Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

ПОЛЮБИТИ МАРУСЮ ПЕРШИЙ. ПІРАМІДКА ЧОРНА

Diana Makarova
Колись в одному фільмі було показано експеримент.
Дітям дошкільного віку показували дві пірамідки - чорну й білу. В дітей питались про колір пірамідок, діти чудово знали, яка з них біла, а яка чорна.
Тоді експеримент посилили. Групу дітей попросили пограти в гру:
- А давайте ми покличемо Вовочку і всі скажемо йому, що обидві пірамідки білі. І послухаємо, що він нам відповість.
Вовочку покликали і всі діти сказали, що дві пірамідки білі.
Ну, що вам казати...
Вовочка був трохи враженим. Він дивився на чорну й білу пірамідки, які діти щойно назвали білими. На його обличчі читалось:
- Ви шо, дурачки якісь?
- Одна чорна, одна біла. - сказав упевнено Вовочка.
Тоді покликали Ромочку. Він сказав те саме, ледь пальцем біля скроні не покрутив, ви що, мовляв, дурачки?
А потім покликали Лєночку. Перед нею теж поставили чорну й білу пірамідки. І всі діти сказали по домовленості, що обидві пірамідки білі.
- Так, обидві білі. - охоче згодилась Лєночка.
Коли у Лєночки спитали, чому вона так сказала, Лєночка відповіда:
- Так діти ж сказали, що вони обидві білі. Тому і я сказала.
... - Доброго дня, так, є час, можу говорити.
... завжди намагаюсь виділити час, коли він телефонує - із-за грошей? Усі роки війни він допомагає фронту. Допомагає не гігантськими сумами, але регулярними. То із-за цього, так?
Ні. Просто ми його любимо. Просто поважаємо. Кілька разів було так, що не встигаємо забрати, викупити те-се перед рейсом - просили його, він все кидає і їде. Це ж для фронта. Це ж не забаганка. Ми теж такі, тому він давно і беззаперечно наш.
- Діано, я хотів сказати, що вже не зможу вам допомагати.
... у голосі нотки вибачення. Господи, людино, та за що ти вибачаєшся? Ти й так крокував поруч як небагато хто крокує. Ми бачили, як тобі важко давати ці донації, ми казали, що як зовсім важко, то ми ж все розуміємо, всім зараз важко.
Любимо з ним говорити. Іноді приїздить, і це на кілька годин. Щоправда, він в дечому наївний як дитина. Наприклад, він впевнений, що з обранням на посаду Зеленського, на ринках почали крутити музику шансон. А до того крутили патріотичну музику. Отак от. Я завжди сміялась і намагалась пояснити, що вбити шансон неможливо, що шансон є станом душі пострадянської людини, що то він просто не звертав увагу, що Золотиє купола як лунали, так і лунають над ятками - аж ні. П'ять років не лунали, а зараз от лунають... впевнений він.
- Навіть не вибачайтесь, ми все розуміємо. - кажу йому рішуче. - Ви й так...
... він перебиває.
- Я припиняю допомогу тому що ви не любите Марусю.
- Га? Шо? - ошелешено питаюсь я.
Я намагаюсь згадати, що ж воно за Маруся, яку я не люблю, і чому я мушу її любити. У мене є одна Маруся, яку я люблю беззаперечно й ніжно, так називаю її лише я, і нікому не дозволено більше так, і вона мене любить абсолютно, у нас взагалі з моєю донькою чудові стосунки - але яку ще таку Марусю я мушу любити, господи?
Нарешті я розумію і не можу стримати регіт.
- А я повинна її любити? - питаюсь с посміхом я.
- Так. - відповідають мені твердо. - Так. Бо вона наша.
- Ееееее... Чия це наша? - питаюсь я здивовано.
(родичка вона йому, чи що?)
- Ну, наша. Діано, не робіть вигляд, що не розумієте.
Я дійсно намагаюсь зрозуміти, чия Маруся. Я перебираю конгломерати, до яких я належу. Це в першу чергу волонтерство. Серед волонтерів я мало чула за Марусю, та й зараз про її волонтерську діяльність нічого не знаю. Отже, це не те. Тоді військові, фронтовики. Серед усіх, кого я знаю, ніколи не було людей, які б служили з Марусею чи бачили її на фронті. Якось прийшов один інтернет-юзер і порвав рубаху про спільні з Марусею бої в окопах. Прекрасно, ми прийняли інформацію від юзера, якого ми теж не знаємо, але ці бойові спільні справи юзера та Марусі якось пройшли повз мене й моїх фронтових товаришів, тому тут теж пас. Тоді чия ж Маруся наша? Не розумію.
Порившись, я знаходжу все ж спільність. Маруся - громадянка України, як і ми з ним. Ну, ок. В Україні багато громадян, кажуть, он Медведчук теж громадянин України, але сказати, що Медведчук наш, я не ризикну. Та й мало хто з мого оточення ризикне.
Але надалі це мене мало цікавить, мені треба задати питання нагальні:
- Так, не знаю там за Марусю, як на мене, вона матюклива істерична особа, а від матюкливих істеричних осіб я намагаюсь триматись подалі, тому нашою назвати її я б не поспішала... Тим більше дивно чути це від вас, напрочуд інтелігентної людини, яка так не любить шансон, і при цьому не розуміє, що Маруся є уособленням шансону...
- Так, вона матюклива і істерична, але вона НАША... Розумієте? - з якоюсь аж ніжністю й проникливістю говорить він.
(я подумки перекладаю: "Так, я знаю, що ця пірамідка чорна, але всі діти сказали, що вона біла, тому і я так мушу говорити")
ох ти, господи. Та хто ж я така, щоб рушити чиюсь ніжність та проникливість. І я намагаюсь перевести розмову в інше русло, мені треба розставити крапки над І в інших питаннях. Ми працюємо для фронта, для нас це головне, тому моє перше питання таке:
- У вас є претензії до нашої роботи по фронту? Можливо, комусь не тому щось видали, можливо, били байдики й не працювали для наших військ...
- Що ви! - аж сахається він. - Жодних претензій. Ви працюєте для фронта активно і доостанку, тут все добре.
... слава богу. Тепер друге питання. Ми працюємо з людськими грошима, це шалена відповідальність, я мушу спитати за претензії.
- Та господь з вами! Жодних претензій по грошах! - аж обурено говорить він. - Все реалізовувалось правильно, ніколи жодної підозри в нецільовому використанні.
Отже, головні акценти розставлено.
Людина прийшла до нас колись у 14-му році, з допомогою для фронта. Ми допомогу реалізовували правильно, тут жодних претензій. Собі гроші не привласнювали, вкладались у фронт, ще раз у фронт, людина це підтверджує. Тепер ми й надалі лишаємось працювати для фронта, людина припиняє працювати для фронта. Ніхто на людину не ображається, всі все розуміють. Що неясно?
Людині ж треба поговорити. Я мушу продовжувати розмову. З поваги до спільних років праці.
- Ви розумієте, Маруся... Ви повинні зрозуміти, що вона наша.
... ох ти, господи. Та мене мало цікавить Маруся, людино. Давай про фронт, га? Я тобі завжди багато розповідала про фронт, ти досить уважно слухав.
Ні. Фронт його вже не цікавить.
На тому й прощаємось.
Тут включаємо логіку.
Люди працюють для фронта, тобто проти ворога, тобто на вістрі захисту України. Ти це визнаєш, ти навіть обурений, як можна думати інакше. Але ці люди для тебе умовно НЕНАШІ.
- Тоді який же ти сам, людино? - питається іронічно моя невпинна Логіка.
ДРУГА. ПІРАМІДКА БІЛА
Маруся організовує булінг в інтернеті щодо військової. Щодо української військової, яка зробила для фронта дуже багато. Зробила в перший рік війни, коли на фронт виходили нессикливі. Недристливі. Або, попадаючи в ті жорна, ставали такими.
Ця військова (тоді ще цивільна) коригувала вогонь нашої артилерії по Донецьку, ще перебуваючи в окупованому Донецьку. Вона провозила підмогу нашим, проскакуючи через блокпости сепарів, і якби ті перевірили її вантаж - ростріл на місці показався б порятунком, а ні, то катівні роками.
Зараз цю жінку, яка покинула в Донецьку все, забрала лише стареньку маму, втікаючи від окупантів - травлять в інтернеті. Травлять організовано, сплановано.
Я виступаю за припинення травлі. Я прошу друзів Марусі звернути увагу на цю травлю і припинити її.
- Ох, ми й самі дивимось на це з печаллю. - відповідають мені друзі Марусі. - Це так негарно, так некрасиво. Але ми нічого не можемо вдіяти...
... ну, я це розумію. Людину, яка котиться в матюкливі істерики, взагалі важко зупинити.
Друзі ці - чудові люди. Інтелігентні, вишукані. Я завжди милуюсь їхнім стилем життя, я милуюсь їхнім внутрішнім аристократизмом душ. Але раптом...
- А шо такоє? А чого ви оце не написали чогось хорошого про Марусю? - змінюється стиль коментів цих вишуканих людей.
- А повинна? - дивуюсь я.
- Так, ви повинні! Якщо ви про одну написали стільки хорошого, то про іншу теж мусите! - переходять вони вже на зовсім інший стиль спілкування, такий далекий від звичайної їх вишуканості, у повітрі починає пахнути базаром.
("Так, ця пірамідка чорна, але ми мусимо сказати, що вона біла, бо вона наша подружка, і вона обідитсья" - так подумки перекладаю я наш діалог)
Так я ж нікого не порівнюю, я просто прошу спинити явний булінг. Якщо я взнаю щось хороше про організаторів булінгу, не переживайте, я напишу. Якщо до слова прийдеться. Але що отак просто МУШУ писати про Марусю щось хороше - про це я чую вперше.
Я намагаюсь пояснити, що фронт - це така свята субстанція, в яку не варто лізти з базарними істериками, які організували в інтернеті Маруся і прибічники.
Марно.
Тут людина думає вже не про фронт, не про справедливість щодо оцінки діяльності фронтовиків, а про те, що Маруся НАША. Тому шори на очі, наших лають, ми мусімо стати груддю на захист.
- А фронт... - щось пискаю я.
Мене затикають. Мені вкотре пояснюють, що я повинна полюбити Марусю. Бо - увага! - ці самі друзі допомагали грошима як Марусі, так і нам.
Тобто, мені знову прозоро натякають - ми тобі давали гроші для фронта, тому ти мусиш писати те, що подобається нам. І головне - любити. Ти просто мусиш любити тих, кого любимо ми.
Та далась вам моя любов. Ну, що такого у моїй любові, що ви з мене її видираєте? Невже Маруся не проживе без моєї любові? Та й ви самі без неї якось обійдетесь. Чи ні?
ТРЕТЯ. ОБИДВІ ПІРАМІДКИ БІЛІ
- Діано, мені кидають ваші пости, і я обурена. Що ви пишете?
... опа, ще один редактор моїх постів.
Скільки живу в інтернеті, стільки й маю цих добровільних редакторів.
"Ти написала неправильно!" - (для кого неправильно? хто встановив ці правила?)
"Ти написала правильно, але оце я б написала інакше!" - (то напиши)
"Ти написала занадто емоційно!" - і тут же, інший редактор, про той же самий текст:
"Ти написала занадто сухо, включи емоції, от я б..."
Тут ключове:
- От я б...
на це звичайна відповідь:
- Сідай і пиши. Як ти вважаєш правильно, як ти вважаєш за потрібне. У тебе сторінка з одних лише репостів, чому ж ти досі не написав (-ла) щось від себе, якщо ти такий розумний (-на)?
Але зараз питання стоїть інакше. Тут просто наказ:
- Що ви пишете?
("Мені це не подобається!" - звучить в перекладі)
- А що я пишу? - питаюсь я з посмішкою.
- Ви написали гидоту про Марусю!
Довго згадую, яка така Маруся, і що я про неї написала. Ох ти господи, це ж та сама Маруся. А що ж я там про неї написала, давно діло було. Ага. Прохання припинити булінг - це, виявляється, гидота. А сам булінг це не гидота.
- Мене Маруся найменше цікавить. - намагаюсь я перевести розмову в інше русло.
Мені треба поговорити за Лесю Рой і за обшуки й арешт в її домі.
Від розмови про Лесю відмахуються. Черговій людині конче треба терміново видрати з мене любов до Марусі.
- От ви не любите Марусю...
АААААААААААААААААААААААААААА......................
Та чи вона пряник, та Маруся, щоб її любити?
Та чому ви видираєте саме з мене любов до Марусі?
Чим для вас важлива моя любов до Марусі, люди добрі!
Та я взагалі не по Марусях!
Далі мені раптово, але вже цілком закономірно нагадують, як допомагали мені вижити після операцій. Мені прямим текстом говорять:
- От я рятувала вас від смерті, а ви не любите Марусю. Та якби я знала, то я й не рятувала!
І ЗНОВУ ПРО ЛЮБОВ
Так. Грошима для фронта мені вже дорікали. Мені практично прямо говорили, що гроші, колись видані для фронта, треба відробляти любов'ю до Марусі. Тепер мені вже дорікають моїм життям. Ти вижила завдяки нам - тому мусиш любити Марусю. Бо так треба нам. Такий відробіток, чо.
- Ми всі одне одного рятуємо. - м'яко кажу я.
Я люблю цю суперечливу, галасливу, але таку затяту на фронті, як і я сама, людину.
- Ви рятували мене, а коли вашу честь паплюжили в інтернеті, я рятувала вас, стаючи на ваш захист. І не вимагала за це відплати. А зараз ми разом мусимо рятувати Лесю, правда ж?
О, ні. Мене не чують. Від мене знову вимагають полюбити Марусю. Або хоча б не писати про неї поганого. Відробляй, чо.
УВАГА!
Зараз я напишу хороше про Марусю. Слухайте мене уважно.
Маруся - вона дуже талановита людина.
Це треба умудритись стати таким Рубіконом, після якого для людей стає неважливим ні фронт, ні захист України від ворога, ні життя ближнього свого, тобто, колір пірамідок взагалі не має значення.
Лишається тільки умовний поділ на НАШІ-НЕНАШІ.
Діти сказали, що пірамідки білі - тому і я кажу, що вони білі.
- Так, вона матюшниця і істеричка, але вона НАША...
- Так, ми з болем дивимось на булінг, який вона влаштовує, але вона НАША...
- Так, нам пофіг, що ви працюєте для фронта, зараз ваша лояльність вимірюється лише кольором пірамідок. Ви мусите сказати, що обидві пірамідки білі, бо так кажуть всі НАШІ.
Маруся сама тут ні до чого.
Маруся для мене ані біла пірамідка, ані чорна. Якщо я взнаю щось хороше про неї, я напишу про це чесно. Якщо випливе щось погане про неї, я чесно напишу. Тут ключове - чесно. Бо пірамідка - вона лише такого кольору, якого є.
А поки що пірамідка Марусі для мене якась прозора, ні кольору, ні особливої пірамідальної форми. Щоправда, з цієї субстанції іноді линуть істеричні матюки. Тут я кривлюсь, я не люблю такого. Але не настільки ж, що любити чи не любити саму Марусю. Що ж ви причепились до мене з цією любов'ю люди?
Але Маруся стала тим випадковим Рубіконом талановито. Отією пірамідкою, колір якої скаже Вовочка, скаже Ромочка - але не Лєночка.
Лєночка скаже те, що кажуть всі. Не можна інакше Лєночці. Вона буде плакати, ховатись під стіл, але вона мусить сказати, що обидві пірамідки білі.
Таким Рубіконом свого часу стала безумовно талановита особа Тетяна Монтян.
Матюшниця і істеричка, людина без моралі - вона ставала умовно-нашою, бо:
- говорить українською
- давала жару ментам
- бо всі кажуть, що вона НАША
- Так, вона брудна. Моралі в неї нема від слова зовсім. - казали люди. - Але вона НАША.
казали вишукані та інтелігентні люди. Люди, які готові закрити очі навіть на аморальність та підлість, якщо це роблять умовно-наші. А ми звично перекладали: "Так, ця пірамідка чорна, але зараз для нас доцільно казати, що вона біла"
Тетяні Монтян треба було виступити проти Майдана, потім поїхати до ОРДЛо, заступитись публічно за сепарів - аби дехто з цих людей нарешті припинив визнавати її нашою. І нарешті вказав на колір пірамідки.
Талант Марусі в тому, що вона теж стала вістрям оцієї стіни, по обидва боки якої два стани:
- в одному умовно-наші, що б вони не зробили, їх звільнять від такої химери як совість, доки вони говорять те, що вигідне умовно-нашому стану, бо обидві пірамідки мусять бути білими!
- в іншому люди, які мають уявлення про світ дискретне. Тут люди знають про совість. Тут, якщо ти в умовно-навіть-нашому таборі - тобі вкажуть, коли ти неправий. А неправим ти стаєш, коли порушуєш головні засади совісті, моральності
Я дуже ціную той другий світ.
Тут мене ткнуть носом, коли я неправа, коли я зробила комусь незаслужено боляче.
Тут не дорікають допомогою для фронта, тут просто працюють для фронта
Врятованим моїм життям тут теж не дорікають. Тут люди звично рятують одне одному життя просто заради життя, а не для того, щоб хтось потім за це віддячив.
Тут уважно читають наші звіти про роботу, бо людям важлива реальна робота, а не те, що ти про себе понаросказував.
Тут цінується те, що ти робиш, а не те, про що ти б'єш себе п'ятою в груди.
Ну, і тут чітко знають, яка з пірамідок чорна, а яка біла. І цінують тих, хто має сміливість про це заявляти.
... але я так і не зрозуміла, чому ж людям з іншого світу, світу, де дорікають грошима та життями, аби ти лише назвав чорну та білу пірамідку білими, бо так сьогодні треба умовно-нашим - чому людям з того світу так потрібна моя любов до Марусі?
От конче - полюби і все.
З вас теж так видирають любов до цих пірамідок?
... га, Лєночка?
(Лєночка плаче, ховається під стіл, але уперто повторює за всіма: "Обидві пірамідки білі, білі!")

- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2672128.html.
Tags: ато, война, леді діана, порошенко, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments