24 січня о 12:46 ·
Після СДПУ(о), «Громади», НДП настала черга НРУ-Руху. Зростав статус розколотих і грюк розколів. Ось, посеред сесійного засідання,цівкою потяглась до виходу – рухівці: вийшла більшість. Зала проводила їх шелестінням подиву. Далі цитую Я. Кендзьора, члена фракції НРУ:
«Так, це сталося 19.02.1999. Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовіру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракції Руху. Називав поіменно вершителів цього акта — чітко, голосно, повільно. Було видно, що він дістає неймовірну насолоду від приниження людини, якій раніше і слова поперек боявся сказати. «Червона» частина депутатів, аплодуючи, стояла і вигукувала в більшовицькому екстазі: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!» А він сидів, не опускаючи голови, i дивився просто у вічі Чернякові. Мені здавалося, ще трохи, i комуністи закричать: «Розіп'яти його!» У мене, власне, i було таке відчуття, ніби людину розпинають, мов останнього злочинця.
Тридцять однопартійців із 48-ми…
28 лютого угрупування Костенка організувало нестатутне зібрання, оголошене ними «десятим з'їздом», і проголосили Юрія Костенка «головою НРУ»… 13 крайових організацій Руху ініціювали другий етап дев'ятого з'їзду, який відбувся 7 березня 1999 року у Києві, розглянув внутрішньопартійну ситуацію та визначив політику Руху на виборах 1999 року. З'їзд підтвердив повноваження В'ячеслава Чорновола як Голови Руху та нівелював розкольницькі наміри Костенка.» https://uk.wikipedia.org/.../%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0...
В. Черняк, №2 виборчого списку, виступати полюбляв, не всі його виступи були обов’язковими, цей – обов’язковий найменше. Ю. Ключковський казав, що Черняк серед найбільших його розчарувань.
Події наростали: у парламенті постали дві фракції, поза парламентом – дві партії, кожна на базі партійних осередків, які її підтримали. Бренд «Народний Рух України» суд залишив за Чорноволівцями, Костенківці (розкольники), того ж року, організували партію – «Український народний рух», абревіатура УНР, яка подобалися В. Ющенкові, і мені теж. Коли партія перейменувалась в «Українську народну партію» (УНП) ми шкодували за УНР, членами її не будучи. Далі з обома партіями бувало різне: 19.05.2013 УНП спробувала об'єднатись з НРУ, та вже 05.10.2013 відновила самостійність.
Я ніколи не був у Русі, в жодній його іпостасі й відгалуженні, та з хвилини як почув про нього, є його симпатиком, часом співпрацював. В. Чорновіл є «героєм мого політичного роману», хоч особисто з ним малознайомий: чув і захоплювався із 1970-х, бачив на заходах у Перебудову (1988-1991), у 1991-му при партійному опитуванні в ПДВУ, висловився за його кандидатуру у президенти. В 1992-му працював в очолюваному ним штабі з ініціювання референдуму про недовіру Верховній Раді. Згодом перетинався у політичних кампаніях, на виборах, і в ІІІ скликанні. Нечисельні розмови були такі: він питав, я коротко відповідав. Після загибелі пана В’ячеслава, І. Заєць сказав, що Чорновіл мене помітив і поклав око, я був щасливий.
Після таких передумов, надам власне бачення причин і наслідків рухівського розколу. Версій циркулює безліч, спочатку ті, яких не сприймаю:
1. Зрада Чорноволові. Серед розкольників повно діячів: Ю. Костенко, І. Драч, Д. Павличко, І. Юхновський, список довгий, які не завдячували статусом, зокрема політичним, В. Чорноволу. Вони теж стояли у витоків Руху, дехто до джерела й ближче. Політична партія не є приватною фірмою, або клубом чиїхось шанувальників.
2. Корисливі мотиві. По-перше, цей наклеп ось вже за 30 років нічим не підкріплений. По-друге, ініціатори розколу й без грюкоту (гроші полюбляють тишу) могли багатократно «продатись» і «перепродатись».
3. Конспірологія. У всіх проявах: від «руки Кремля» до «пальців Банкової». Звісно, там знищити Рух мріяли, та хто ж мрією багатіє? Могли б — розвали, ще коли Рух був у апогеї. Ні, вирішальні чинники розколу – внутрішні.
Далі чинники, що видаються правдивими, хоч окремішно й частковими:
4. Особисті амбіції. З Нарису 96: «індивідуально … це була зіркова фракція. По-перше, складалась з людей гартованих у борні (визвольна сага відійшла недалеко), по-друге, було з кого обирати: потужними особистостями Рух славився. Іронія долі: через півтора року зірковий склад був серед каталізаторів розколу: зірки втомились у тіні В’ячеслава Михайловича.
5. Недостатня витримка. Ю. Костенко у виборчому списку лише під №5. Та ні для кого не секрет, що в партії від був другим, а список – то для виборців. Недарма Юрій Іванович репрезентував НРУ у Тимчасовій Президії на початку скликання. В. Чорновіл висловлював намір відійти від безпосереднього керівництва, недарма не хотів балотуватись у президенти. Та й вік підпирав. Костенко — наслідний принц. Нащо квапитись з частковим лідерством, як за порогом чатувало повне?
Може збурився темперамент? У культовому радянському фільмі «Щит і меч», після тенісу герой каже партнеру і начальнику, бригадефюреру СС: «Шеф, я в захваті не так від Вашого темпераменту, як від уміння його гамувати».
Ю. Костенко у політиці взірець витримки, а всередині – вулкан. Подібно до А. Матвієнка. І так само відривався у спорті, на відміну від Матвієнка, екстремальному - майстер спорту з альпінізму, спелеолог. Темпераментний В. Кириленко теж випрацював неабияку витримку: у дискусії ніколи не перебиває, але треба бачити, як він зривався з місця у швидкісному SAAB. Ще штрих: він за освітою філософ, і якось у розмові я послався чи то на стародавнього грека, чи то римлянина. «Хіба він видавався українською?», - здивувався пан Вячеслав.
6. Ідеологічна, політична, персональна нетерпимість. Вада притаманна усьому національному рухові, і не лише сучасному. Ще козацька старшина «мала Велике за мале, а мале – за Велике». Розкол – 1999 найбільший, а й до того відпадали гуртом і поодинці — М. Горінь, М. Поровський, В. Яворівський — тисячі.
7. Кандидат у президенти. Безпосереднім приводом розколу стала кандидатура у президенти. В. Чорновіл наполягав на Г. Удовенкові, більшість не згоджувалась. Не лише тому, що претендував і Ю. Костенко, а й тому, що Геннадій Йосипович, при всій повазі, не мав публічної харизми, відтак — і шансів на гідний результат. Як цього не бачив Чорновіл, подиву гідно. Невдовзі це побачили виборці – 1.22%. Ю. Костенко, теж не мав належної харизми — 2.17%. Особисто мені він здавався якісним кандидатом на Прем’єра. Не сталось.
8. Причина вирішальна — виконання історичної місії. Народний Рух України виник на поклик часу: відновити державну незалежність та покласти край комуністичній диктатурі. Рух цей процес уособив і очолив, звідси – його масовість і міць. У 1990-ті обидві цілі були досягнуті, місія Руху виконана, для іншої — були покликані інші. Подібне сталось з усіма народними рухами і національними фронтами на теренах СРСР та в країнах колишнього соцтабору. Побутує навіть теза, що всі переможні революційні партії після перемоги розпадаються. В абсолюті це не так, а для більшості – вірно. Рух розділився не від слабкості – від сили, не від тягаря поразок — від ваги перемоги. Місія виконана, настав час «Нашої України».
Вище – об’єктивований, ретроспективний погляд, безпосередні ж учасники переймались поточним: за ким із них піде рухівський виборець. Як з’ясувалось, ні за ким. З’ясувалось ще на виборах-1999, до появи «Нашої України».
Хтось подивується: розмірковує про підспудні рухівські розломи, а самі розкололи НДП на банальній сварці про кандидата в президенти. Це, хоч і поширена, але вигадка. НДП розкололась не на кандидатурі Л. Кучми, а на способі визначення кандидата, і ширше — на способі існування: чи бути самостійною партією, що визначається сама, хоч «за» Кучму, хоч - інакше (меншість), чи бути слухняним придатком Адміністрації Президента (більшість).
Фотографія групи рухівців з наступного, IV скликання, на жаль, частина фотоархіву з третього занапастилась.
- Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2781994.html.
Journal information