Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Правосуддя перехідного періоду для кримськотатарського народу. Частина перша

Borys Babin
На жаль за останні роки зростає кількість спекуляцій на темі перехідного правосуддя для окупованих територій.
Дуже багато політики та вже й геополітики районного розливу.
Склалося декілька успішних кар'єр публічної служби для "перехідників"
Звісно це все, з одного боку, доволі далеко від реальності.
Від справжнього стану справ деокупації й тим більш реінтеграції.
По-друге для нашого владно-експертного середовища на Липках концепт "перехідного правосуддя" став суто каргокультом.
Оскільки наразі те, що під ним розуміють (або вправно роблять вигляд, що розуміють) окремі шановні експерти та посадовці майже нічого спільного із справжньою transitional justice не має
Тому платформа "АРК" змушена розпочати публікацію матеріалів із справжнього перехідного правосуддя.
Звісно суто з науковою метою.
Ми усі реалісти.

Правосуддя перехідного періоду для кримськотатарського народу. Частина перша


Порушення миру, агресія, збройний конфлікт, окупація, масові та грубі порушення прав людини: всі вони спотворюють нормальний перебіг життя суспільства. Припинення порушень не веде автоматично до відновлення миру, верховенства права і соціального добробуту. Навпаки, досягнення тривалого і стійкого миру навряд чи можливо без кропіткої роботи з врегулювання наслідків порушень миру і прав людини. З досвіду такої роботи в ХХ столітті виникла концепція правосуддя перехідного періоду (transitional justice). Дана оглядова замітка описує концепцію правосуддя перехідного періоду в цілому, та відкриває цикл публікацій, присвячених перспективам застосування transitional justice в Криму.

Про це пише кандидат юридичних наук Олексій Плотніков спеціально для ARC.

Концепція правосуддя перехідного періоду була розроблена як відповідь на проблеми, що виникають у суспільствах в період переходу від стану конфлікту до стану стабільності, верховенства права та демократії. Такий перехід неминуче ставить питання яким чином нові уряди мають поводитись із наслідками попередніх ситуацій насильства та порушень прав людини. Чи слід прагнути до розкриття правди про попередні порушення, і якщо так, то яким чином? Чи слід надавати винуватцям і пов’язаним з ними особам прощення, карати них, ігнорувати їхні дії, або намагатися інтегрувати них до нового суспільства? Чи має така можлива відповідальність бути індивідуальною, або колективною? Чи слід створювати особливі режими відповідальності для держав, недержавних акторів, фізичних і юридичних осіб? Всі ці питання охоплюються загальною необхідністю оцінки суспільством власного минулого та подолання його наслідків через розбудову нових інституцій, створення нового політичного та правового балансу в суспільстві, реформування владної та судової систем.

В той чи інший спосіб концепція правосуддя перехідного періоду застосовується в більше ніж 30 регіонах світу, в тому числі, в країнах Латинської Америки, в країнах колишньої Югославії, на Близькому Сході, в Афганістану, Іраку, Лівії, тощо. Суттєво відрізняються фактичні ситуації її застосування: перехідне правосуддя визнається необхідним у таких випадках як насильницька зміна політичного режиму, внутрішні заворушення, збройні конфлікти міжнародного й неміжнародного характеру, захист прав національних меншин і корінних народів, чиї права протягом тривалого часу грубо порушувалися, тощо.

Термін «transitional justice», що зазвичай перекладається українською мовою як «правосуддя перехідного періоду» вперше з’являється в правовому дискурсі близько тридцяти років тому, хоча методи, техніки та процеси, що асоціювалися би зараз з перехідним правосуддям, існували століття тому. Дослідники [7; 11] вбачають коріння сучасного перехідного правосуддя у двох світових війнах, зокрема в Нюрнберзькому та Токійському трибуналах. Її розвиток пов’язують з демократичними транзитами 1980-х років в країнах Латинської Америки, Африки та Східної Європи. В цей період перехідне правосуддя розглядалося саме в контексті переходу держав і суспільств від авторитаризму до демократичного правління.

Радикальний перегляд ідеї правосуддя перехідного періоду відбувся під впливом збройних конфліктів 1990-х років, особливо в Югославії та Руанді, а також в інших регіонах, в тому числі на пострадянському просторі. Світ побачив, здавалося б, давно забуті жахіття, такі як етнічні чистки, концентраційні табори, масові вбивства, та інші жорстокі акти насильства. При цьому, реакція міжнародних інституцій, що мали б запобігати таким ситуаціям, виявилася запізньою, чи була відсутня взагалі. Це суттєво дискредитувало систему ООН, що не змогла завадити конфліктам та пов’язаним з ними порушенням прав людини. В цей період концепція перехідного правосуддя почала розглядатися не тільки, і навіть не стільки як інструмент демократичного транзиту, скільки як інструмент подолання наслідків насильницьких конфліктів.

Механізми міжнародного правосуддя, такі як міжнародні трибунали по Югославії та Руанді, виявилися ефективним знаряддям засудження та відносно ефективним інструментом встановлення істини. Однак, їхня діяльність виявилась, щонайменше, проблемною з точки зору відновлення довготривалого миру. Це були механізми ретрибуції та покарання, а не відновлення. Крім того, вони мали реактивний, а не проактивний характер, тобто бути реакцією на порушення, що вже відбулися, а не механізмом запобігання порушенням у майбутньому. Міжнародне правосуддя не змогло продемонструвати достатню ефективність у справі розбудови довготривалого миру, що викликало підвищення інтересу до перехідного правосуддя, як інструменту, що поєднує судові та несудові інструменти, та є більш наближеним до конкретних потреб потривожених суспільств.

Остаточно концепція перехідного правосуддя сформувалася на початку ХХІ століття, коли вона знайшла відображення в практиці ООН, зокрема в доповідях Генерального Секретаря ООН та в роботі Ради Безпеки [6]. В 2004 році Генсек ООН зробив доповідь, в якій він надав відоме визначення правосуддя перехідного періоду як «всього комплексу процесів і механізмів, пов’язаних зі спробами суспільства подолати тяжкий спадок широкомасштабних порушень законності в минулому з метою забезпечити підзвітність, справедливість і примирення. До них можуть належати як судові, так і несудові механізми з різним ступенем міжнародної участі (або взагалі без такої), а також окремі дії з судового переслідування, відшкодування шкоди, встановлення фактів, інституційної реформи, попереднього огляду та припиненню справ або поєднання вищеописаних дій» [14].

Це визначення постійно розширювалося. Так, в 2005 році Рада з прав людини підкреслила важливість зусиль з відновлення правосуддя та верховенства права у конфліктних і постконфліктних ситуаціях, а також в контексті транзитивних процесів [4].

В новій доповіді від 14 грудня 2006 року Генеральний Секретар ООН запропонував розподілити активності ООН з питань верховенства права на три «кошики»: верховенство права на міжнародному рівні, верховенство права в контексті конфліктних і постконфліктних ситуацій і верховенство права в контексті довготривалого розвитку. Транзитивна юстиція опинилася у другому, що означало подальше акцентування її завдань з подолання наслідків конфліктів. Було суттєво уточнено наповнення поняття «транзитивна юстиція», до якого було віднесено «національні процеси консультацій з питань правосуддя у перехідний період, процеси встановлення істини і примирення, відшкодування, міжнародні та гібридні трибунали, національні установи з питань прав людини, контрольні процеси і спеціальні розслідування, встановлення фактів і підкомісії з розслідування» [16]. Фактично в цьому визначені було перелічено інституції, дії та механізми, в яких ООН могла допомогти у національних зусиль з впровадження транзитивної юстиції.

В 2011 році ООН призначила Спеціального доповідача з питань сприяння встановленню істини, правосуддя, відшкодування шкоди й гарантій недопущення порушень – фактично головного міжнародного експерта з питань транзитивної юстиції. В першій доповіді Доповідача вказувалося, що термін «транзитивна юстиція» вказує не на особливий вид правосуддя, а на «стратегію з реалізації прав на справедливість, істину, відшкодування шкоди й гарантій недопущення порушень після масштабних порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права» [9]. Доповідач вказав на зміну розуміння транзитивної юстиції від її бачення як інструменту забезпечення переходу від поставторитаризму до демократії до розуміння її як методу подолання наслідків порушень, що є більш важливим, ніж реформування інституцій.

Концепція правосуддя перехідного періоду продовжує перебувати у стадії формування. Кожен випадок її застосування доповнює та розширює її. Це, вочевидь буде особливо вірним у випадку України, де поєднуються ситуації демократичного транзиту, суперечки всередині суспільства, міжнародний збройний конфлікт, окупації та масові й грубі порушення прав людини. Тож Україна може стати своєрідним полігоном для випробування всіх напрацювань концепції правосуддя перехідного періоду.

Варто додати, що правосуддя перехідного періоду для етнічних меншин та корінних народів є відносно новою тенденцією у загальному розвитку цієї концепції. Вперше відповідні заходи були вжиті приблизно десять років тому в Колумбії [1] та Канаді [5]. Певні елементи правосуддя перехідного періоду для етнічних меншин та корінних народів застосовуються в Боснії та Герцеговині, Гватемалі, Іраці, Перу, Руанді та Судані. Найпоширенішими порушеннями прав корінних народів, на яких застосовувались заходи правосуддя перехідного періоду, є порушення права на проживання та користування ресурсами своєї землі, порушення культурних прав (переважно мовних прав, права на культуру та права на освіту). Крім того, етнічні меншини та корінні народи є особливо вразливими групами в будь-якому збройному конфлікті. Іншою проблемою є маргіналізація корінних народів, тобто їхня виключеність зі здійснення влади, економічних та соціальних процесів, а також недовіра до держави та громадськості [12].

Комісії з питань правди та примирення вважаються найбільш підходящими механізмами відновлення прав корінних народів [10]. Захист та відновлення прав корінних народів за допомогою правосуддя перехідного періоду вперше привернув увагу відповідних комісій Колумбії та Гватемали, які розглядали загальні порушення прав людини та стикалися з конкретними порушеннями прав корінних народів. Виявилося, що комісії, що мають загальну компетенцію щодо вирішення конкретної ситуації насильства, не в змозі повною мірою реагувати на порушення прав корінних народів, перш за все тому, що комісія, як правило, створюється для розгляду обставин, що мали місце за кілька років до її заснування, тоді як порушення прав корінних народів можуть тривати десятиліттями і навіть століттями. У таких випадках необхідна спеціальна комісія правди та примирення для певного певної етнічної групи. Так, у Канаді спеціальна комісія займається питаннями, пов’язаними з довгостроковою дискримінацією дітей корінного населення в освіті [2]. В Австралії Королівська комісія з питань смерті аборигенів під вартою, яка діє з 1991 року, має певні повноваження, пов’язані з правосуддям перехідного періоду [13]. У США у штаті Мен було створено Комісію правди та примирення у зв’язку з давньою практикою асиміляції корінних народів. З цього випливає, що створення спеціальних органів правосуддя перехідного періоду для корінних народів є звичайною практикою у найбільш розвинених країнах світу.

Важливою особливістю перехідного правосуддя для корінних народів є можливість його застосування в суспільстві, яке саме по собі не перебуває в стані транзиту. Це пов’язано з відмінністю в історії та нинішньому становищі корінного народу від решти населення держави, особливостями ставлення до корінного народу в минулому, наявністю конкретних порушень, що зачіпають лише права корінних народів. Наприклад, у Канаді, країні, яка явно не потребує політичного транзиту і не зазнала збройних чи інших серйозних конфліктів, правосуддя перехідного періоду стосується лише стосунків між державою та корінними народами з метою встановлення діалогу для подолання наслідків расистських та репресивних політик. Транзит у таких випадках відбувається від стану невизнаного та неусвідомленого порушення прав корінного населення до усвідомлення порушення, його визнання та подолання його наслідків.

Врахування прав та інтересів корінних народів при розробці та реалізації стратегії правосуддя перехідного періоду є не просто можливістю, а чітким міжнародним зобов’язанням України. Воно випливає з Декларації ООН про права корінних народів, яка проголошує права корінних народів на повну участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті держави [15, ст. 5], право брати участь у прийнятті рішень, що зачіпають їх права [15, ст. 18], а також зобов’язання держав забезпечити ефективні механізми запобігання та правового захисту від будь-яких дій проти прав корінних народів [15, ст. 8]. Враховуючи той факт, що Верховна Рада України визнала кримських татар корінним народом Криму [17], Україна несе зобов’язання враховувати захист та відновлення прав кримськотатарського народу при розробці власної стратегії правосуддя перехідного періоду.

Як уявляється, існує дві можливості перехідного правосуддя для кримськотатарського народу. По-перше, будь-яка загальна стратегія правосуддя перехідного періоду для України, спрямована на подолання наслідків триваючого збройного конфлікту, повинна бути спрямована на відновлення прав усіх українських громадян, які постраждали від конфлікту. Це також стосуватиметься кримських татар, які проживають на окупованих територіях і які зазнають порушень як основних прав людини окремих представників кримськотатарської громади (право на життя, право на свободу та особисту безпеку тощо), так і колективних прав кримськотатарського народу (право на освіту рідною мовою, культурні права тощо). Ці права мають бути відновлені в рамках загального механізму правосуддя перехідного періоду для України.

По-друге, йдеться про перехідне правосуддя для кримських татар в історичному контексті, включаючи подолання наслідків геноциду кримськотатарського народу в 1944 році. Україна повернутися до питань, які не були вирішені, коли кримські татари повернулись на свою історичну батьківщину в 1990-х роках. Першим позитивним кроком тут має стати визнання депортації в 1944 році геноцидом, з подальшим розслідуванням та широкими публічними дискусіями про сутність депортації, її причини та наслідки, а також робота з історичною пам’яттю. Мають бути вирішені такі гострі питання, як формат політичного представництва кримських татар на національному та міжнародному рівнях, відновлення якнайширших можливостей використання кримськотатарської мови в усіх сферах життя (в першу чергу в освіті), відновлення кримської історичної топонімики, майнова реституція, що гарантувало б повну повагу прав корінного населення Криму та міжетнічний мир та злагоду серед усіх національностей півострова.

Слід зробити висновок, що правосуддя перехідного періоду для кримськотатарського народу повинноздійснюватися у два етапи. На першому етапі воно повинно стати частиною національної стратегії перехідного правосуддя в Україні щодо збройного конфлікту з Російською Федерацією. Другий етап вимагає спеціальної стратегії правосуддя перехідного періоду для кримських татар. Очевидно, що за зразком подібних комісій з питань корінних народів в інших країнах може бути створена комісія з правди та примирення. Однак слід враховувати інші інструменти правосуддя перехідного періоду, такі як реституція чи робота з колективною пам’яттю суспільства. Визначення таких механізмів вже може бути предметом консультацій між українською владою та представниками кримськотатарської громади.

1. Acosta M., Castañeda A., García D. et. al. The Colombian Transitional Process: Comparative Perspectives on Violence against Indigenous Women. International Journal of Transitional Justice. 2018. Vol. 1, Issue 1. P. 108–125.

2. Angel N. Before Truth: The Labors of Testimony and the Canadian Truth and Reconciliation Commission. Culture, Theory and Critique. 2012. № 53. P. 199–214.

3. Chapman C. Transitional Justice and the Rights of Minorities and Indigenous Peoples. Identities in Transition: Challenges for Transitional Justice in Divided Societies / A. Paige (ed.). Cambridge: Cambridge University Press, 2010. P. 251.

4. Human Rights and Transitional Justice. Human Rights Resolution 2005/70. 20 April 2005. http://www.refworld.org/docid/45377c836.html

5. Jung C. Transitional Justice for Indigenous Peoples in a Non-Transitional Society. https://www.ictj.org/sites/default/files/ICTJ-Identities-NonTransitionalSocieties-ResearchBrief-2009-English.pdf

6. Justice and the Rule of Law: the United Nations Role / Security Council Report S/PV.4833, 24 September 2003. https://undocs.org/en/S/PV.4833

7. Page A. How “Transitions Reshaped Human Rights”: A Conceptual History of Transitional Justice. Human Rights Quarterly. 2009. Vol. 31. P. 321–367.

8. Maine Truth Commission to Tell Story of Forced Assimilation of Wabanaki Children. URL: https://www.ictj.org/news/maine-truth-commission-tell-story-forced-assimilation-wabanaki-children

9. Report of the Special Rapporteur on the promotion of truth, justice, reparation and guarantees of non-recurrence / Human Rights Council Twenty-first session, 9 August 2012, A/HRC/21/46. https://undocs.org/A/HRC/21/46

10. Strengthening Indigenous Rights through Truth Commissions: A Practitioner’s Resource. https://www.ictj.org/sites/default/files/ICTJ-Truth-Seeking-Indigenous-Rights-2012-English.pdf; Rice J. Indigenous Rights and Truth Commissions. Cultural Survival Quarterly Magazine. https://www.culturalsurvival.org/publications/cultural-survival-quarterly/indigenous-rights-and-truth-commissions

11. Teitel R. Transitional Justice Genealogy (Symposium: Human Rights in Transition). Harvard Human Rights Journal. 2003. Vol. 16. P. 69-94.

12. Transitional Justice and the Struggle for Indigenous Rights. https://www.ictj.org/news/transitional-justice-and-struggle-indigenous-rights.

13. Vijeyarasa R. Facing Australia’s history: truth and reconciliation for the stolen generations. Revista Internacional de Direitos Humanos. 2007. № 7. Vol. 4. http://www.scielo.br/scielo.php?pid=S1806-64452007000200006&script=sci_arttext&tlng=en

14. Господство права и правосудие переходного периода в конфликтных и постконфликтных обществах. Доклад Генерального секретаря S/2004/616, 23 августа 2004. https://undocs.org/ru/S/2004/616

15. Декларация Организации Объединенных Наций о правах коренных народов. Принята резолюцией 61/295 Генеральной Ассамблеи от 13 сентября 2007 г. http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/indigenous_rights.shtml.

16. Объединение наших преимуществ: активизация усилий Организации Объединенных Наций по содействию верховенству права. Доклад Генерального секретаря A/61/636–S/2006/980. 14 декабря 2006. https://www.undocs.org/ru/A/61/636

17. Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави. Постанова Верховної Ради України від 20.03.2014 № 1140-VII. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1140-18.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2648720.html.
Tags: анализ, крим, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments