Бо сенс латати будинки, які вже завтра можуть бути розваленими ворожими обстрілами? А сенс вставляти нові пластикові вікна до будинків, в яких вже завтра можуть стояти знову вибиті шибки. І сенс, ну, сенс, робити нові дороги там, де йде війна?
Але, побачивши одного разу, як це робиться, я замилувалась і стало на душі мені красиво. Стояла я як дурна і роздивлялась на новозасклену школу в селі на самій лінії фронта. І школа та була подібна старенькій, яка нафарбувалась востаннє, на свій дев'яностоп'ятилітній юбілей, але так блищали ті свіжі вікна серед сусідніх стін, що заздрили проваллями вибитих шибок і теж очікували на свою чергу, а доти служити фоном.
І був той виступ новозаскленої школи на фоні руїн так переможно красивим...
При цьому, дозвольте, я чудово все розуміла:
- і про договорнякові обстріли, після яких село на лінії фронта отримує гроші на ремонти і будівельні матеріали, і те ж саме село мусить поділитись з вищою адміністрацією
- і про світові гроші, які з такою щедростю кидають на відбудову прифронтових територій, незважаючи на те, що війну не закінчено, а може, краще дайте ці гроші нам для армії, і ми пошвидше закінчимо війну?
- і про пожежі, які так впевнено йшли від села до села. А як це робиться, питав хтось. Ну, дивись, є, припустімо, уявний дядя Вася, алкоголік з села Кряківка, богом забутого села на лінії фронта. Живе той дядя Вася-алкоголік у хаті, яка і до війни коштувала якісь копійки, а зараз і поготів. ну, скільки він виручить за ту хату? А ніскільки. Ну, хто захоче переїздити до богом забутої Кряківки? На лінії фронта.
І тут дядя Вася отримує дзвінок із-за річки, від кума сестри свого троюрідного брата. А що ви оце смієтесь? Для села це родичі, та ще й досить близькі. Для будь-якого села, між іншим.
Кум виїхав з початком війни, воює в казачках. І каже Васі кум:
- Слухай, давай ти спалиш свою хату. І прослідкуєш, щоб вогонь перекинувся на сусідські. Ну, і там направити вогонь по лісу до Трьохізбенки. І до Муратового в другу сторону.
- Кум, чи ти дурний? - питає Вася. - А я де жити буду? Теж до казачків? Так я просився, мене не взяли, кажуть, алкоголік.
- То не я дурний, то ти дурний. - каже кум. - Дивись, ми тобі за це двісті баксів дамо. А може, даже і триста пятдесят. А потім тобі укри дадуть як потєрпєвшему ще одинадцять штук. Баксів, мєжду прочім. Ти шо, продав би свою хату за майже дванадцять штук?
- Баксів? - питає Вася, прикидує, жує губами, з тугою коситься на порожню пляшку. - Та нікада!
І приходить до рішення.
От, власне, і є частина відповіді на питання, чому пожежі так цілеспрямовано йшли від села до села. Втім, це теж не більше аніж версія, хоча вона й має право на життя.
... так от, кажу ж, я все розумію, не відучора на війні, я розумію, як вони роблять гроші з біди і горя, з руїн і вибухів.
Але я нічого не можу з собою зробити. Бо це красиво.
Красиво, коли на піски, поруч зі спаленим лісом, виходить мурашиння людей, і всі вони насаджують новий ліс.
Припиняють обстріли, щоб ремонтники могли відбудувати зруйнований водогін.
Вкотре піднімають провода і ремонтують лінії електропередач.
Будують дороги і склять школи.
Це все красиво, як переможність людства, якого ще хрєн задавиш війнами й хворобами, і навіть власною дурістю.
... не розбавляйте ці фото своїми критичними замітками, прошу. Я й так вам тут цинізму накришила. Я розумію, розумію. Але нехай хоч трохи, хоч ненадовго нам стане на душах красиво.
Алексей Ковалёв разом з Олександром Ганущиним та ще 4
Геометрия будущего леса
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2661579.html.
Journal information