Якщо фаворитом президентських виборів-1999 був президент Л. Кучма, то його основними конкурентами були ліві, а у разі узгодженої кандидатури — ще й реальними. Чого так ? На восьмому році Незалежності.
Перше — масова совкова ностальгія, як реакція на погіршення повсякденного життя. Мірило — не зубожіла Перебудова, яку асоціювали з реформами, а брєжнєвський «розвитий соціалізм».
Друге — тривале перебування в соцтаборі. Станом на 1999-й, усі дорослі, крім літніх із Західних областей, іншого, крім соціалізму і наступного безладу не відали. Існує психологічний тюремний синдром — потяг учорашнього в’язня до звичної тюрми.
Третє — десятиліття промивання мізків і, як наслідок, масова комуністична й соціалістична свідомість. Окреме спасибі західним лівим: барбюсам, драйзерам, роланам, фейхтвангерам, що на всі лади вихваляли Сталіна з його соціалістичним раєм, хоч самі «катувались в капіталістичному пеклі». Одній із супутниць Б. Шоу, у показушній поїздці Радянським Союзом, засмердів поставлений поруч вагон із в’язнями, який, на її думку, слід було відігнати у тупик, щоб не псував картинки щасливого життя.
Тема досі актуальна. Хоч іншого соціалізму, окрім сталінсько-брєжнєвського («повний і остаточний» (Сталін), «розвитой» (Брєжнєв), у світі не було, заднім числом це слово відмивають: то, мовляв, у них соціалізм був неправильний, а привид правильного ще блукає за морями за горами, то вигадали «соціалізм шведський», хоча шведського бараку у соціалістичному таборі ніколи не існувало.
Західні ліві: комуністи і соціалісти паразитують на капіталізмі, який створив там високий рівень життя, і який вони потроху протринькують,. І у нас розвінчання соціалізму замало, а в житті і мізках його забагато. Ідея соціалізму – життя за чужий рахунок, практика – державне рабство.
Не так давно в Україні проведено дослідження: спочатку респондентам поставили загальне питаннч щодо лівий/правий. Переважна більшість – праві. Перейшли до розшифровки: економічних, соціальних, управлінських питань — суцільна лівизна. Такі й партії: титул – правий, зміст – лівий. До слова, тільки доконані соціалісти й комуністи можуть заперечувати ринок земельних ділянок як такий, у принципі.
Постає питання: чого ж ліва більшість часто обирає інших кандидатів? А того, що на виборах часто критерії інші: державна незалежність, національна ідентичність, практичний розвиток територій, адмінресурс, підкуп тощо.
А чи могли ліві перемогти у 1999-му? Категорчність заднім число не випадає, але шанс мали. Якби виставили узгодженого кандидата, і то не кожного. Подам табличку простеньку:
Лівий 1
Лівий 2
Правий 2
Правий 1
Спочатку поміркуємо абстрактно: які з номерів «1-ші» чи «2-гі» мають вищв шанси? Вочевидь другі, бо Лівий 2 захоплює власний електорат + лівіший, а при якісній виборчій кампанії, може посунутись і управо. Правий 2 – дзеркально.
Тепер конкретно:
Л1: П.Симоненко
Л2: Н. Вітренко
Л3: О. Мороз
П1: Л. Кучма
Вочевидь найвищі шанси у О. Мороза, але тільки у випадку, коли б і П. Симоненко, і Н. Вітренко його підтримали. Та хоч усі вони належали до лівої парламентської більшості, і дружненько голоснули за О. Ткаченка та А. Мартинюка, персонально були непоступливими, та й любили один одного як вовк редьку. «Якби революціонери ненавиділи буржуїв хоча б у половину так, як вони ненавидять один одного, тяжко прийшлось би світовому капіталу» (Марк Алданов).
Може видатись, що попереднє узгодження байдуже: усе одно як лишиться один Кучма й один лівий, то останньому перепадуть усі ліві голоси. Так, та не так.
Перше. Голоси, що правіше відійдуть не завжди.
Друге. Наперед узгоджений кандидат отримує комулятивний ефект єднання, неузгоджені — павуки у банці, їх протистояння перекидається на виборців, спричиняє ефект зворотній – взаємного відштовхування. «Лев не бореться з китом» - найжорсткіша боротьба між політично найближчими.
Третє. В запалі боротьби, близькі кандидати, їхні команди та прихильники, часом такого взаємно нагородять, що й брехні не треба. А у другому турі їх ідеологічний опонент розвине подачу.
Четверте. Узгоджений кандидат вийде у другий тур з кращим результатом, що має неабияке психологічне значення. Забігаючи наперед, солідний відрив Л. Кучми у 1-му турі здорово йому поміг (36.49% у Кучми проти 22.24% У Симонека).
А тут ще специфічний елемент: Н. Вітренко персонально обрушувалась не на Кучму, а на Симоненка й, особливо, на Мороза. Позаяк «ворог мого ворога – мій друг» - Адміністрація Президента Вітренко не пресувала, а навпроти (куратор О. Разумков).
Недарма при реєстрації їх кандидатами у президенти, Л. Кучма і П. Симоненко дружньо потисли руки, й побажали один одному зустрічі у фіналі: кращого варіанту у Кучми не було. Тож Л. Кучма з командою, ще до виборів добре постарались, забезпечивши непогану стартову диспозицію. При невеликій популярності і непереконливих результатах першої каденції.
Наведені міркування повною мірою ми використали на наступних виборах-2004: наш кандидат В. Ющенко напоказ видавався лівішим, ближчим до центру, за інших потенційних кандидатів, його узгодження сталось перед виборами, тож брудом поливали тільки вороги, а кумулятивний ефект дозволив виграти вже перший тур.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2782811.html.
Journal information