Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Конфлікти та «посередники»: Крим, Закавказзя й дії Росії

Пропозиція «депутата Державної Думи», колаборанта та афериста Руслана Бельбека зі створення в Криму «переговорного майданчику» для врегулювання азербайджано-вірменського збройного конфлікту була запущеною Кремлем навмисно і холоднокровно. Згідно з озвученими «депутатом» тезами РФ готова влаштувати «переговорний пункт» між Баку та Єреваном в окупованому й мілітаризованому Криму. Такі інформаційні провокації стали частиною політики російського режиму в переконанні світової спільноти, що «сила править світом», про повернення до сфер впливу в обхід міжнародного права.
Росія не перший рік намагається легітимізувати спробу анексії та окупацію півострова. У хід йдуть структури «друзів Криму», які просувають ідеї «російських реалій півострова», «громадські трибунали», створені для політико-правової пропаганди, «партизанські» вояжі «депутатів» та «чиновників» з Сімферополя в міжнародні інстанції, кримінальні переслідування кримського населення та громадських діячів, фіктивна економічна діяльність на півострові, відмивання вкрадених в Криму грошей через «пральні Путіна» по всьому світу та багато іншого.
Подібними провокаціями Кремль бажає з одного боку знайти для себе, нехай і ненадовго, статус «миротворця», а з іншого – зробити нереальним процес досягнення реальних домовленостей між ворогуючими сторонами. Адже і в Баку, і в Єревані розуміють, що «кримські переговори» можливі виключно під тиском міжнародних кримських санкцій, та умовах повної ізоляції під контролем російських спецслужб і військових.

Таким чином, Росія просуває «переговорний формат», з самого початку не життєздатний та не правомочний, але при цьому цікавий росіянам як для просування ідеї «русского Криму» в своїй закордонній пропаганді, так і для штучного розколу офіційних Баку та Києва.
З 1992 року РФ робить все, щоб карабаським питанням не займався ніхто, крім росіян. Тоді російські спецслужби провели операцію спочатку з підтримкі миротворчих намірів Тегерана, щоб виключити Туреччину з країн можливих переговірників, а потім росіяни дискредітувалі вже «мирні ініціативи Ірану», щоб взагалі виключити можливу появу третьої сили в даній сфері інтересів.
Зусилля Ірану тоді були підірвані взяттям вірменськими силами міста Шуші, де розташовувався головний опорний пункт Збройних Сил Азербайджану. Дипломатичний «провал» в 1992 році Ірану не забула жодна зі сторін конфлікту, а сам Тегеран виробив власне ставлення до конфлікту на своїх північних кордонах.
Згодом саме Росія таємно пролобіювала інститут співголовування Мінської групи за участю Росії, Франції та США без участі власне Ірану й тим більше Туреччини. Росії потрібен був безпосередній контакт та контроль над усіма сторонами конфлікту, та вона його отримала без прив’язки до конкретних країн й посередників, залишаючи за собою виключне право на розпалювання війни на Південному Кавказі
Характерно, що пропозиції Ірану до врегулювання конфлікту полягали у мирному розведенні сторін на основі міжнародного права. У той же час для Москви припинення війни тягло проблеми з поставками озброєння, ускладнювало провокації в регіоні. У той час як Кремль, розпалюючи конфлікт, отримував преференції «миротворця». Є думка, що тоді, 7 травня 1992 року в іранській столиці після підписання Спільної заяви глав держав трьох зацікавлених сторін, саме Москва дезавуювала авторитет спеціального представника президента Ірану Махмуда Ваєзі. Згодом подібна практика російських спецслужб буде системно застосовуватися в рамках інших міжнародних конфліктів, зокрема на Донбасі із спецпредставником США Куртом Волкером та членами місії ОБСЄ.
Номінальна роль «миротворця Росії» була виконана. Під тиском обставин Іран погоджується з Росією, що присутність російських прикордонників у вірменському Мегри, на кордоні з Іраном «відповідає його інтересам». А в ХХІ столітті ситуація для ісламської держави ускладнилася. Тепер, «замкнутий в собі» санкціями, в 2015 році Іран погоджується на підписання угоди про військове співробітництво з Москвою. Тоді ж Кремль інтегрує Іран в розширене співробітництво Організації Договору про колективну безпеку.
У 2019 році Тегеран підписав меморандум про розширення військового співробітництва з Москвою, що стало поворотним моментом у впливі РФ на регіональну стабільність, в тому числі з контролю за розвитком ситуації навколо карабахського конфлікту. Очевидно, що «під керівництвом» Росії, Баку та Єреван не можуть врегулювати територіальні розбіжності протягом трьох десятків років.
У зв’язку з цим, пропозиція кримських колаборантів повинні сприйматися не чим іншим як спробою, на горі азербайджанців і вірменів, в черговий раз заявити про ідею «російського Криму». Зрозуміло, що нічого спільного з миротворством ці «новації» не мають, а тому їх чекає доля бути забутими і нереалізованими.
У той же час, як відзначають експерти «АРК», присутність російських військ і прикордонників в Вірменії нічим не гарантувало підконтрольним цій країні територіям безпеку, про що свідчать події вересня 2020 року. І єдиною пропозицією допомоги від країни, яка тридцять років експлуатувала інтереси Вірменії заради власних, стали заяви «кримських депутатів».
Те що обидві сторони конфлікту насправді адекватно оцінюють роль Росії як «миротворця», свідчить їхня позиція, націлена в першу чергу на західні країни, а також на структури ООН і Ради Європи. Раніше наприклад, до Європейського суду з прав людини потрапляли і успішно вирішувалися їм індивідуальні скарги з питань карабахського конфлікту («Чираг та інші проти Вірменії», «Саргсян проти Азербайджану»).
А тепер, 27 вересня 2020 року, Вірменія звернулася до Страсбурга з проханням вжити невідкладних заходів проти Азербайджану згідно зі статтею 39 Регламенту Суду. У цій справі 42521/20 Єреван вимагає Суд зобов’язати Азербайджан «припинити військові атаки проти мирного населення по лінії розмежування з озброєними силами Вірменії та Арцаха, припинити вибіркові нападу, припинити використання в якості військових цілей цивільне населення, цивільні об’єкти і поселення».
Очевидно, що Єреван в даному питанні формально йде шляхом України, яка в 2014 році подала за 39 статтею запит до Європейського суду проти РФ в умовах стрімкої окупації Криму. Тоді у Страсбурга просили вимагати від РФ утриматися від кроків, які загрожують життю та здоров’ю населення на території України. 14 березня 2014 року Європейський суд закликав у справі 20958/14 одночасно обидві держави-учасника конфлікту утриматися від будь-яких кроків, включаючи військові дії, які можуть порушити права цивільного населення, в тому числі – право на життя і неприпустимість тортур.
У той же час нинішня заява Єревана, на відміну від зазначеної української, стосується подій за межами країни-заявника, і вимагає від Страсбурга мало визнати «Арцах» учасником конфлікту. Як відзначають експерти «АРК», тим самим Європейський суд намагаються втягнути більше в питання війни та миру, ніж власне в ситуацію захисту прав людини.
Втім, хоча реакція Страсбурга за заявою Єревана ще невідома, сам факт звернення учасників конфлікту в цивілізовані міжнародні установи, а не до російських «посередників» дуже характерний.

https://arc.construction/3951?lang=uk
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2597439.html.
Tags: европа, кавказ, коллективное х%№ло, крим, рассея, турция, х%№ло
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments