-- Тре було просто підняти руку як всі.
-- У крайньому випадку скажи, що ти намочив штанішки, і вони забудуть, що ти неправильно підняв руку.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2559287.html.
Journal information