влітку 1925 року в столиці московитів наклала на себе руки юна єврейка Ріва Давідсон. Винуватцем її смерті виявився коханець, Костя Корєньков, такий же студент як і вона сама, комсомолець, який мешкав з нею в студентському гуртожитку. Його оголосили винним у доведенні до самогубства: комсюк водив до себе інших дівок, знущавсь над Рівою, шельмував єврейським походженням, примушував до абортів. Випадок потрапив у газети, викликав дебати, і винним визнали ... НЕП. Непмани це падіння моралі, живуть з ким попало нерозписані, прикриваються свободним коханням як у крайніх комуністів, а на ділі - разврат, трагедія, аборти. А всі ці юноши і дєвушкі іще недавно з шашкой наголо, з маузером в правиці, йшли на штурми Перекопа, Львіва, Усурійська. От до чого довів НЕП! Моральне розкладення, вседозволеність, бездумна похоть, цнізм. І такі люди проникли в комсюцькі ячейки, скоро будуть й в партії. От якби дали розвернутися товаришеві Ягоді, він зорко бачить всі ці неподобства, він би швидко нагадав, за що сражались комуністи.
З'явилось гасло - "искореним кореньковщину", але негайно за ним - і "долой давідсонщіну", енергійні юні комуністки винуватили Ріву Давідсон в тому, що вона загинула, замість того щоби боротися і разоблачити Коренькова, а також давала робити собі аборти, замість народжувати дитину в совітському строї, де для дитини створено все.
Ягода мав під опікою лівий блок молодих партійних письмеників - рАпповці та рОстовці. Один з підопічних швидко написав пьєсу (1926), її негайно видали (1927) і назвалася вона "Ржавчина". В п'єсі викинуто єврейський фактор, дівчина-жертва з Ріви Давідсон перетворилась на Ніну Верганскую (хоча в пьєсі є натяк на її нерускую внешність), а Костя-комсюк (у пьєсі перейменованих з Коренькова на Терьохіна) обзавівся законною таємною дружиною - русской девушкой і сином в деревні, а головне - обріс дружками декадантами, поетами-авангардистами, ветеранами гражданской войни, які нудьгують без бойових звершень, хочуть воювати, а війни нема, вони пьють, намагаються скоротити собі віку, а на худий кінець - стають непманами. Да, непманами, безжальними, цінічними і жадібними, і все це через те що втрачені ідеали, більше нема добра і зла, вчорашній ворог окопався і багатіє, а жизнь одна.
Щоби уявляти, наскільки захід був тоді зачарований Росією, скажу що в 1929 - "рік великого переламу" - пьєсу поставили аж на Бродвеї, а також в Тhéâtre de l'Avenue на Колізейській вулиці в Парижі, і грали роль Ніни-Ріви "сама Фальконетті" та негодяя - режисер Біберман. Щоправда, багато західних глядачів пьєсу не зрозуміли, тим більш заради прокату голівудські воротили назвали її "Червона ржавчина", і буржуї вирішили, що це типова ситуація для комунізму (тоді як автори пьєси хотіли прямо потилежне).
Писати пьєси авторові понравилось, і наступну він написав вже про насуваючийся Голодомор. П'єса зветься "Хлеб" (1931) і продразвьорстка там показана, ясна річ, з позицій продразвьорстніка і московського колонізатора. Цю пьєсу знову ж переклали негайно на англійську і французьку, її всерйоз обговорювали.
Хотів би навмисно описати гримасу долі автора - в 1937 його арештували і розстріляли як троцкіста, при чому донос на нього написав знайомий друг-філософ. Совітський філософ, звісно.
PS а загалу цей автор відомий кінопіснею на його слова - "Я спрасіл у ясєня, гдє моя любімая".
- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2693474.html.
Journal information