Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · ЖИЗНЬ ЗА ЦАРЯ

Коли почався Майдан - у мене ще лишалось багато росіян в оточенні. Вони допомагали нам грошима, вони страждали разом з нами від розстрілів беззбройних.
Коли їхня країна віджала Крим - росіян в оточенні різко поменшало. Бо ось же на одній чаші терезів переживання за волелюбний народ - а ось же на другій чаші Кримнаш, це ж Крим, це ж історична справедливість, ето вам не вот ето вот... Тому велика когорта росіян була посланою мною в ті дні в чіткому напрямку.
Але були ще росіяни, які вийшли протестувати проти розв'язання війни в Україні. Плакат, з яким вийшла одна росіянка, і досі зберігається у нас в музеї.
З роками війни таких росіян ставало дедалі менше. Хтось починав розповідати мені, що "Так ви же самі убіваєтє дєтєй Донбасса" - був посланим без пояснень. Хтось починав казати про те, що ми хочемо позбавити наших дітей Пушкіна і Салтикова-грець-його-Щедріна. Тому й пішов нафіг.
Зараз у мене лишився маленький загін росіян в оточенні. Саме ті, хто виходив проти війни ЇХ країни в МОЇЙ країні. Саме ті, хто й досі допомагає нам. І якось вже так сталось, що саме по цих людях я звіряю й інші моральні та етичні норми. Бо ці люди кришталеві за чистотою, діамантові за міцністю. І цей маленький загін вартий великих натовпів на площі.
Вони в основному давно вже не живуть в Росії. Вони хто де - в Ізраїлі, у Штатах, в Болгарії чи в Україні. Серед них є й ті росіяни, що пішли воювати до української армії.
Чи можу я судити про країну, спираючись на образи цих кращих з росіян?
Ні.
Це виключення. Це ті, хто якимось дивом зберіг себе. Лишився чистим і безмежно мужнім.
Про що я думаю, коли спливає слово Росія, з її загадковою, мать її, душею?
Я думаю про тих, хто кричав:
- Конечно, мы были за ваш Майдан, но Крым ведь наш!
Я думаю про тих, кому були пофіг оті діти Донбасу. А я ж бо бачила, як діти вмирали від уламків російських мін. А інші мої колеги бачили, як сьогодні, шість років тому, вмирали діти Маріуполя від залпа російського Граду.
Я також думаю чомусь про те, для чого особисто я колись вийшла на Майдан...
... особисто я колись вийшла скидати нашого царька з таких причин:
- мене не влаштовував напрямок, який обрав царьок. Я хотіла, щоб моя країна прямувала від Росії. А царьок вирішив прямувати до Росії
- мене не влаштовувало, що на головній площі моєї країни вбивають беззбройних людей. О, ні, в моїй країні такого робити не годиться
- мене не влаштовувало, що в моїй країні б'ють наших дітей. І кожен удар кийка по наших дітях, я поклялась, впаде на голови тих, хто заносив руку з кийком. Насправді це було головною рушійною силою, останньою краплею, насправді після цього й зібрався величезний Майдан.
Вони посміли бити наших дітей?
Ну, їм не жити.
Ви знаєте, пройдуть іще роки, але оця остання крапля, остання причина для Майдану лишиться в історії. І це прекрасно. Бо нові й нові діти будуть виростати в моїй країні й знати точно, що на захист дітей наша країна може піднятись так, що не жалітиме життів за них, за тих дітей.
В нас різні діти.
Хтось записує відео в тік-Тоці, де обирає Росію як мрію.
Хтось виконує танок на меморіалі загиблим.
Хтось малює малюнки для фронтовиків, і не тому, що вчителька так сказала, а просто сам так хоче - та хоч би й вчителька так сказала, дай боже, щоб побільше було таких вчительок.
А хтось йде до могили татка, який загинув на війні, поруч йдуть побратими татка, і ця дитина точно знає - ось плечі, на які можна спертись. І ця дитина точно знає, яка країна вбила татка.
Послухайте, але діти і мають бути різними. Хтось зрозуміє головне в своїй країні, хтось так і виросте з безмозглої дитини в безмозглого дорослого. Дорослі теж не однакові, і слава богу.
Але загалом записано вже на скрижалях історії - ця країна готова піднятись за своїх дітей, і коли вона підніметься, мало тут не покажеться нікому.
Звичайно, на скрижалі вписано і те, як потім вже, по всьому, країну сколихнуло Межигір'я з його золотими унітазами та золотими батонами. Але не Межигір'я було причиною Майдана. Не палац Пшонки був його причиною, то все було по всьому, туди ішли екскурсії, люди крутили головами і повторювали:
- От скоти, от засранці.
Але вмирали наші люди за дітей.
Не було ще лідера, ми ще не знали, хто буде майбутнім президентом - здогадувались, звичайно. Готувались до нового царька. Принаймні мене потім нічого вже не дивувало, царьки - вони безсмертні. Вбивця дракона сам стає драконом.
Але не лунали імена лідерів на Майдані, але не кричали ми "Волю нашому лідеру! Він поведе нас до кращих часів!"
Бо вмирали ми не за лідера, а за наших дітей.
То що ж я можу зараз думати про країну, яку не підняли на спротив мертві діти Донбасу? Вбиті діти Сирії. Країну, яка аплодувала крадіжці Криму.
Що можу я думати про спротив, який піднявся тільки після того, як людям показали золоті унітази - а, вибачте, унітазні йоршики за стопятсот рублів.
І що ж я можу думати про той велелюдний спротив, який бореться зараз за ообистість, нібито кричучи:
- Царь ненастоящий! Дайошь нового царя!
і повторюють як молитву, ім'я нового царя.
І головне - що мені думати про спротив, який спокійно фотографує знущання над його дітьми?
Цей пост я написала у першу чергу для своїх російських друзів. Для тих, по кому я звіряю свої етичні норми.
Друзі мої, це відео мене добило.
Звичайно, я радію заварушкам у вашій країні. Як радієте, мабуть, і ви. Але коли полісмен шарпає дитину на очах у натовпу, а натовп затято це фотографує замість того щоб наваляти полісмену, а там хоч і трава не рости, а там хоч і загинемо, бо ХТО ПОСМІВ БИТИ НАШИХ ДІТЕЙ? - о, ні, такого там і в помині немає...
... і я не вірю у цей спротив.
Нема у мене співчуття такому спротиву.
Бо боротись за майбутнє і спокійно ставитись до того, як ось зараз б'ють їх майбутнє - о, ні, тут ясно, ці люди боряться не за майбутнє.
Вони просто боряться за нового царя.
Ну, ок. Це їхні внутрішні справи. Цар зникне - буде новий цар.
І будуть ті самі діти, які твердо будуть знати - ніхто на їхній захист не виступить.
Написано людиною, яка вийшла на Майдан саме тому що:
- Ви били наших дітей? Вам не жити.
Написано людиною, яка клала своє життя, рятуючи від обстрілів дітей Донбасу.
Написано людиною, яка завжди казала:
- Царьки країни приходять і уходять. Не бійтесь змінювати їх. Ніколи не чіпляйтесь за царя. Народ країни - ось головне.
Ну, та ви в курсі.
Перепрошую.
https://www.youtube.com/watch?v=Mw713CCuo_I


- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2771675.html.
Tags: война, история, коллективное х%№ло, крим, леді діана, майдан, навальный, подонки, рассея, україна
Subscribe

  • на рівні дна

    Артур Харитонов Доки громадянське суспільство допомагало СБУ виконувати свої функції щодо Басти, у окупованій Ялті китайські співаки та інші…

  • ВОНА ТАКИ ІСНУЄ

    Mykola Hudkovych «У Міністерстві охорони здоров’я відмовилися повідомити, скільки й хто з депутатів Верховної Ради вакцинований, посилаючись на…

  • Станислав Кукарека · Пра аналогии - 4

    Как я уже писал в предыдущих частях "успехи первых пятилеток" и прочая "индустриализация" происходили во многом на фоне (и благодаря) специфической…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments