Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · КОМБАТ НА ЙМЕННЯ ПОФІГ І РЕЗИСТОР МЕАНДР

... "Знаменитый румынский композитор и скрипач Джордже Энеску был также хорошим пианистом. Однажды, когда Энеску жил в Париже, к нему обратился его знакомый, весьма посредственный скрипач, с просьбой аккомпанировать ему на концерте. После некоторых колебаний Энеску согласился. По пути на концерт он встретил своего друга, известного пианиста Гизекинга. Энеску рассказал ему о предстоящем выступлении и предложил пойти с ним поперелистывать ему ноты. Гизекинг согласился и друзья отправились вместе на концерт. На следующий день в газете появилась рецензия: "Вчера мы были свидетелями весьма странного концерта. Тот, кто должен был играть на скрипке, почему-то играл на рояле; тот, кто должен был играть на рояле, перелистывал ноты; а тот, кому надлежало переворачивать страницы, почему-то играл на скрипке"...
(епіграф)
Це про нас.
Країна непрофесіоналів.
Програмісти й вчителі йдуть захищати країну і стають професійними військовими. Професійні військові в той самий час сидять в тилу і з'являються на фронті вже коли небезпека минає. Що роблять професійні військові? Правильно - вчать непрофесійних воювати. З висот своєї тилової теорії.
А, як відомо, воювати без бірок, оформленого інформаційного куточка і пожежного щита, неможливо. От цьому і вчать.
Зараз, в період тиші, на фронті валом йдуть комісії з офіцерів командування. Якщо добре випотрошити комісії спеціально обученими питаннями, можна здогадатись, де сиділи високі офіцери у перший рік війни.
Непрофесійні військові такі питання ставити не мають права, тут доганою не обійдешся, але є ми, добровільні інтенданти - ми іноді питаємось. А спробуй не відповісти, коли питання ставлять гарненькі, підкреслено цивільні дівчата.
Після таких діалогів у нас в телефонах з'являються позначки:
- комбат Пофіг
- майор Ізюм
- бійциця Солєдар
- полковник Дерев'яний Йож
Останній вийшов на фронт в 16-му і першим же наказом розпорядився будувати загородження блокпостів з дерев'яних протитанкових йожиків. Навколишні посадки переводили на ці йожі. Бувалі воїни 14-го року виконували наказ і матюкались. Полковник пояснював, що ці йожики слугують перепоною від несподіваного штурму піхотою противника.
Другим наказом було плетіння сітки-плутанки з лески. Кожен підрозділ мусив сплести задану кількість квадратних метрів такої плутанки.
Це вже була загорода від кавалерії противника.
Лєску треба було купувати, до волонтерів не звертались, соромно. Самі скидувались на общак, самі купували, самі плели. Полковник приїздив, перевіряв.
Полковник Дерев'яний Йож їздив фронтом, не розлучаючись з підручником стратегії і тактики. Підручник було випущено в 1939 році в Радянському Союзі.
Не жартую.
І досі на фронті можна зустріти цих дерев'яних йожиків, пам'ятників полковнику. Полковник пішов на підвищення.
Комбат Пофіг прийшов до нашого життя практично з передової. Там він спав у своїй машині. Машина стояла в укритті, доки бойовий начштаба оглядав позиції разом з ротним з цього опорніка. Розглядалась можливість наступу на даному квадраті.
Коли ротний і начштаба повернулись - веселі, діловиті, засмаглі спецзасмагою степів війни - вони розштовхали комбата і представили нам. Комбат позіхнув і подав вялу, м'яку руку. Не потиснув. Просто вклав цю пухлу ручку в мою руку. Я не відмовила собі в задоволенні стиснути її так, що бідося аж скривився.
Ми почали розпитувати про забезпечення батальйону
- Планшети? А, є в нас, є. Два, здається. Два ж? - повернувся комбат до начштаба, той кивнув.
- На весь батальйон? - вирячили ми очі.
Нам ліниво кивнули.
- Так цього ж недостатньо! - вигукнула я.
- А зачєм більше? Мені й начштаба. - позіхнув комбат.
Начштаба скривився. Здається у нього була своя особлива думка про комбата і, здається, вона збігалась з нашою
- А Армія-сос чи Армор? - спитала я.
І тут комбат нарешті прокинувся, якось перелякано зиркнувши на мене. Почались терміни. А на терміни треба відповідати. А хто її знає, що це за тьотя в прозорому шарфику, а раптом замаскірована комісія?
Тим більше, що ці терміни комбат явно чув уперше.
- Як його записати до телефону? - спитала потім Санді, вписуючи номер до моєї телефонної книжки.
- Комбат на ймення Пофіг. - відповіла я.
Чи ж треба казати, що комбат згодом круто пішов на підвищення?
Тепер щодо шарфика.
Колись я виступала на якомусь каналі в ролі представника громадськості. В ролі воєнного експерта нашого фронта виступав ветеран афганської війни, в ролі історичного експерта йшов волонтер якогось цивільного фонду, утвореного задовго до війни.
Мене цікавив військовий ветеран, я одразу поставила пару питань про фронт. Виявилось, що на фронті військовий експерт був, ось нещодавно, в 19-му. Вони проїхались селами передової. Чи ж треба казати, що "передова" виявилась десь приблизно часів-ярською лінією?
- Всього один раз? В 19-му? В тилу? - не змогла приховати я свого подиву.
Ну, мені дали зрозуміти, що для того аби бути воєнним експертом, на фронті бути необов'язково, і швидко ретирувались. Во взбєжаніє нових незручних запитань.
Так і виходить, що одним з найсильніших фронтових експертів вважається поганий актор російських серіалів Мир Гай, який уперше і востаннє тримав фронтовий автомат в травні 14-го, а за чутками, і тримати того автомата він не дуже хотів, хапаючись за смартфон і стрибаючи до інтернета. Поганого актора Мирослава Гая слабо знає фронт - тим часом розвідник і волонтер Андрій Римарук, людина, що не вилізає з фронта, людина, про яку чули у кожному куточку і на кожному опорніку нашого фронта - несподівано стає хорошим актором і знімається в кіно.
І хто кому при цьому листає ноти, скажіть?
Нещодавно я бачила, як поважна фронтова психологиня повчає, як воювати, дівчину, яка щойно вилізла з передової позиції. Дівчину, яка служить не перший рік, стає виключно на передову і несе службу так, що чоловіки дещо відпочивають
Психологиня не вистачило психологічної кеби навіть зрозуміти, з ким вона веде полеміку, і вона продовжувала розповідати дівчині про деякі особливості фронта. Аудиторія реготала.
Ви втомились від військових прикладів? Не питання, маємо цивільні.
Колись ми орендували будиночок. Акуратний і гарненький зовні, він виявився абсолютно непридатним до життя. Збудований на свайному фундаменті, будиночок хилитався і стогнав всіма стінами, ледь ми відчиняли чи зачиняли вхідні двері. Збудований на болотистому місці, він мав мінімальний фундамент, і сира пліснява вповзала всередину через стіни й підлогу. Будиночок було абсолютно загерметизовано, стіни ззовні обшиті пінопластом, додавали бані всередину. Вентилятор на всі сто квадратів, два поверхи, був лише один, на кухні. Коли ми пожалілись на плісняву і сирість, нам пояснили:
- Так ви, мабуть, багато перете і багато готуєте їсти. І у вас багато квітів. Вони ж теж дишать.
Я спробувала пояснити, що будинки зазвичай будуються з розрахунку на те, що в них стануть жити люди, люди будуть митись і прати, готувати собі їсти, люди навіть мають право поставити квіти й акваріум, усе це мусить закладатись до конструкції будинку.
А потім я згадала, ким працює господар будинку, і вже нічого говорити не стала.
Господар будинку був професійним будівельником і навіть викладав у якомусь будівельному закладі.
Ще цивільних прикладів?
Та ось, нагальний. Коли у мене підскакує температура і я починаю кашляти - я не дзвоню до лікарів. Лікарі зараз виглядають досить розгубленими, і в кожного свій протокол, як не дивно - а то і який там к бісу протокол...
Я дзвоню до волонтерів і питаюсь, що робити. І ті вже мені розкладають чіткий протокол дій.
Серед них - колишні менеджери та туроператори, вчительки та програмісти.
Коли мені потрібно взнати про особливості соціальних питань - я телефоную до однієї оперної співачки. Свого часу вона по волонтерській лінії пішла в район соціальної політики.
Запевняю вас - консультація в цьому разі є вичерпною. Ще й начитаною добре поставленим контральто.
Найкращим моїм психологом за ці роки була одна майстриня манікюру, а професійного психолога, якого приставили до мене в якості експеримента, після першого ж сеансу прийшлось втішати і надавати майже професійну психологічну допомогу. До речі, манікюр мені робить інженер, а вищипує й фарбує брови в салоні викладачка музики з незакінченим консерваторським.
Тому коли мені кажуть, що Порошенко кондитер, а Зеленський клоун, Уляна Супрун рентгенолог, а Юрій Луценко професійний дегустатор - я лише знизую плечима.
Я й сама загалом-то професіонал у сфері виготовлення мікросхем, і розрахунок резистора Меандр і досі сниться мені в страшних снах. Можливо, ці сни навіть страшніші ніж фронтові мої сни.
Так що тут же таке - неважливо, хто грає на скрипці, а хто на фортепіано.
Важливо те, щоб той, кому годиться хіба перелистувати ноти - не став раптово до сольної партії.
Тоді капець усім - і професіоналам, і навпаки.


- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2660215.html.
Tags: ато, зеленский, история, леді діана, порошенко, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments