Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova. Бігти швидко, не озираючись

Закинути фейсбук, не відкривати сайти, не дивитись новини, не бачити заходів вшанування.
... протигази, партія за партією, на ЦУМі вже не пробитись, йдуть дзвінки - там Беркута. Санді дивиться в навігатор. Каже - нічого, проберемось Пушкінською. Пробираємось. Кидаємо таксі, хапаємо коробки, таксист допомагає, біжімо, доки є ще якісь коридори...
Гратись з кошенятами, дивитись на пташок, поливати квіти. Роби це, чуєш?
... бронежилети. Вигрузити нову наклепану партію, тягнути по площі до барикад, дайте людей, там в нас ще медикаменти, треба донести!..
Поговорити з дітьми, вийти в засніжене поле, катання на санчатах, дивись, який тут чистий, нетронутий ногами, сніг.
... чорне місто. Брудні залишки снігу де-інде. Сірі постаті у брудному камуфляжу, хто в чому. Чорні обличчя тих, хто вийшов з оточення. Чорні їх руки. Очі, втуплені в пустоту...
Дивитись серіали.
Знайти якийсь смішний, веселий, щоб літо, щось сімейне, чи мелодраму якусь. Не лізь туди, не лізь, не згадуй. Ось кіно, будь тут.
... Мороз, вичовганий сніг. Наметовий табір. Повно людей, черга за чаєм. Поруч черга до величезного бака з кашею. Ми привезли генератор, куди його, треба знайти військово-цивільну адміністрацію. Вибухи зовсім недалеко, діри в будинках, мама, можна, ми підемо познімаємо, йдіть, тільки обережно. Броніки вдягніть, куди ж ви без... Махаю рукою, продовжую розмову з військово-цивільними.
Вибухи раптом ближче. Люди біжать. Боже, там же Рітка і Санді, де ж вони, трясця, там же обстріл, навіщо я їм це дозволила...
Дивись, яка чудова заметіль.
Дивись, ось чашка кави.
Дивись, працює включений комп'ютер, у домі тепло, на колінях мурчить кошеня. Просто дивись, забудь, не згадуй.
... знайти Татаріна.
Знайти Бутусова. Ні, не журналіста - так, однофамільці.
Знайти Сабадаша.
Ендрю стиха говорить з військовим. У того очі теж в порожнечі. Що ж вони вдивляються в тій порожнечі, краще не питати.
Стиха говорить військовий. Тихо слухаємо ми.
Наші очі теж зазирають до порожнечі. Ми теж вийшли звідти, лишившись там назавжди...
А ось ще є хороше діло - книги. Ти почитай щось добре, знайоме, улюблене. Хочеш фантастику? А можна просто якусь дитячу книжку. Ти читай, читай, вкривайся пледчатим клєдом, завари кави, все за рецептами, як пишуть в статусах, як радять психологи. А раптом це працює?
... все, слава богу, наші на зв'язку, летять із промки. Ми побігли, генератор ми занесли до намету, бувайте, ми на Дев'ятку!
Влітають машини. Одна із промки, друга з Зеніту. Ну, вибачайте, пацани, нас не пропустили, ми не прорвались крізь блокпости.
Та ви що, здуріли, і не нада, там пекло, ось ми вирвались, в нас півгодини й знову туди, давайте вже, що привезли.
Перевантажуємо. Двір Дев'ятини повен машин. Гудить ближня арта. Нам скоро їхати назад. Треба дзвонити тим, хто щойно пройшов дороги. Куди краще саме зараз, саме в оці півгодини - через Очеретяне? Воно далі й тиловіше, але там працює наше крупне, може бути отвєтка, сюди їхали, воронки бачили в полях. Красногорівка? Це набагато ближче до лінії, воронки обабіч дороги теж. Але, виходить, через Красногорівку безпечніше, такий парадокс.
Тю, жодного парадоксу, коли працює велика артилерія.
А тільки ще забігти до наметового.
А тільки ще забігти до супермаркету, він зачиняється, в повітрі привид відступу з Авдіївки, щурі побігли, ми змітаємо напівпорожні полиці, ділимо продукти між позиціями, машина забезпечення теж не прорвалась.
Зачовганий ногами сніг...
Ти знаєш, можна розібрати порцеляну. От просто плюнь на все сьогодні і розбери порцеляну. Розправ шовкові сукні на ніжних ляльках, причеши їх волосся, витри порцелянові личка від пилу.
... все, броніки в мінус. Вигребли останні.
Везти бензин. Зараз найперше - це бензин. Від Майдану лишається п'ятачок, вже ясно, що люди будуть стояти до кінця, але вже ясно, що ми програли. Над цим не думаєш, думаєш просто про бензин. Ми ловимо машини. Машини зливають бензин з баків. Ми тикаємо гроші, машини розвертаються і їдуть на заправку, знов заливають баки, ми тут, на місці, біжімо до гастронома, закуповуємо великі пляшки з водою, виносимо на ганок і тут же виливаємо воду на землю. Біжать струмки, люди перестрибують через них. А нам потрібні пляшки. І бензин.
Мама, ти його знаєш?
Ні, вперше бачу.
Ти дала йому гроші на бензин, а раптом не повернеться.
Повернеться.
Він повертається. Бензин, знову бензин
- Вони убили їх. Дімку мого убили. Убили сотника... - говорить людина з чорним обличчям.
Він говорить як заведена пластинка, дивиться у порожнечу. Струшує головою, бере у нас повні пляшки. Біжить туди, де вибухи, де запах бензину, святий запах...
Біжи кудись. Втікай.
Ти ж здохнеш, у тебе ж лусне голова, мізки, і очі витечуть.
Ти ж в дзеркало не можеш дивитись, ти бачиш там темний стрій людей за спиною. Чорні обличчя, чорні їх руки. Ти ж вглядуєшся в них, ти ловиш серед тих облич знайомі риси, ти намагаєшся згадати, хто вижив, вийшов, а хто лишився там
На Майдані.
В Дебальцево.
В Авдіївці.
У тебе ж вже роки злились в один безкінечний біг з запахом бензину і солярки, вибухами різних калібрів, ти ж цього лютого чекаєш, втягуючи голову в плечі.
Лютий, сволота, досить твоїх чорнил!
... ти бачиш найстрашніше - очі твоїх дітей. Вони стоять з тобою поруч, вони давно вже вміють вглядатись в цю порожнечу.
Ось ляпнув лютий чорнилами - ти проводжаєш сина в палаючий Будинок Профспілок.
Ось ще плювок чорнил - твоя донька простягує до тебе на долоні кулю, витягнену з підголовника її сидіння в машині. Очі винуваті - ну, мама, ну, нічого, ну, обійшлось же.
Ось ще мерзота-лютий плюнув - твоя молодша вдивляється туди, де зарево Дебальцево.
... куди ж нам всім забігти?
Куди не побіжи - там сука-лютий.
Чорні обличчя.
Чорні руки.
Очі, що вдивляються в порожнечу.
Дзеркало. Там, за твоїми плечима, в дзеркалі, люди. Вони вдивляються у порожнечу. Ця порожнеча зараз в твоїй душі. Вони вдивляються у тебе.
Ти сука, лютий.
Я дивлюсь у ці очі натовпу за моєю спиною в дзеркалі. І раптом я всміхаюсь їм. Я їм кажу:
- А знаєте, я вже нікуди не втечу. куди ж мені від вас втікати? Я з вами. Там, де ви лишились. Я теж лишилась там. У цьому лютому.
Я там лишилась вже назавжди.
Майдан, 2014
Дебальцево, 2015
Авдіївка, 2017
Я вже не знаю, які дати мені вшановувати. Ти сука, чуєш, лютий.
Мені скоро знову в дорогу. Я їду знову туди, у запах бензину і солярки, я йду на звук вибухів, назустріч тобі, лютий...
... І чимскоріш — туди, де злива
Гучніша від чорнил і сліз.
Де раптом, як звуглілі груші,
З дерев десятки чорних птиць
Зірвуться долу і обрушать
Суху печаль на дно зіниць.
А там земля іще чорніша,
І вітер криками пропах,
І чим раптовіш, тим точніше
Вірші складаються в сльозах.
(Пастернак, Переклад М. Рябчука)
фото Костя Андрійович


-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2817004.html.
Tags: ато, донбасс, история, леді діана, луг%андония, майдан, рассея, траур, україна
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo don_katalan Грудень 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments