Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · ГРАФА "ПРОКАТІЛО"

яДорога Лесю.
Зараз я з вами перемовляюсь у приваті, але цього листа до вас я хочу зробити відкритим.
Дорога Лесю, я вас люблю і знаю точно, що ви потужний волонтер. Але ви не бували на фронті і маєте добре серце. Здається, це зовсім різні речі, навіщо я їх так рішуче тут поєднала? Але ні, це лише на перший погляд різні речі, і у фронтовому житті вони поєднуються аж бігом.
Але розкажу по порядку.
Учора ви, дорога Лесю, дали пост. В пості ви показали армійський сухпай, в який входили галети та одна чи дві банки консервів. І ви ж запитали, чи правда, що наші військові відтепер змушені це їсти?
Я здивувалась.
Я обурилась.
Я закипіла.
Мені захотілось тут же скочити на коня і понестись на фронт а чи в Міноборони, махати там шашкою і сікти непокірні жлобські голови. Але коня під рукою не було і шашка десь загубилась, тому я просто покликала до коментів військових і волонтерів, вони прийшли і розповіли вам, що на фронті з продуктами все цілком непогано. Як і раніше, як і завжди.
Тут діло таке, дорога Лесю. Я страшенний критикан армійського забезпечення. Мене ото хлібом не годуй, коня не давай, шашку не точи, а дай покритикувати армійське забезпечення - але вже десь з 15-16 років я почала виступати проти того, аби на фронт тягали валки пельменів, вареників та відра олів'є, не кажучи вже про борщ у трилітрових банках, а що ви смієтесь, нормальна практика, я таких банок бачила-перебачила.
Бо що-що, а реформу нашої армії почали з:
- бронежилетів та касок
- продовольчого забезпечення
- забезпечення формою
- взуттям
- та білизною.
Як почали, так і закінчили, більше великих віх з реформи ми не побачили, та й з тими забезпеченнями свого часу дров наламали, чого варта форма-горючка та берці-давички, але з часом все більш-менш устаканилось і:
- бронежилети й каски ми не купуємо для армії з 14-го року
- продуктами не забезпечуємо з 15-16
- форму й берці припинили масово закуповувати десь теж у 16-му
- цигарки не возимо на фронт вже років три як
- хоча й чудово знаємо, що кава й цигарки на фронті були й лишаються певною валютою, як і папір А4
Тому я була певною, що ви повірили шановним волонтеру і військовому і заспокоїли своє добре й щире серце.
Але ж ні.
Але ж ось там же, в коментах, я раптом побачила текст від жінки-військовослужбовця. Жінка писала, що з продуктами в армії стало все зовсім погано і вони, військові, що боронять нашу передову лінію (жінка писала, за вашими слвоами, безпосередньо з нульової позиції) - ці самі військові навіть за хлібом ходять до найближчого села за 11 км.
Тут я знову здивувалась.
По-перше, я не могла згадати, де це в нас на ленті такі позиції, які стоять аж за 11 км від найближчого села. Бо Донбас і Луганщина - вони таки густозаселені області. Там село на селі і всі вони часом плавно переходять у міста та містечка. ну, ок, припустімо. Згадала я такі позиції. Тому здивувалась ще більше, бо що-що, а хліб наші військові мусять отримувати, чого б це їм бігати до села в магазин. Хіба там хліб смачніший, тут згодна.
Також я згадала, коли на позиції не могли підвезти навіть хліб - коли йшли бої та обстріли, наприклад, пам'ятаю, обстрілювали Авдіївку, тоді да, тоді прорватись не могли. Кілька днів.
Але ж боїв на фронті зараз нема. Грьобане перемир'я зараз на фронті. Тому я здивувалась вже аж за край і захотіла взнати, з якої бригади та жінка і що там зрештою відбувається?
Я, Лесю, трішечки хворію і тому давно вже не була на фронті. А щоб знати, як все є насправді, треба бувати там. Крапка.
Тому я знову збудилась. Тому я обурилась.
- Та що там робиться? - бушувала я. - Та що вони там, офігіли? Голодом військових морити!
... чи ж треба казати, що номера бригади я від тієї жінки не отримала. Коли я попросила номер бригади у вас - ви відповіли, що не можете дати його мені. Щоб нікого не покарали за чисту правду про фронт.
Та господи, я б же нікого не називала на ймення. Я б, може, спочатку зібрала б і відправила до тієї бригади обоз з продуктами, а потім вже почала смикати за мотузочки відповідальних. Але ні, ви все ж не назвали мені номера бригади, яку треба рятувати від голода.
Сьогодні ви знову дали пост з новими моторошними подробицями:
======== "І ось знову заговорили про харчування у війську... Я не знаю, чи це тільки в цій бригаді такий бардак, але вірю людині, яка написала мені в приват. Бо який зміст йому брехати? Писати публічно також змісту нема, бо цим хіба можна накликати неприємності на свою голову. Хто ж любить правду... Але мій тато, який був учасником другої світової, завжди говорив: "Голодний солдат воювати не буде".
"Хліб дають раз на тиждень, він пліснявіє за дві доби, а воду технічну, помитися, попрати, мити посуд, завозять раз на тиждень. Ми з суботи сидимо без неї, обіцяють сьогодні. Пального немає, кажуть. Нам бензин не видають, але повинні. На генератор самі купуємо. 2 буряка на тиждень, пів капустини. Десь кіло з хвостиком м'яса, по 3 банки тушонки. По 2 сосиски. Ну, м'ясне треба одразу їсти, бо зберігати не можна, нІде. А тоді вже тільки купувати. Молочного не дають, а минулого року хоч іноді, молоко давали, сметану кожного тижня. Муку купуємо, рибу дають рідко. Фарш купуємо на котлети, бо чоловіки м'яса хочуть. Кавуни, перець солодкий, кабачки, баклажани, огірки, капусту - все купуємо. Літо пройшло, а ми вітамінів не отримали. Ось і хворіємо всі".
Не питайте в мене імені бійця і номера бригади..." ========
І знову явно пише жінка, і знову вона стоїть на самісінькій передовій.
У нас, Лесю, лежить певна кількість вітамінів. Ми б могли відправити цій бригаді підмогу хоч такого рівня, але ви знову не дали номер бригади. А я ж просила.
Тоді я сіла і замислилась.
Тоді я згадала у вас ще один пост, де якась жінка з самісіньких нулів (за вашими словами) розказувала про нестерпні умови проживання, про страшний бліндаж, де вона мусить жити. Я пам'ятаю, як зібрались тоді військові у коменти і навіть похвалили той бліндаж. Військові здивувались цим жалобам, бо зробити бліндаж - це першочергова задача для військового. Бо волонтери завжди в цьому допоможуть, і навіть іноді зможуть пнути межи плечі і чуть понижче отого зампотила.
І знову ви з тією загадковою жінкою суворо промовчали, де та бригада.
Тоді я, Лесю, згадала ще одну історію. Власне, заради неї я й пишу цього довгого поста. Ділитись такою історією у приваті - просто злочин.
Дзвонить якось в мене телефон. Беру я трубку, у телефоні приємний голос. Говорить жінка, навіть дама, а знаєте, бувають жінки, яких тітками не назвеш. От дами - і по голосу, і по тому, як будують вони фрази.
- Здравствуйте. Это фонд Дианы Макаровой? Мне нужна лично Диана. - с таким нажимом говорить вона.
Я завіряю її в тому, що це я сама і я уважно слухаю.
Жінка починає повільно пояснювати, що звати її Марья Иванна, що сама вона живе в одному з великих міст Зони ООС, але у певному селі у неї є будинок.
- И я отдала этот дом нашим мальчикам, нашим военным, понимаете? - зі стриманою гордістю каже жінка, я ж схвально киваю, відмітивши оте про НАШИХ мальчиків.
- Но понимаете, в чем проблема. - каже далі жінка. - В моем доме нет туалета.
- Ээээээ... кажу я.
- Да, такая беда. Нет туалета. - горює жінка. - И бедные мальчики бегают по улице и не могут сходить в туалет.
Тут я тетерію.
Потім я починаю уявляти, як бідні військові бігають вулицею і не можуть сходити в туалет, потім мене починає розбирати сміх, сміх переростає в регіт, я тамую регіт, щоб, не дай боже, не образити даму. І, хапнувши повітря, я кажу:
- Видите ли, Марья Ивановна... Наши мальчики, они военные, понимаете ли... А военных отличает такая особенность, что, прибыв на место дислокации, они первым делом должны выкопать себе туалет. А потом уже воевать.
- Вот и начальство им так сказало - копайте! - обурено відповідає Марья Иванна. - Копайте, и все, вы представляете?
- Видите ли, Марья Иванна... - давлюсь я далі сміхом, але не дай боже, щоб не вудчула цього моя співрозмовниця, здається, я її вже обожнюю. - Обычно все так и происходит. Наши военные способны выкопать себе туалет в поле и в лесу, в посадке и в пустыне. Не говорю уже о дворе в селе. И знаете, они таки копают!
- Но как же! Идет же зима! Наши мальчики ведь простудятся! Им нужен теплый туалет!
- Так. - рішуче говорю я. - Марья Иванна, я вас прошу, дайте мне номер телефона кого-нибудь из мальчиков. У вас есть контакт с ними?
- Есть. У меня есть номер телефона командира. Но я вам его не дам.
- Хм... Почему?
- Потому что вы будете его ругать. А он хороший.
Ругать?
Що ви, дорога Марья Іванна. Я його не лаяти буду. Я з нього відбивну зроблю. Та він в мене сам буде рити той туалет, щоб не позорив нашу армію. Та я... Та я!!!
Але я говорю вже зовсім ніжно і, як мені здається, переконливо:
- Ну, что вы, Марья Иванна... Как я, цивильная женщина преклонных лет, могу себе позволить ругать военного? Офицера? Ну, вы же видите, как я говорю. Неужели по мне похоже, что япосмею ругать военных?
- Да! - відповідає чесна Марья Іванна. - Мне не понравилось, как вы говорите. Вы суровая.
О, моя дорога, ви навіть не уявляєте, наскільки я сувора. Я знову тамую посмішку в голосі. І запевняю Марью Іванну, що ніколи і боже збав я не ображу українського офіцера.
- Не знаю, не знаю. - сумнівається Марья Іванна. - Может, я все же позвоню другим волонтерам.
- Кому, например? - живенько цікавлюсь я.
- Ну, вот, я навела справки и мне дали Армию СОС, Пипл Проджект и Повернись живым.
Боже.
Я уявляю, який день сміху почнеться сьогодні в Повернись живим, Піплах і Армії СОС і що вони зроблять з тим бідосею-офіцером, і яким боком йому вилізе той туалет - і я прошу все ж доручити цю справу нам. Після моїх клятв нарешті я отримую заповітний номер телефона і ім'я-та-по-батькові командира.
Я набираю номер.
- Доброго дня, Іване Васильовичу. - стримано вітаюсь я. - Мене звати Діана Макарова, я волонтер. Чи не можете ви мені приділити п'ять хвилин?
- Можу. - відповідає офіцер, і певне отетеріння я чую вже в його голосі. - Можу навіть десять, Діано. Ти що, мене не впізнаєш? Та ти ж нам стільки допомогала! Ти ж нам... А я оце номер змінив, а ти, бач, мене й знайшла.
- Ах ти ж... - кажу я. - Ану знімай штани, шмагати буду.
- А шо такоє? - регоче він.
- То кому там треба туалет? - ніжно й вкрадливо питаюсь я.
- Аааааа... Марья Іванна... - починає він реготати трохи знічено.
- Ага. То хто там не може викопати собі туалет?
- Та все ми можемо. Просто вона ж почала турбуватись, так ми і...
- Так ви і вирішили збити з жіночки трохи будівельних матеріалів, паршивці.
- Ну, ета... - тут ми вже регочемо разом.
- А дураків нема, жіночка теж вміє звертатись до волонтерів, от коло і замкнулось, Іванку. От я тобі й дзвоню. - ніжно кажу я. - То що, тобі допомогти збудувати туалет?
- Та нє. То ми так.
посміхається він і я просто чую, я навіть бачу через сотні кілометрів, як він викреслює графу "прокатіло" і пише "нє прокатіло"
Я перезвонюю Марьї Іванівні і докладую:
- Ми розібрались з питанням. У наших хлопчиків БУДЕ туалет. - кажу я.
- Спасибо. Спасибо, что вы перезвонили. - сердечно дякує вона. - Вы так быстро решили этот вопрос.
- Вам спасибо. Что беспокоитесь, что думаете о наших мальчиках. - цілком серйозно відповідаю я їй.
Ви зрозуміли, про що я вам розповідаю, дорога моя Лесю?
Ми всі дуже любимо наших мальчіків і наших дєвочок, які стоять там, на передовій. Але нам варто пам'ятати, що вони там теж не пальцем роблені, і в декого з них може бути в кошторису графа "прокатіло"
І зараз, у 2020-му році, сьомому році війни, перебої на фронті з продуктами - це такий сигнал СОС, про який треба кричати. Знімати голови шашками на скаку. І аж ніяк не замовчувати номер бригади.
Якщо це не графа, звичайно.
Графа "Прокатіло"
Не прокатіло...
З любов'ю до вас і з повагою до вашого чистого й доброго серця. Ваша Діана Макарова. Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2577569.html.
Tags: ато, леді діана, піар
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments