Історія справжнього одеського успіху - вчасно звалити до Москви. Пам'ятаю, як здивувала мене свого часу така собі Евеліна Бльоданс з Масок, яка в розпал популярності Маски-шоу все кинула і звалила в першопрестольну. Всенародна українська любов, спецоперації податкової міліції на твою честь називають, а ти їм ручкою - і на Ординку чи куди там.
А потім став думати - а дійсно, всі ж їхні одеські кумири стали такими, коли звалили. Манька Облігація там чи Карцев-Ільченко. Жванецький опять же. Всі творці одеського міфу - Катаєви-Петрови й Ільфи, Бабелі-Багрицькі-Паустовські-Олеші. І, пробачте, Лоліта з Цекалом - всі стали їм цікавими після того, як їм поставили знак держприйомки Москва чи Петербург. Тобто, місцевий культурний простір вони вже від себе звільнили.
А останнім часом завдяки діяльності Довженко центра став зрозумілий масштаб українських людських і матеріальних вливань в цю кіностудію в "наші 20-ті". Чи не весь український авангард чесно відпрацював сценаристами, режисерами, художниками, операторами в Одесі. В кого не плюнь - Довженко, Семенко, Яновський, Шкурупій, Вертов тощо. Таке ось ВУКФУ.
І це саме в той час, коли вся ця Юго-Западная школа російської літератури повним складом переселялася в московський журнал Гудок і починала вигадувати придуркувату мову, якою начебто розмовляли в Одесі, бо журнал був сатиричний.
І все - творці міфу про блатну Одесу-маму. І повне забуття українського ренесансу і внеску в ту ж кіностудію, якою заслужено пишалися, але не тому, що Дзига Вертов, а тому що Михаїл Боярський приїздив на сивому мерині по спуску Кангуна. А хто такий Михайль Семенко більшість одеситів не чуло досі.
Я чому так прискіпуюсь до Одеси - це чи не єдине наше місто, яке увійшло до російської культури осібно, спромоглось на літературну школу, внесок в кіно тощо. Навіть Київ на це не спромігся. І якщо навіть в них так все було безнадійно, як в чехівських трьох сестер, то гордим дніпропетровцям і харків'янам тільки й залишалося бубоніти:
- В Москву!
- В Москву!
- В Москву!
=====
Коментарі
Dmytro Vid Ivanovyny
Та воно то так, але трошечки не так, - як говарівал один відомий персонаж українського походження. Це і Антон Палич підтвердить, який родом майже з "Одеси", тільки азовської ("Я родился в живописном украинском городе Таганроге"), і якому так само довелося з їхати до Москви. Воно-то, звісно, гарно сказав українофоб Бродський "Если выпало в империи родиться, лучше жить в провинции у моря", але кар'єру в провінції ніяк не зробиш. І Одеси це стосується у повній мірі. Наш класик Микола Костомаров, наприклад писав (і не українською) після відвідин Одеси і роботи в місцевому університеті: "Здесь все гоняется за личною выгодой, все прежде всего думают о наполнении своего кармана". Великий Мечніков на цю ж тему після кількох років роботи в тому ж виші: "при мысли об Одессе у меня всегда всплывает очень горькое чувство,
и мне становится тяжело и неприязно". І зовсім стороннє і аж ніяк не українофобське відчуття атмосфери міста ще одним викладачем Одеського універу, згодом відомим професором права Московського ун-ту О.Павловим: "Ею могли дышать и наслаждаться только еврей, поляк, немец, грек, и, пожалуй, хохол, сроднившийся со своим положением «хлопца» у этих «панующих»
национальностей". Зрештою, увесь пафос картання українців за бажання добитися успіху через столицю імперії буде справедливим лише в тому випадку, коли ми точно знатимемо контекст ситуації, який ніколи не буває чорно-білим. І варто періодично згадувати - хто був першим учнем (цитуючи казанського єврея Шварца, який зробив кар'єру в Ленінграді). Всі нині живі наші класики підтвердять, що переважну частину справжнього українського кіно могли зарубати на виході та покласти на полицю місцеві чинуші в Києві швидше, аніж у Москві. Або не пустити на екрани те, що вже йшло в прокаті по всьому союзу - наприклад, хрестоматійна історія заборони ЦК КПУ до показу "Гаража" Рязанова. Так що, як каже одеський єврей і народний артист України Жванецький - треба "тщательнєє". Наприклад, розповідаючи про український ренесанс в Одесі сто років тому, варто поцікавитись - а чи є він зараз, на 30-му році незалежності? Спитаймо у одесита Козленка, який робив у рідному місті питомо українську справу - йому заважали московські воші чи українські гниди?
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2614761.html. 
Journal information