Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · ПРО ТУТСІ ТА ТРУСИ

1. А була ще така історія.
В 1994-м році. Ну, не так щоб давно, втім, і не вчора.
Була собі країна Руанда. Що вже там в них сталось, неважливо. В країнах завжди щось стається. Але біда в тому, що було там два народи, які одне одного дуже недолюблювали. І один народ вирішив це діло просто - якщо ми не любимо інший народ, ми його знищимо.
Народ, який вирішили знищити, зввався тутсі.
Ну, нищівна політика, оце вбивання, вирізування - діло втомлююче. Тому вирішили вогонь в печі ненависті підтримувати. Заморочились серйозно. Завели собі таке Радіо Тисячі Пагорбів, і це радіо почало нацьковувати всих і вся на народ, який вирішили знищити. Нацьковували по-всякому. Кажуть, повідомляли навіть адреси. Ну, і крім цього, з жартиками, музикою і запевненнями, що все робиться правильно - накачували натовпи - ату, дайош, ріжте, вбивайте...
Порозважались так, що коли було підраховано вбитих тутсі, не дійшли згоди - то півмільйона чи аж мільйон?
Зрозуміло, що вбивали всіх підряд, і старих, і дітей.
Страшні часи були. Сто днів, кажуть, тяглось це діло. Ну, і Радіо Тисячі Пагорбів, кажуть, було чи не найважливішим елементом в накачуванні й розпалюванні того геноциду. Просто нацьковувало на народ тутсі те радіо. Так і кричало - бийте, ріжте, вони не мають права жити.
2. А була ще колись історія.
Коли виявилось, що народ України чомусь не має одностайності в любові до одного конкретно взятого політика - було створено цілий ряд рупорів, які розказували народу України, як одного політика любити.
Народ України не дурень, він слухав і косився в сторону Бєларусі, там люблять одного політика вже купу років. І в сторону Росії - там теж всі мусять любити одного політика багато літ, інші політики там нещітово.
Народ України позиркував і починав дуже не любити таке майбутнє. Бо народ України - він же такий, як йому скажуть, що треба робити, так він і зробить все навпаки. Ну, дуже нонконформістський народ цей. Та й взагалі розбещений отією козацькою вольницею, коли начебто сам народ вирішував, кого обирати на булаву, а кого ні.
(ну, це так вважалось, що народ сам обирав - але там теж були свої політичні повороти, та все ж царя в цього народу ніколи не було, тому й нічого звикати)
Отоді, серед маси рупорів, і було створено рупор під назвою Радіо Тисячі Мазеп. Це радіо розказувало людям, як треба любити окремо взятого політика. Одного. От любіть, хоч ти трісни.
Радіо створили антимайданівці, та хто вже на це дивився...
3. А була колись у нас в селі історія.
Стали пропадати речі. От білизна пропала в когось, у когось відро, а потім і з хат речі почали пропадати.
Ну, одна баба зібрала людей на тому кутку, де речі пропадали і каже - а давайте вислідимо, хто в нас ці полєзні наші кревні вєщі краде.
Діло корисне. Але тут понеслось - в когось корова недоєна, в когось хата небілена, в когось купа малих дітей, а комусь конче треба кажен божен вечір випить, а він ото як вип'є, так вже й спить, куди вже йому когось висліжувать.
- Так ти і висліди! - кажуть тій бабі.
Ну, баба, нічого робити, трохи вдень поспала, хліба з салом взяла, тільки шоб же без часнику, бо вчує злодій. І залягла в кущах бузку, який в нас у селі звався сірєнь.
Ніч лежала, нікого. На дугу ніч теж вийшла, очей не склепила, а нікого. А на третю ніч дивиться - крадеться Танька шалапутна зі своїм сожителем-зеком, а в руках в неї простині, що з вірьовок познімала.
Баба тут як вискочить, як зарепетує:
- Ах ти ж, Танька шалапутна! Так це ти наші вєщі крадеш!
А хто чув, як та баба репетує, той должен вже понімать, шо весь куток проснувся і вискочив на вулицю, в чім мама народила - тобто, в трусах і майкі.
(господи, я аж збилась на отой диалект, як у нас на кутку разговарівали, перепрошую, я не нарошно, аж наче перенеслась в те літнє утро)
Ну, Таньку і сожителя тут же здали міліції, але перед цим їх сильно потовкли. Дуже, дуже били. Я потім Таньку як побачила - мамо рідна, як били. Всі очі позапухали. Всі чотири очей - і Танькині, і сожителя.
Я з хати тоді не вискочила, бо сильно спать хотіла. А потім мені стало цікаво - а хто ж Таньку з сожителем бив?
А всі били. Геть чисто всі.
Крім отієї баби, що їх і підстерегла. А то бойова була баба. А тільки вона сказала:
- Тю. Як висліжувать, так всим ніколи. А як бити, так всі.
- А ви шо ж? - спиталась я в тієї баби.
- А я не люблю, коли толпой б'ють. Що вже їх бити, в міліцію б здали, і все. І хвате з них наказанія. - відказала вона мені.
- От же. Криклива, матюклива, а благородна баба. - схвально сказав мій папа, який теж Таньку не бив, а ще й від толпи відбирав.
4. А в нас у технікумі ще колись була історія.
Пропали в дівчини однієї труси і ліфчик. Пропали в сушилці, де ми розвішували все, що випрали. Сушилка - то була така кімната на поверсі, там стояла пральна машинка і кілька тазиків. Ну, і крани з холодною й гарячою водою.
Пральна машинка іноді навіть працювала, а в крані іноді навіть була гаряча вода. А по стіні стояли такі сушильні шафи, зверху на них мотузки для розвішування, а внизу така дощата поверхня, і в щілини між дошками мало дмухати гаряче повітря. Гаряче повітря подмухало у перший місяць, коли здали общагу, а потім навіки перестало. Але сушити речі ми мали лише там. І от труси і ліфчик в однієї дівчини й пропали.
А щоб ви розуміли - то були не прсоті труси з ліфчиком, а польські, хоча ця дівчина всим казала, що французькі. Ну, ми у французьке походження трусів не дуже вірили, бо добре знали, де вона те все купила. Ми ж теж там купували.
А в громадському туалеті біля універмагу "Україна". От як заходиш до того туалета, а він величезний був, страх. Ще й поділений на відсіки. То в першому ж відсіку циганський табір. Там французькі духи "Кліма", польські тіні, помада і ризькі запахи Дзінтарс. Далі, вже біля кабінок - білизна. От там, біля кабінок, ті труси й ліфчики ми купували.
В тому туалеті і в туалет ходити вважалось незручним. Некомільфо вважалось там пісять. Ну, куди пісять, коли Дзінтарс і польські труси? І повне "Ай-не-не" від того рясного циганства. Таким дрібним тоді циганки фарцували, а вже коли хочеш щось фірмене й дорожче - то до серйозної фарци. Серйозна фарца по домам промишляла і в "Інтуристі". Але такі польські труси й ліфчики - це в туалет, до циганок.
Ну, і ціну тим трусам і ліфчику ми добре знали. А ціна їм була чимала - вся стипендія. Ну, майже вся. Без п'яти рублів.
І ясно, що пропажа таких трусів була трагедією. Всі кинулись втішати бідну власницю, яка осиротіла без цих трусів. ну, вона поплакала і пішла до себе в кімнату, мабуть, передивлятись, які труси ще в неї лишились. Аж гульк! Зі своєї кімнати вибігає Тоня. Тоня, улюблениця поверху і курсу. Така була вже веселуха та Тоня. І цього разу бігла вона в душ, а з одягу на ній були лише труси і ліфчик.
Оті самі, що пропали.
- Мої труси! Мій ліфчик! - закричала осиротіла власниця, показуючи пальцем на Тоню.
Ну, Тоня трохи отетеріла. Але думати було ніколи, бо тут же було послано за коменданткою гуртожитку, а потім прийшов і сам класний керівник тієї їхньої групи.
Класний керівник підійшов до справи діловито. Він завів увесь поверх до Тоні у кімнату, заліз в Тонін чемодан, в шафу, витяг увесь Тонін одяг і почав кричати:
- Чиє оце? А це чиє?
Він витягував блузки й спіднички, він трусив Тоніними трусами й ліфчиками. Дівчата реготали. Деякі.
Де була я? А я була на іншому поверху, це взагалі не моя історія, я про неї взнала вже після всього. Та не суть важливо. А важливо, що Тоню вигнали тут же:
- з комсомолу
- з технікуму
За вигнання проголосувала вся група, до одного.
Потім всі знічено зізнавались, що й досі не вірять в те, що Тоня була злодійкою. Вона реально була класною, ця Тоня.
І знаєте, що ще дивно. За весь час оцих розборок Тоня нікому не сказала жодного слова. Вона просто стояла, дивилась і мовчала.
Труси?
А що труси. Труси знайшлись через півроку. Вони так і лежали разом з ліфчиком у тій сушилці. Впали вони і прослизнули між дошками. Комусь прийшло до тями, що сушилку, мабуть, можна відремонтувати, викликали монтера. Той щити познімав і сказав:
- Тільки ви тут свої труси позабирайте, дєвочки.
Ну, дєвочки збіглись розбирати, в кого що там попадало за роки навчання, побачили той шовковий польський гарнітур і ахнули. Сильна мовчанка стояла тода над сушилкою, кажуть.
Тоню викликали назад і запропонували поновити її в навчанні. Вона згодилась. Ну, звичайно, пішла вже на другий рік. Півроку ж пропустила.
Так от. Тоня була реально класна. Вона одразу стала улюбленицею вже іншого курсу. Але ніколи. Жодного разу. Вона не сказала жодного слова жодній людині зі своєї колишньої групи. Не поглянула ні на кого.
Я бачила погляд тієї Тоні. Вона сиділа на бетонному парапеті біля гуртожитка, когось чекала, і до неї підійшли колишні подруги з колишньої групи, почали щось говорити, щось пояснювати, притискаючи руки до грудей - вона подивилась крізь них. Просто крізь них, неначе комахи були перед нею. Та ні, навіть не комахи, а просто повітря. Потім встала з парапету, обійшла їх, як обходять дерево чи бетонний стовп і пішла собі.
Тоді я й зацікавилась цим поглядом, тоді мені й розповіли цю історію.
Що спільного між цими історіями, спитає вже вкрай здивований читач. Ну, де труси, а де Руанда? Де народ тутсі, а де сожитель алкоголічки Таньки?
Спільне тут одне - натовп.
Натовп, якому дають відмашку.
Страшне це діло - накачаний натовп, якому дали відмашку:
- Бий, круши, тепер можна!
В цьому натовпі марно шукати борців за правду, борців за справедливість. Подібний натовп може розірвати - але ніколи, жоден з цього натовпу не стане за Тоню.
Не витягне з натовпу побиту алкоголічку Таньку (щоб же не вбили)
Не буде висліжувати сільського злодія.
О, ні. Натовп завжди приходить по всьому, після всього, і починає діяти лише після відмашки.
Тому якщо вам:
1. Вкрай неприємно, як ото було в Руанді під час буяння Радіо Тисячі Пагорбів
2. Поява в Україні Радіо Тисячі Мазеп з їх нарочито асоціативним підтекстом викликала гидливу гримасу.
3. Симпатична ота благородна баба, що не стала бити Таньку.
4. І коли ви розумієте, чому Тоня так жодного разу не сказала жодного слова натовпу своїх колишніх одногрупників...
... скажіть мені про це.
Мені буде приємно.
Та й взагалі приємно буде, що ви дочитали цей довгий текст.
Дякую.
===========
Ярослав Вішталюк
Баба була, мабуть, якась моя родичка.
Принаймні духовна.
І не нове ж явище.
Як кажуть історичні книжки - швидше всіх бігли голити на вулиці налисо "німецьких підстилок" ті французи, яких ніхто ніколи не бачив в русі Опору.
===
Lesia Buzhuk
+ сильно і куди вже чіткіше
---
Diana Makarova
Lesia Buzhuk но поймуть нє только ліш всє
===
Roman Eridan
не знаю навіть, що сказати. Якісь труси і якась Руанда. Можу сказати лише, що ***Коли виявилось, що народ України чомусь не має одностайності в любові до одного конкретно взятого політика - було створено цілий ряд рупорів, які розказували народу України, як одного політика любити. Народ України не дурень, він слухав і косився в сторону Бєларусі, там люблять одного політика вже купу років. І в сторону Росії - там теж всі мусять любити одного політика багато літ, інші політики там нещітово. Народ України позиркував і починав дуже не любити таке майбутнє. Бо народ України - він же такий, як йому скажуть, що треба робити, так він і зробить все навпаки. Ну, дуже нонконформістський народ цей. Та й взагалі розбещений отією козацькою вольницею, коли начебто сам народ вирішував, кого обирати на булаву, а кого ні.***. Вибачте дуже, але написане - повна дурня з початку до кінця. І ДУЖЕ шкідливий міф. Народ України - повний дурак, НІЧИМ не відрізняється від братського (бляцького) наріду Росії і Білорусі, за невеликим, так скажем, територіальним виключенням. Можна сказати, трошки повезло в критичні моменти, внаслідок чого свторилось помилкове враження, що абсолютно совковий, сервільний нарід є нібито *нонконформістським*. Наріт України щиро і бурхливо симпатизував Лукашенку, в деякі часи під 80%. А Путіну менше, але теж немало. Коли Путіну симпатизувати стало якось не той, то посали симпатизувати Крдогану (!). Не варто себе дурити мфами, вони тільки збивають з толку. Щодо натовпу... Не знаю, якщо ви особисто готова розплачуватись за наслідки *свободи слова* для цих, умовно скажем, симпатиків Путіна/Лукашенка/Ердогана/Медведчука? Може навпаки, раз вони так люблять *порядочок і дисциплінку*, то цей принцип треба застосовувати до них самих! В цьому, крім прикола, є глибокий історичний смисл. Крім того, вони як би *не відчувають свободу*, вона їм непотрібна, роздражає сама її наявність, *развели дерьмократию* як вони висловлюються.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2802707.html.
Tags: история, леді діана, порошенко, прдоны, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments