Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Ланцюг Соборності 22 січня 1990 року

Наталія Зубар
Ланцюг Соборності 22 січня 1990 року в Харкові БУВ. Я там була. І не одна. В холодригу і сірість навколо.
Жодної фотки не знайшла. Жодної згадки про це в інтернеті не знайшла.
Дякую Стех Павло, що запитав про це в ефірі Суспільного Харків.
Скрізь пишуть про ланцюг Львів-Київ. Нас нема в тій історії.
Я думала про те, чому.
А тому, що я сама вважала, що нас так мало, що це стидно показувати. І не я одна, а мої друзі, бойові побратими і посестри по РУХу, які там були, теж вважали, що нас мало і це фейл у порівнянні...
Пройшлов 31 (!!!!) рік, як я зрозуміла власну помилку. Треба було кричати - МИ БУЛИ. Хоч один, хоч десять, хоч сто (скоріше було ближче до ста тоді), але МИ БУЛИ!
Бо будь який ЧИН заслуговує на повагу. Бо кожен хто вийшов - це герой!
Дякую всім, хто був з нами, хто є і хто буде!
Соборна Українськая держава — Міцна й одна від Сяну по Кавказ!
=====
Diana Makarova
А ми про Злуку 90-го мало знали. Так, щось доносилось.
Коли переїхали до Києва, то дивувались - тут ледь не кожен стояв тоді у Ланцюгу.
А ми були на відшибі. Ми були східняки, так називали. Хуторські, степові, козацькі, відкинуті самі собою на край країни. Так відчувалось, що ми на краю. А де ж нам ще бути? Як пращури заїхали сюди, так ми й лишались.
А пращури були - Перекиньбіда, Підопригора, Півторапавло, а мій дід - Кривохатько. От як зустрінеш таке прізвище, то точно знаєш - ці корінні. Були й короткі прізвища - Дзюба, наприклад. Суто козацьке. Тому тих, хто з форпосту з діда-прадіда, ми якось взнавали.
Хтось написав сьогодні - "щоб ми були усі єдиними у всьому, щоб не звучало оцього всього - західняки, східняки, центральники..." Драсті вам з нашенського. Як це єдиними у всьому? Не пойняла.
Ми ж абсолютно різні. У нас і звичаї різні, й народний одяг був різним, ми страви готуємо по-різному, із різних інгредієнтів. Я от Пятірочку приготувала, так киян за вуха не відтягнеш, а вони вперше про ту П'ятірочку чують. А я, наприклад, банош в житті не їла. Тю, як же ми можемо бути єдиними, коли львівський борщ - це зовсім не запорізький борщ? І навпаки. Або наверле, як мама моя казала, а хтось і слова такого не знає - наверле. А коли мені брат кричить - дуй сюди, на бекіцер! - так я його й розумію. Бо в нас же як? В нас усього намішано, у мові теж, і в кухні, і у звичаях. Південний схід, понімать нада.
А мої гуцульські друзі як починають говорити між собою, так мені перекладача, будь ласка. Дякую.
А коли ми з братом балакаємо по-нашенському, так які там лемки нас зрозуміють?
Та й для чого нам бути єдиними у всьому, не розумію. Єдиними у всьому - це нудно. Не інтересно, якщо по-нашому.
А Злука - що ж, про Злуку мало знали. Так, чутки доходили.
Це я про дев'яностий.
Але і досі іноді я собі думаю - не туди ланцюг спрямовували, ой, не туди. Якби до нас - так, може, і цього всього не було б нині. А Львів з Києвом - що ж, вони й так були давно готовими до всього. До боротьби в тому числі.
Їм було трохи легше. Їх не так розбавили. Підпихуючи до підопригор, Півторапавлів, Кривохатьок ешелони Іванових та Кузьмічових. І нам таки було не дуже просто.
Я завжди казала - я за одного українського націоналіста з півдня а чи зі сходу країни десяток західних націоналістів дам. Бо нам це усе треба було вигризати. Нас було мало.
Бо ми про Злуку мало знали...
... знали, звичайно, знали.
Боляче, що тоді в ланцюгу не стояли.
Цікаво дійсно - а якби стояли, чи ж сталось би все так, як сталось? Майдан, війна...
Ось зараз простягують віртуальний ланцюг до Криму. Ха. Його б простягнути вчасно. Боляче, що не було його, боляче.
Я, власне, написала про те, як просирали країну. Як не звертали увагу на ту рушницю, що висіла на стіні, висіла - зрештою, вистрілила.
Боляче, що просирали. Тепер збирати по шматочкам втрачене набагато складніше, ніж тоді.
Але, навіть збираючи країну докупи, працюючи над цим, як тато свого часу працював, як тітки працювали - все ж не розумію цього: "Ми мусімо стати єдиними у всьому. Жодних південних, східних чи центральних! Бо ми єдині"
Здрасті.
Так не вийде.
Ми різні. От я південно-східна. І буду я такою, хоч проживи остаток життя під Києвом. Хоч я живу тут вже п'ятнадцять років - я все ж лишаюсь східнячкою.
Степнячкою.
Бо Україна, слава богу, різна. Можливо, тому що велика. Тільки уламки відкололись. Біда...
Ладно, пішла я далі уламки склеювати докупи. Посредством (в нас так казали - саме посредством) прицілів і набоїв, і усіляких інших корисних штук. Добряче склеюють уламки країни оті добрячі штуки, я вам скажу. Аби хоча б не заважали. Бо просеруть же країну, падлюки, знову просеруть.

- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2769255.html.
Tags: история, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments