Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Ще серце не переповнене. Та навіть коли переповнене...

Diana Makarova
Раніше, всі ці роки, побачивши у стрічці портрет загиблого, я зупиняла скроллінг і дивилась на обличчя. Вдивлялась у веселі очі. Ви помічали, що майже всі фото, що обираються для звістки про смерть - веселі? З посмішкою.
І я дивилась, дивилась...
Наче хотіла запам'ятати незнайоме мені обличчя.
Неначе хотіла зрозуміти - а, може, ми були знайомими? Десь зустрічались на дорогах фронта?
Ну, або просто дивилась, ні про що не думаючи. Так треба було - зупинитись і довго дивитись услід. Так, як ти йдеш вулицею, а назустріч похорон. Теж треба зупинитись і провести. В нас було так. Навіть коли їдеш машиною - зупини й стій, доки похорон не пройде. І дивись услід.
Навіть коли ти людину не знав. Яка різниця - знав, не знав? Людина померла - тож май совість у серці, проведи людину.
Зараз, коли я зустрічаю фото загиблих у стрічці, то ловлю себе на думці - пролистати, швидше, швидше пролистати. Не можу, сама себе тримаю за руку, знаю, що треба зупинитись і провести. А хочу пролистати.
Не можна так.
О, всі все розуміють.
Так, серце переповнене за край.
Ну, а в кого не переповнене?
Але ти це кидай. Давай ото спиняйся, нічого, нічого. Всім страшно. Всі знають, що були молодими. А хоч би й не молодими. Ну, і що, що всміхаються, а в тебе вже волосся дибки від безлічі тих усмішок? Нєфіг, нєфіг. Стала й дивишся услід. Зрозуміла? Слабість в неї душевна, понімаєш. Сил в неї нема, ти бач, яка ніжна.
А в кого не слабість?
А в кого сили є?
... стою, стою.
Дивлюсь, дивлюсь.
Ні, немає слабості, все ок. Я зупиняюсь, я дивлюсь. Ще серце не переповнене. Та навіть коли переповнене...
=======
Diana Makarova · ІНСТИТУТ ЗАЛЕЖНОСТІ
Коли їхати трасою в напрямку нашої хати - проїздиш повз Інститут залежності. Коли їдеш напрямком від нашої хати, теж його проїздиш.
Ми завжди регочемо потроху над цієї назвою, і починаємо перераховувати свої залежності. Ну, там в когось олів'є, в когось цукерки. В мене так солоні огірки й помідори, ну, дуже залежна, на фронті знають, тому одразу перед нашим приїздом готують банку найсолоніших огірків.
У всіх нас разом - залежність від інтернета.
Від фронта в нас залежність абсолютна. Залежимо ми від нього так, що й лікуватись від цієї залежності не хочемо.
Але є ще одна залежність...
... коли тобі вже далеко за п'ятдесят, а в анамнезі інсульт, інфаркт, контузія, купа операцій. Коли сім з цих своїх літ ти провела на фронті, а фронт не додає здоров'я, з фронта ти потягнеш за собою пишним хвостом ще й інші захворювання. То ти тоді цілком залежиш від певних препаратів. При всьому тому ти залежиш від них так, що, коли раптом вони закінчуються, днів зо два-три ти ще протягнеш, а потім біда і швах. Потім відсутність цих препаратів ти відчуєш собою. Болем своїм, а то і кризом, стаціонаром, реанімацією ще не дай боже - коротше, зачєм нам етіх глупостєй.
А скільки грошей на це все йде, не переказати. В мене коли за списком закуповують, то чеки з аптек мені навіть не показують. Так і кажуть:
- Та ладно, ну, що ви там не бачили, в тих чеках?
Тому люди, які це розуміють - розуміють це іноді навіть прикладним способом. І от отримуєш ти колись коробку, повну медикаментів. І ти тоді такий, як цар-Кащей над златом:
- Ааааааа... Невже це все моє???
І ти тоді такий, як Горлум:
- Моя прєлєєєєєєсть...
І кушаєш те щастячко, хімію ту трикляту, але без неї вже ніяк - бо залежність. І дякуєш тим людям, які розуміють оце все прикладним способом. І регочеш, пролітаючи повз Інститут залежності, і факи йому, факи - врьош, мовляв, ні возьмьош!
А потім одного разу увечері хапаєш блістер, а там остання таблеточка. І ти її ковтаєш як останній шанс, бо розумієш, що тепер заново починати - їхати, шукати, купувати, намагаючись не дивитись на чеки.
І таке горе зранку, не передати. Така чорна біда на душі. Отака от залежність.
А потім така - стоп! А дай-но я перевірю коробочку. А раптом там на денці ще щось лишилось? Кидаєшся до коробочки, а там, а там...
І ти така, як Горлум:
- Моя прєлєєєєєєєсть...
Тобто, ще поживемо. Ще побігаємо. Ще погасаємо. Ще є, ще можна факи Інституту залежності.
Власне, таким чином мене і привітав зі своїм же Днем народження Sergej Fortunjew - і я його вітаю з тим же, тобто, з його Днем народження.
А славній Ірина Савченко подяка уклінна. Бо залежність залежностю, але так класно бути незалежним. З вашою допомогою, з вашим вкладом, друзі.




-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2806931.html.
Tags: ато, леді діана, луг%андония, медицина, рассея, траур
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments