Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · ТАНОК З ШАБЛЯМИ



Вчитель танців був педофіл.
Як і годиться підстаркуватому вчителю танців.
Вчитель танців лапав дівчаток за коліна, роблячи виключення тільки для мене. Може, тому що я була вчителькина дочка і відмінниця, домашня дівчинка, мамина, татова, і могла пожалітись. А може, ще тому що мої коліна були трикутними, порізатись можна.
А всі порядні вчителі танців, та ще й педофіли, поважають круглі дівочі коліна.
Дівчата жалілись залапаними колінами, але вибору не було, вчитель танців був один на село, ще й невідомо, як його сюди занесло і чи надовго - а вчитись танцювати хотілось, тому дівчата хлопцям не розповідали. Бо всі порядні дівчата сьомого й восьмого класів вже мали дорослих хлопців, в когось он хлопець збирався вже до армії, а в когось навіть повернувся. І коли хлопці взнали б про коліна, вони від вчителя танців живого місця не лишили б.
Гарненьке діло - а що, ці хлопці не були педофілами?
Отже, вчитись танцям хотілось, хоча б і народним, тому на лапання колінок не зважали - ну, і я мамі з татом не казала. Мене ж не лапали, а дівчата мовчать, ще й хваляться іноді колінками, ще й просять мене нікому не казати.
Вчитель танців, як з'явився, то одразу поставив музику і попросив нас танцювати. Ми почали танцювати, він ходив між нами і кричав:
- Швидше, енергійніше, крутіться, танцюйте, не тупцяйте на місці!
Ми крутились і намагались не тупцяти, а вчитель танців, прослизаючи між нашими юними тілами, хапав то одну, то іншу за руку - і відводив в окреме коло. Клацав пальцями, мовляв, танцюйте, енергійніше! - і знову починав витись між нами.
Між нами тупцяли й хлопці, але чомусь хлопці мало цікавили вчителя танців.
Таким чином вчитель танців зформував два кола, ліве й праве. А я і ще кілька хлопців лишились посередині, коли вчитель танців, раптом закрутившись якось навколо себе, але при цьому пролітаючи таким гнучким веретеном вперед - докрутився так до програвача і вимкнув музику прекрасним плавним рухом.
Ми ахнули.
- Ви теж так навчитесь. - недбало сказав він.
Вчителі, що були присутні дуеньями при цьому, видихнули. Ледь закотили очі, вже уявляючи перемоги школи на районному смотрі самодіяльності. І заворушились, лишаючи нас наодинці з вчителем танців, бо діло було вирішеним, віднині вчитель ставав на ставку.
Вчитель танців плавно опустився на одне коліно перед вчительським пулом - вчительки знову ахнули, підкочуючи очі, і випливли з приміщення клубу, прокладаючи кільватерний шлях до школи. Очі їхні туманились, зморшки, нанесені нашими ж витівками, розгладжувались, примарні дипломи за перемогу в районних, а може - чим чорт і не жартує! - обласних смотрах світили маяками в бурхливому морі честі школи.
А вчитель танців підвівся з коліна і лапнув за коліно першу красуню школи.
... всі, хто попав до лівого кола, почали репетирувати танок русалок. Русалки мали танцювати на Дню Нептуна, який проводився на сільському ставку.
Бідолашному Нептуну і не снилось, що його будуть чествувати в цій калюжі, але хто в нього питав? Готувались човни, десь у вчительській спішно клеїлась з паклі нептунова борода і корона. У металоцеху сільського заводика виковували тризуб.
Русалки мали танцювати в напівпрозорих сорочках, розпустивши волосся, а оскільки до лівого кола потрапили всі перші красуні сьомих і восьмих класів, які вже мали дорослих хлопців - пул глядачів готувався чималим, більшим навіть, ніж на футбольному матчі між місцевою командою "Граніт" і районним лідером "Колос"
"Колосу" тоді настукали б, якби не хитрий суддя, це ж ясно. Тому рахунок, продутий всуху, списувався на проіски судді.
Праве коло мало танцювати "Аркан", мене теж підіпхнули до правого кола.
Що таке Аркан, вчитель танців пояснив окремо. Танок чоловіків, праве коло це розуміло, але біда - ані в правому, ані в лівому колі не було жодного хлопця. Занадто мало хлопців лишилось для навчання танцям.
- Нічого страшного. - сказав вчитель танців. - Дівчата будуть танцювати в чоловічому одягу, на головах гуцульські шапки. Наприкінці танцю ці шапки знімуться одним порухом, і волосся розсипеться по плечах.
і замружився, лапнувши помилково дівчину з правого кола, бо перша красуня з лівого кола русалок вчасно відхилилась. Коли тебе постійно лапають за коліна, вміння вчасно відхилитись виробляється автоматично.
- Як гуцульські? - ахнула тьотя Ася.
Тьотя Ася була моєю рідною тіткою і за сумісництвом директоркою клуба.
Клуб отримав від заводу шалені гроші на розвиток самодіяльності, тьотя Ася вже замовила собі три вечірніх сукні - на Новий рік, на День Перемоги і на День революції. Сукню на Восьме березня шила мама.
Завод ставив на клуб, клуб ставив на тьотю Асю, а тьотя Ася ставила на свій безмежний креатив і сценічний гардероб клубу. Тому напівпрозорі сорочки для русалок шились з важкуватого шовку, костюми для Аркану робились зі справжньою вишивкою...
... але на шапки вже грошей не вистачило, тому замовили звичайні козацькі. Для економії, бо намічався ще й гопак. У майбутньому.
- Мені треба кептарики! - заявив вчитель танців.
- Кептарики не шапки. - скинулась моя мама.
- Нічого не знаю. Кепка є, тому кептарик теж мусить бути. Мені потрібні оті гуцульські кепки, кептарики, і нічого не хочу чути. - тупнув ногою вчитель танців.
Вчитель танців любив нам повторювати:
- В танці важлива одностайність. Якщо треба тупнути ногою, то тупати треба всим одночасно. Прислів'я "Краще пізно, ніж ніколи" в танці не працює. В танці, запам'ятайте, працює інше. Краще ніколи, ніж пізно. Не смійте тупнути після всіх. Не смійте тупнути раніше всіх. Краще не тупайте зовсім!
Вчитель танців так нас залякав тими тупотіннями, що одинокий тупіт після тупоту загального снився нам у страшних снах.
Кептарики були такими далекими від кепок, як наш вчитель танців від свого кумира, Махмуда Есамбаєва, чиє соло з фільму "Земля Саннікова" він нам колись повторив. Соло було виконано непогано, нам тоді здалось, що навіть краще, ніж в Махмуда Есамбаєва, та й таке - Махмуд той був десь далеко, а наш вчитель танців ось поруч.
Але гуцульських шапок не було. І вчитель танців нарешті згодився на звичайні козацькі, добряче поторгувавшись за додаткових півставки.
Півставки йому і так збирались давати, тому з полегшенням згодились. Аркан мав танцюватись в гуцульському вбранні, але в козацьких шапках.
Мене мало цікавили перипетії трансформування українського вбрання. Я з трепетом чекала, коли ж нарешті я доросту до русалок. Я знала обидва танця, я танцювала їх, коли ніхто не бачив. Звичайно, я мріяла бути русалкою, а ким же ще. В цих мріях я і докотилась до генеральної репетиції, і, витупцюючи Аркан і хвацько гікаючи, я все ж мріяла про танок русалок. Але вчитель танців мене не помічав.
Наприкінці генеральної репетиції я не витримала і почала плакати. Частина русалок збіглась до мене, кілька "гуцулів" підійшло теж.
- В чому справа? - суворо спитала мама.
Мама була вчителькою.
Мама була завучем.
І це був жах.
Бо поблажок мама-вчитель, а тим більше мама-завуч не давала.
По-перше, мама не читала в класі у мене і в класі у брата. Вона казала, що не має права читати в класі, де вчаться її діти, бо не зможе адекватно виставити нам оцінку. Мама читала чудово. Коли вона подавала "Мцирі" чи "Горе от ума" - ці уроки оголошувались відкритими, на ці уроки збиралась школа.
Нам з братом не світило. В нас читав вчитель-алкоголік, який весь урок простоював біля вікна, з тугою позиркуючи на дорогу, що вела до сільського магазину.
Але одного разу мама прийшла зі школи темною хмарою, покликала мене і трагічним театральним голосом повідомила, що з районо прийшов наказ, в якому вчителя-алкоголіка відстороняють від вчителювання.
- Ура. - знизала плечима я.
- Я змушена взяти твій клас. - ще трагічніше сказала мама.
- Ура! - закричала я.
Старший двоюрідний брат подивився на мене як на дурну і хвикнув. Старший брат щось знав, в нього мама читала, відмовитись від трьох класів одразу вона не могла. І я щось запідозрила.
Не стану мучити читача, скажу одразу про те, що взнала я лише потім. Жодного разу мене не було викликано до дошки. Жодного разу я не прочитала вірш напам'ять - а я ж бо знала їх з дитинства, усі програмні вірші. Жодного разу я не отримала за диктант більше четвірки, а я ж бо вже з четвертого класу допомагала мамі перевіряти зошити.
- Патологічна грамотність... - театрально, пошепки, казала мама татові, тато всміхався.
За першу чверть мені, круглій відмінниці, вивели четвірку за російську мову і четвірку ж за літературу.
Клас почав щось підозрювати.
Коли я отримала такі ж тверді четвірки, виведені маминою рукою, вже й за другу чверть - клас збунтувався.
- А чого ви Діну не питаєте? - почали обурюватись в класі.
Я театрально дивилась у вікно. Клас попередив мене, що намічається бунт.
- А чого ви її не викликаєте? Вона ж все знає! - гудів клас.
- Тому і не викликаю. - пояснила мама. - Краще я витрачу час на тих, хто НЕ знає.
- А чому тоді в неї четвірка? - спитала перша красуня в класі.
Мама зтушувалась.
А й правда, чому?
На великій перерві клас відправився до вчительської. Перша красуня і староста рішуче постукала, і всі тридцятеро хлопців та дівчат ввалились до святая святих. Я трималась позаду, скромно-театрально.
Клас вимагав, щоб мене викликали на уроках і ставили заслужені п'ятірки. Клас вимагав справедливості.
... вчительська стримувала регіт. Вчительська дулась, втискуючись під письмові столи. Такого бунту вчительська давно не бачила. За головним столом сиділа завучка школи і театрально хмурилась. Здається, вона першою й не витримала:
- Йдіть вже, йдіть! - замахала мама руками і поповзла під стіл, постогнуючи від сміху.
Найсуворіші вчителька хімії та географії давно вже стогнали, а вчительки молодших класів відкрито реготали.
На наступному ж уроці мене врочисто викликали до дошки, і я читала напам'ять "Горе от ума" - стільки, скільки пам'ятала, а пам'ятала я все. Клас торжествував, це була перемога. Бо не має значення тема та ідея бунту - має значення лише перемога.
Так от, поблажок не було, тому мої сльози на генеральній репетиції мама витерла суворо й нещадно.
Але вчитель танців тут був новим, він нічого не знав про нещастя виховання вчительських дітей - і обіцяні півставки почали віддалятись від нього, як корабель від потопаючого, як остання надія на коліна першої красуні класу.
Вчитель запанікував і підскочив до мене.
- Я що, не буду танцювати? - спитала я в нього.
- Будеш. Ти будеш танцювати Аркан. Ти його знаєш, він в тебе непогано виходить. - відповів він.
- Я хочу танок русалок... - прошепотіла я.
Вчитель танців подивився на мене уважно і серйозно. Помовчав. Потім сказав якось сумно:
- Ти розумієш... Ти не русалка. Яка ж ти русалка. Для тебе навіть Аркан надто плавний.
Та нічого собі. Арканом тим ми гоцали так, що сцена двиготіла. Який же він плавний?
- Так що, для мене немає танцю? - спитала я.
Русалки й "гуцули" якось змовкли і теж чекали, що він відповість.
- Є. - сказав він твердо. - Є для тебе танок, і він твій, наскільки це взагалі можливо. Ти б змогла танцювати його навіть без репетицій. Колись цей танець я, можливо, поставлю.
- Який? - видихнула я.
- Танець з шаблями. Гаяне. Хачатурян...- сказав він замріяно.
- Ух ти! - видихнув хтось. - Ми будемо танцювати танець з шаблями?
Я опустила голову, мама зітхнула. Ми розуміли, що танець з шаблями ми танцювати не будемо. Хоча б тому, що це балет. А ми - студія народного танцю.
Діти не зрозуміли, бо ніхто з сільських дітей не дивився балет. Я розуміла, бо я дивилась. Мама і тато заохочували. Бабуся чомусь теж. Я пам'ятала, що вперше "Лебедине озеро" я побачила в бабусі, на маленькому екрані старого телевізора. Я жадібно вдивлялась у білі постаті на екрані, а бабуся пояснювала, що ось цей хороший, а цей поганий, бач, він танцює з чорною танцівницею. А оці - маленькі лебедята. Мені чомусь було страшенно жалко маленьких лебедят.
Але балет по телевізору бував не завжди, і мама купила мені пластинку з балетом, я слухала її і уявляла лебедів на сцені.
Хоча нічого не могло зрівнятись з Танком з шаблями. Коли шалені балеруни стрибають, наче літають над сценою - і раптом вибігає ще шаленіша дівчина і теж починає літати разом з ними, вимахуючи довжелезними голими ногами.
Я знову зітхнула. Я так літати не вміла і розуміла, що вже й не навчусь.
- Ладно, я згодна на Аркан. - сказала я.
Але тут хряснули вхідні клубні двері, і до залу влетіла тьотя Ася. Тьотя Ася трималась за серце, і всім стало якось страшно. На той час ми добре знали, що коли тьотя Ася тримається за серце і влітає до залу, хряскаючи дверима - то значить, сталось щось непоправне.
- Катастрофа... - прошепотіла тьотя Ася і щось сказала вчителю танців.
- Варвари! - закричав він.
- Сволочі! - зарепетував він.
і далі почав викрикувати такі слова, що нас всіх поспіхом вивели з залу. Можна подумати, ми цих слів не знали. Оно дядьки на ставку ще й не таке говорили, і нічого.
Підвів швейний цех, сталась якась накладка, і замість замовлених чоловічих гуцульських костюмів наш клуб отримав партію жіночих молдавських.
Ми ахнули й побігли в костюмерну.
Молдавські костюми були розкішними. Рясні спідниці, розшиті золотими брязкальцями, білі сорочки під спідницями, широкі рукави, розшиті бісером жилети...
Але танцювати гуцульський танок в молдавських костюмах було неможливо. Такої профанації не витримав би навіть сільський клуб.
Тьотя Ася пила корвалол, вчитель танців бушував, літаючи сценою...
- А це що? - спитала мама.
- Та це плахти для гопака. - недбало махнула рукою тьотя Ася.
Плахти прийшли разом з молдавськими костюмами. Плахти були просто полотнищами, які треба було обмотати навколо себе і підперезати широким поясом. Пояси теж були розкішними, вишитими рясно.
- Що ж, нехай танцюють в плахтах. - сказала мама. - Принаймні плахти краще поєднуються з козацькими шапками.
- Аркан? Гуцульський чоловічий аркан? В плахтах? - влетів до костюмерної вчитель танців, вирячивши очі.
- Ну, або терміново розучимо молдавський танок. - вже спокійніше сказала тьотя Ася.
Тут вчитель танців знову сказав кілька слів.
- А сорочки? Де ми візьмемо українські сорочки? - заволав він.
- Вдягнуть молдавські. - рішуче сказала мама і тим поставила крапку.
Ми кинулись приміряти плахти.
Плахти не годились на Аркан, хоч ти трісни. Плахти тріщали на наших станах, і розлітались в польоті. Широкі пояси їх не тримали. Вирішили кріпити плахти булавками. Рішення було закономірним.
... День Нептуна стиха перейшов в сутінки. Самого Нептуна вже привезли на розфарбованому човні, він, трясучи бородою й тризубом, всівся в крісло і зажадав, аби його розважали.
Нептун був своєнравним і грізним. В його голосі вчувались нотки Діда Мороза і електрика Толі. Час від часу Нептуну підносили щось на срібній таці, взятій, як і крісло, з кабінету голови сільради. Очі Нептуна блищали, свита його чортів теж пускала по колу підозріливу пляшку, біля високого вогнища зібралось все село, вдарила знайома музика - і на галявину ставкового пляжа вискочила группа Аркану.
Іноді перфекціонізм зайвий і не вартий сердечних нападів. Як виявилось, нікого не цікавила невідповідність поєднання смушкових шапок і плахт з молдавськими сорочками. Ніхто не цікавився музикою Аркану та її геополітичним походженням, але притупувати почали всі, збиваючи наш відрепетирований тупіт під гаслом "Краще ніколи, аніж пізно"
Ми то шикувались в ряд і дружно тупали й хвацько гікали, то збивались до кола, обійнявши одне одного за плечі. Танок вдавався - вдавався танок, хоч ти що кажи! Лишались останні такти, коли ми всі знову стаємо в ряд і наприкінці різко вклоняємось, знявши шапки...
... аж раптом мені в боку щось страшенно закололо, то злодійська булавка розщепнулась і впилась в живіт - і якраз на останній помах ніг прекрасна плахта хвацько розлетілась, і відлетіла в темний задник парка.
На останньому подиху, згораючи від сорому, я закінчила танок як Гаяне, що з голими ногами летить над сценою. Над моїми голими ногами були лише трусики і широкий пояс, що мав якось стримати плахту, але теж не справився з задачею.
Музика вискнула й стихла, ми низько вклонились і зняли смушеві шапки. Волосся, як і планувалось, розсипалось по плечах.
Нептун задер брови, аж підскочила борода з паклі, і клацнув пальцями. Якийсь чортик підніс йому пляшку. Нептун відхльобнув і почав повільно, але міцно аплодувати. Вчитель танців стояв напроти, схопившись за голову. На пляж, рятуючи обстановку, несолідно поспішно випливали русалки.
... я сиділа над водою, притримуючи зрадливу плахту рукою. Хтось побіг шукати ще одну булавку. Почулись кроки.
- На тому тижні в нас виступ у піонерському таборі. - сказала діловито тьотя Ася.
Вона підійшла до води разом з вчителем танців. Мене вони не помічали. Я сиділа в темряві природніх ставкових куліс.
- Танцювати Аркан будуть в молдавських костюмах. - рішуче сказав вчитель танців.
Я прикинула Аркан до молдавських спідниць і мовчки згодилась у своїй темряві. Почуття були дивно змішаними. З одного боку, коли на очах у всіх з тебе злітає спідниця - це, звичайно, позорно. З іншого - голі ноги махали красиво. На мить я уявила себе в танці з шаблями.
У мерехтливому колі вогнища пливли колами русалки. Важкий шовк сорочок зіграв поганий жарт. Те, що мало виглядати напівпрозорим при денному світлі - абсолютно не просвічувалось при згасаючому вогнищі. І я злорадно всміхнулась.
"Ну, він був правим. Яка з мене русалка?" - подумала я.
і подумки махнула шаблею.

- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2695797.html.
Tags: история, леді діана
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments