Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · РОМА І РОМАШКА

Була колись історія. Знайома одеситка розповідала.
Одеситка була - мама, шо за такоє, і откуда такі беруться. Висока, трохи пишна, але без дряблості, більше міцна, ніж повна. Та при її зрості цього й помітно не було, але ж окремі деталі виділялись - шоп ви мені були здорові, який розмір зверху і який внизу. І вся ця розкіш юного тіла сорок восьмого розміру, усі ці бюстові вєліколєпія і округлость ... гм... скажімо, бедер - вона вкладала в сарафанчики сорок четвертого розміру. Так ви ж самі розумієте, як те все випирало, а якщо ще правильно подати.
А подавати вона вміла правильно. Так, що коли вона крокувала Одесою, і все оте на ній пружно підстрибувало і гойдалось - так хто вже буде дивуватись, що тролейбуси хилились на одну сторону?
Я сама бачила ті тролейбуси, я не збрешу - хилились шо твої шаланди, полниє кєфалі, відповідно.
Я нічого не сказала про світлий лік. Лік був смаглявим, миловидним. Миловидним, я сказала - хто розуміється, це іноді навіть більше, ніж краса. Очі - величезні карі вишні, тохи розкосі, і жорстке каштанове лискуче волосся пружними хвилями спадало... гм... скажімо на бедра.
- Рома? - питались іноді в неї на вокзалі циганки.
Понятно, що рома. На шістнадцяту частину. Бабка-циганка, де ж не рома, конкретна рома.
Ну, і оірєнтування в життєвих обставинах у неї теж було миттєвим, циганським якимось. Інтелект сильно не зблискував, але харізма перла, кокетливість, достатня для кар'єри, була прокачаною, і розум, отой звичайний розум хитрості й прохаваності, теж зблискував в очах і в діях.
А до пори працювала вона телефоністкою на Головпоштамті.
І був начальник. З начальником на ти, рука руку миє, давні знайомі, хоч дядя і немолодий, були друзями.
І раптом на поштамті з'явилась нова телефоністка.
Боже, що то була за юнь блакитна. Золоті кучері довгих кіс, величезні блакитні очі, ніжні пухкі губи, здається, навіть не ціловані - і сама вона вся була порцелянової прозорості і такого ж кольору. Ромашкою прозвали, такою була ніжною.
Ну, нашій Ромі (так назвемо) досить стало одного погляду, аби поставитись до Ромашки не надто прихильно. Сухо і обережно поставилась Рома до Ромашки - а раптом та почне відвойовувати територію, лізти по головах. Аж ні, Ромашка ні по чиїх головах не тупцяла, була з усіма приязною й милою, ні в кого не збиралась уводити чоловіків, а просто і цілеспрямовано направила власну чарівність на самого начальника. Стріляти, так один раз і в ціль - з повагою покивала головою наша Рома.
Начальник довго оборону не тримав, та що там, ще питання, хто тримав оборону і хто почав атаку.
Начальник втратив голову.
Начальника почали заставати втупленим в блакитне небо Одеси, блаженна посмішка грала на обличчі. Пройшли чутки, що начальник готується до розводу.
А потім на його ім'я прийшов пакет.
В пакеті були фотографії. Після цих фото, кажуть, начальнику прийшлось продавати машину і ще позичати грошей.
Блакитноока Ромашка просто не вийшла на роботу, звільнили заочно.
Коли начальник вже трохи прийшов до тями, коли до нього повернулась дружина з дітьми і синці від недосипання почали вже сходити під очима - зустрілись якось вони з Ромою в курилці. Та так, що більш нікого не було, тому поговорити могли. Рома почала першою.
- Ну? - спитала вона.
- Ну-ну... - відповів начальник.
- А така ж Ромашечка. - реготнула Рома.
- Теж так думав. - кивнув понуро начальник.
потім подумав ще, окинув Рому поглядом, запалив ще цигарку і сказав:
- От розумієш, Рома. На тебе зиркнеш і все понятно. Стерва, як є стерва. І вже знаєш, чого від тебе чекати. А с етіми ромашками... Та ну їх... (тут був матюк)
потім іще помовчав і сказав:
- Нєєєєє... Віднині тільки зі стервами. І нікакіх небесних созданій!
(тут теж матюк, понятно)
... я цю історію знала зі своїх... давно було, одним словом, в юності. Я цю історію давно відреготала, найперше, коли мені розказували, а потім вже, коли розказувала я.
І от же, до кінця я зрозуміла цю історію лише під час війни.
- От понімаєш... - сазала я приятельці. - На нас же поглянеш, ну, люті баби з чітко відкаліброваною стервозністю. І спілкуємось ми з такими ж, і все нам ясно, все понятно, і спілкуватись легко, бо знаєш, чого чекати. Тому від нас всих і не чекають чогось такого несподіваного. Все в рамках, всі знають, що коли ми починаємо діяти, треба пригнутись, а то й взагалі пірнати рибкою в бліндаж.
- Ну, це понятно. - відповіла вона мені. - Бажано в бліндаж пірнати ще коли ми тільки вирішуємо, як діяти.
- Во-во... - сказала я. - А є святі. Оцих треба боятись.
- Та да, свят-свят. - відповіла вона мені.
А все чому?
А тому що від святих, та ще й з декларованою і розпіареною святістю ніколи не знаєш, чого чекати. Вони ж завжди усміхнені, завжди такі святі, що зуби зводить. Така людина як вистрілить, так довго до тями не прийдеш. Тому що не чекаєш. Не встиг пригнутись і рибкою пірнути у бліндаж.
Тому ну вже цю святість...
(тут матюка не буде. тому що моя особиста стервозність чітко відкалібрована, я рамки знаю)
Ви що, можливо, подумали, що пост про жінок?
О, ні, відкалібрована стервозність - це поняття поза гендером.
Як і підвищена, декларована і розпіарена святість. Бійтесь її, я точно знаю, що говорю.

- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2755959.html.
Tags: история, леді діана, одесса, піар
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments