Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Богині сексу вітчизняної розвідки



Всім і кожному відоме ім’я голландки Марґарети Гертруди Зелле, танцівниці східних еротичних танців, яка обрала собі псевдонім Мата Харі, що по-індонезійськи означає Сонце. Вона стала однією з найвідоміших жінок-спокусниць часів Першої світової війни, символом використання жіночих чар в інтересах секретних служб. Завдяки мистецтву кіно гучна посмертна слава «фатальної жінки» набула всесвітнього масштабу, особливо після виходу в 1931 році на широкі екрани однойменного фільму з великою Гретою Гарбо в головній ролі.
Життя подвійного агента німецької та французької розвідок Н-21, дійсно, було сповнено трагедій, а у фіналі – смертний вирок французького військового трибуналу за шпигунство на користь Кайзерівської Німеччини і майже театральний розстріл взводом солдатів 15 жовтня 1917 року, яким вона послала останній повітряний поцілунок.  
Водночас, злі язики подейкують, що ефективність цієї «розвідниці» була надто перебільшена: вона більше займалась відвертою розпустою, ніж приносила користі обом ворогуючим розвідкам. У підсумку, як вважають деякі історики секретних служб, її просто здали свої ж радше з тією метою, щоби вона не поширювала плітки з ким з числа вищих офіцерів і політиків обох країн вона злягалася в ліжку. Проте, і в наш час подекуди вибухають шпигунські історії фатальних жінок. Як не згадати зірок СВР РФ Анну Чапман та Марію Бутіну, яких затримували в США за підозрою в шпигунстві на користь Росії. Що цікаво: попри те, що стереотипом фатальної жінки на Заході є білявки, росіяни зробили ставку в роботі в капіталістичних країнах на рудих красунь.
Україна теж не хоче пасти задніх. Тільки ви ж розумієте, що наші спецслужби фінансуються за залишковим принципом, а на агентурну роботу в СБУ виділяється лише ті залишки коштів, що не були розкрадені конторською фінансовою пірамідою: головою, його заступниками, начальниками департаментів і кураторами. Тобто, нуль.
І вірно! Нащо їх взагалі фінансувати? Хто такі всі ці негласні «агенти»? Це на 99,9% люди з кримінальним минулим або сьогоденням. Їх співпраця обумовлена одним фактором: їх було викрито за вчинення кримінального злочину, можливо навіть і шляхом створення штучних доказів, але з однозначним розумінням, що ці люди мають «чорні» нетрудові доходи. Базис для співпраці дуже простий: ми тебе відпускаємо, надаємо «дах», а ти, зі свого боку, інколи виконуєш наші доручення, якими б вони не були, та «відстібаєш» нам щомісяця «ренту». Отже, наша українська нештатна добровільна агентура має ту дивовижну відмінність від усіх таємних агентів світу, що не їм платять куратори, а вони ще й доплачують за право внести свій таємний внесок у справу захисту державної безпеки. Часто цей контингент використовується самими кураторами в якості «поштарів» під час прийому-передачі так званої «неправомірної вигоди» у конвертах.  В разі чого – ними можна пожертвувати, і бути певними, що «поштар» триматиме язик глибоко за зубами, бо не така у них біографія, щоби давати покази проти своїх же кураторів…
Звісно, що в такому випадку вибирати не випадає: доводиться працювати навіть не з другим сортом, а з третім, проте все безкоштовно, на самофінансуванні та на самоокупності.
Є дуже «правильне» прислів’я: не буває некрасивих жінок, буває замало горілки. Прошу зустрічати: зірка української розвідки, легендарна Мата Харя правнуків Дзержинського – Оксана Шкода! Є такі речі, які краще один раз побачити наочно, ніж сто раз пояснювати. Просто пошукайте в Інтернеті її фото. Ви не повірите…
Уявіть собі жінку старшого бальзаківського віку з абсолютно пропитим обличчям алкоголічки. Колишньої наркоманки, яка більше нагадує бомжиху з підземного переходу біля метро. Героїня від слова героїн. Це жах!
Якщо ви її десь зустрінете в пристойному товаристві, то сто відсотків приймете за прибиральницю. Але не будемо квапитись із висновками. Насправді, це така система маскування в сучасному урбаністичному середовищі. Уявіть собі, що треба підслухати важливу розмову двох шпигунів або просто ворогів народу в ресторані. Якщо повз них пройде головний консультант заступника міністра оборони Аліна Г., то не просто вся таємна спецоперація зіпсується, а ще ці шпигуни позабудуть, навіщо взагалі зустрілись та що обговорювали, і почнуть залицятись до відповідального державного службовця. Інша річ, якщо на операцію вийде Шкода: дайте їй відро та швабру, синій виробничий халат – вона буде годинами стояти поруч – її ніхто не помітить. Хіба що попросять брудний посуд прибрати…
Життя зірки української розвідки було сповнене тернів. Оксана Анатоліївна Шкода народилась у злиднях 19 травня 1975 року в місті Пирятин Полтавської області. Поступила до Харківського Університету імені Каразіна на філологічний факультет. На останніх курсах стала членом організованої групи подруг в складі Гаяне Григорян та Вікторії Мамонтової. Затримувалась у 1996 році УМВС в Харківській області за співучасть у постачанні 1 кг героїну (!) з Таїланду до України, але відкупилась та вийшла на волю. Повторно «прийнята» оперативниками СБУ в Харківській області 20 березня 1997 року. Провела 3 місяці в СІЗО СБУ м. Харкова. Потім Харківській слідчий ізолятор на вулиці Полтавський шлях, 99 («Холодна гора»).
Вироком Московського районного суду міста Харкова від 18 серпня 1997 року засуджена за ч.2 ст.229-1 Кримінального кодексу (в ред. 1960р. – незаконне вироблення,  виготовлення,  придбання,  зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а  так  само  незаконний збут наркотичних засобів або психотропних речовин, вчинені повторно або за попереднім зговором  групою осіб) до п’яти років та шести місяців позбавлення волі. Відбувала покарання спочатку в Качанівській виправній колонії №54 (там де згодом засідала Юлія Тимошенко), залишок терміну відбувала у Дніпродзержинській виправній колонії №34. Звільнена умовно-достроково 31 травня 2001 року.
Її подрузі Вікторії Мамонтової пощастило значно менше: залишившись на волі, вона не зробила для себе належних висновки – 28 вересня 2000 року її було затримано в столиці Таїланду місті Бангкок за обвинуваченням у зберіганні усього-на-всього 1,3кг героїну, за що в серпні 2001 року було засуджено за тайськими законами до смертної кари. Кажуть, що за всю історію Таїланду лише двом засудженим до страти за наркотики пощастило отримати помилування від тайського короля. Завдяки величезній роботі усієї української дипломатії та особистому клопотанню президента Віктора Ющенка на адресу Короля Таїланду Пуміпона Адульядета Вікторію Мамонтову відпустили на Батьківщину 16 липня 2009 року, після 8 років і 10 місяців очікування своєї долі, зокрема, у камері смертників.



Інша річ наша зірка Оксана: перебування в СІЗО СБУ м. Харкова не минуло даремно. Всі постачальники героїну діляться на тих, хто становить оперативний інтерес і дає згоду на співпрацю, та на інших. Перші отримують помірковані терміни ув’язнення, якщо до цього взагалі доходить, а далі умовно-дострокове звільнення й путівку в нове життя на службі Вітчизни. Інші згодом помирають у муках і злиднях від передозування або неякісного товару. Вгадайте з одного разу, що вона обрала? Як в одному непристойному анекдоті теж про вибір: «Та, вбили мене, вбили!»
Невипадково, після звільнення, вона працювала на місцевому телебаченні міста Полтава (хто б її туди, раніше засуджену, отак взяв би на роботу?), а в листопаді 2004 році приїхала навмання до Києва і пролізла до районної структури передвиборного штабу двічі не судимого кандидата в президенти Віктора Януковича.
Але це тільки офіційна частина її біографії. Справжній перелік її професійних перемог по лінії розвідки просто вражає. Ви не повірите: баби на лавках розповідали, що Оксана примудрилася примусити до статевих стосунків самого легендарного майора державної охорони Миколу Мельниченка, з яким перебувала тривалий час на зв’язку. Втерлася в довіру до депутатів і близьких соратників Юлії Тимошенко – Романа Забзалюка, Андрія Шкіля та Сергія Власенка. Зі Шкілем та Забзалюком міцно пиячила. А може й не тільки…
Мала гарні дружні та ділові стосунки з Олегом Тягнибоком та Олегом Ляшко. Працювала прес-секретарем голови ПСПУ Наталії Вітренко. Була зв’язковою між прогресивними соціалістами та «Свободою» Тягнибока з питань організації спільних провокацій та взаємного побиття активістів.
У 2008 році її раптом потягнуло з лівого флангу на правий: зблизилась із таким собі Олесем Вахнієм, взірцевим правим радикалом, пов’язаним із Соціал-Національною Асамблеєю та «Білим молотом», але по суті – типовим «патріотом Авакова» з кримінальним минулим, як і решта мешканців «зоопарку» чинного міністра внутрішніх справ. Харківське коріння й кримінальне минуле Шкоди тут багато що пояснюють. Особливу пікантність має цікава обставина: Оксана збирала передачі в СІЗО для затриманого «фашиста» Вахнія, а згодом ховала його у себе на квартирі, під час Майдану 2014 року, коли Вахнія, як члена «Правого сектору», розшукувала міліція. Водночас, вона була нібито за Януковича, за Росію, навіть для створення відповідного іміджу публікувалась у Медведчука на сайті «Українській вибір». Мабуть, то було велике кохання…
Гадаєте, це все? Ні! У 2013 році Оксана Шкода вирішила стати головним суспільним захисником білоцерківського спортсмена Вадима Тітушка (на прізвисько «Вадік Румин»), який 18 травня 2013 року в Києві напав на журналістів Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя, за що отримав три роки умовно, чиє прізвище у множині стало неологізмом – «тітушки». Іще кажуть, що Шкода всіляко допомагала в інформаційному плані «Васильківським терористам» Ігоря Мосійчука. А той, у свою чергу, коли стане заступником самого «Білого вождя» Андрія Білецького, спробує віддячити їй – допомогти з підтвердженням легенди її «смерті» в липні 2014 року в Слов’янську.
Уся ця політична непослідовність тільки на перший погляд видається нелогічною і незрозумілою. Насправді, все це різноманіття вкладається в дуже чітку систему координат: одна вісь – це Харків – Аваков – кримінал (наркотики), інша вісь – це радикали – масові вуличні акції – куратори СБУ.
Найбільш вірогідно, що Оксана Шкода увесь час працювала під контролем ДЗНД – Департаменту захисту національної державності СБУ – як і нинішній народний депутат України від фракції «Опозиційна платформа – За життя» «вірний аваковець» Ілля Кива.
До цього ж, Оксана Анатоліївна ніколи не полишала зв’язки з кримінальним світом, але це вже не по роботі, а, так би мовити, «для душі». Будучи професійною шахрайкою, вона влізла до так званого «Фонду реабілітації колишніх в’язнів», по-суті напівкримінальної організації на гроші зі злодійського «общака», десь у Одесі в кримінальних авторитетів вициганила гроші на придбання в Києві квартири під офіс, але звернула їх на свою користь, придбавши житло собі. Дійсно, чому б ні? Вона теж колишній в’язень, потребує на реабілітацію і поправку підірваного на зоні здоров’я, отож ця блатна хата перейшла їй  у приватну власність на законних підставах.
Справжній зоряний час для Шкоди настав влітку 2014, під час війни, коли її нарешті перевели на закордонну роботу.
У цьому місці ми зробимо невеличкий відступ для потрібних пояснень. Минулого разу ми розповідали, як вранці 12 квітня 2014 року місто Слов’янськ було захоплене рейдовими групами спецназу ГУ ГШ РФ, але швидко полишене на піклування видатного генія військової думки, легендарного «полковника ФСБ Ігоря Івановича Стрєлкова» – фактично комісованого по лінії психіатрії з військової служби прапорщика і просто штопаного г@рдона Гіркіна. Ззовні він дійсно створює враження «справжнього полковника», але в дійсності це велика безмозка лялька, яку смикають за ниточки зацікавлені особи.
Його справжнім мозком, зовнішнім центром керування зальотами, був такий собі Анатолій Євгенович Несміян, 1965 року народження, уродженець села Красилівка колишнього Ставищенського району Київської області. Після закінчення середньої школи, його батьки продали хату і переїхали до Москви, де Несміян розпочав своє доросле життя. Наразі виступає у соціальних мережах під прізвиськом «Ель-Мюрід» та вважається ідеологом «Новоросії», російським імперіалістом і т.д. Що викликає у багатьох щонайменше подив, оскільки його дописи мало відрізняються від змісту веб-сайту відомого експерта з усіх питань Юрія Бутусова.
Якщо коротко, то з ранку до ночі, сидячи в Санкт-Петербурзі та не від кого не ховаючись, цей російський націоналіст займається антиросійською агітацією й пропагандою, поливає Путіна помиями, не добираючи слів, на межі екстремізму. Але, на диво, у ФСБ ніколи не виникало до нього найменших зауважень. Мабуть, тому що демократія… Таким речам давно слід перестати дивуватись. Якщо є російськомовний український націоналіст – українофоб Аваков, чому б не існувати російському націоналісту – русофобу Несміяну?
Так ось, повертаючись у незабутній 2014 рік. Відразу, як тільки 28 квітня 2014 року Гіркіну прес-службою СБУ було присвоєно військове звання «полковника ФСБ», Несміян вийшов з тіні та пред’явив свої «авторські права» на «Ігоря Івановича Стрєлкова».
Проблема, водночас, полягала у тому, що товариш «полковник», будучи людиною міцно контуженою на всю голову, періодично виходив з-під зовнішнього керівництва, чим створював чималий клопіт не тільки братнім ворогуючим сторонам, але й третій силі, яка його намагалась смикати у власних цілях. Особливо, коли Гіркін цілком серйозно оголосив про відновлення смертної кари на території міста Слов’янськ.
Зокрема, за підписом «Стрєлкова» був оприлюднений в мережі папірець приблизно такого змісту: «Постановою військово-польового трибуналу ополчення ДНР від 24 травня 2014 року, за мародерство, озброєний грабіж, викрадення людини, залишення бойових позицій і приховування скоєних злочинів, на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан» від 22 червня 1941р. засудити до смертної кари через розстріл командира роти ополчення ДНР Славова Дмитра Георгійовича і командира взводу ополчення ДНР Лук’янова Миколи Олександровича», – йшлося в, з дозволу сказати, документі.
Ладно би він просто хотів їх ліквідувати – будь ласка! На війні смерть навколо. Зроби це мовчки і нікому не розповідай. Навіщо трагедію перетворювати на публічний фарс з далекосяжними небезпечними політичними наслідками?
Першим тривожним дзвіночком стало те, що відразу після прийому-передачі 16 квітня 2014 року бронетехніки, іншого важкого озброєння та набоїв від бійців 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Збройних Сил України, 20 квітня людьми Гіркіна була заарештована така собі «журналістка» і «сотник жіночої сотні» Майдану Ірма Крат, направлена в Слов’янськ зі спеціальною місією.
Мені невідомо, що таке «жіноча сотня» – мабуть, це якийсь таємний загін сексуального джихаду. Але що про цю землячку Оксани Шкоди точно відомо – так це її зворушливий відкритий лист Сивочолому Гетьману написаний, як і належить усім справжнім українським націоналістам, російською мовою, під інтригуючим заголовком «У ліжку з ворогом»:
«Десять місяців кохання, великої довіри! У моєму житті ніколи не було таких щирих відносин. Мені ніхто не дарував кожен божий день букети троянд, кільця з діамантами, не носив каву в ліжко. Я думала, що я потрапила в казку, як виявилося, що я потрапила в розробку співробітників СБУ. Я любила по справжньому! Я любила так, що цього описати неможливо, немає таких слів! Ця людина має три прізвища, використовуючи мене, намагався увійти в довіру до багатьох націоналістів. Мені нема чого більше сказати, я втомилася… але я переживу! В майбутньому дуже вас прошу, Петро Порошенко, більше нікого до мене не підсилати, я краще їстиму зі смітника та переночую на асфальті, але на мусорів працювати не буду. Дякую за запропоновану квартиру і машину, в квартиру ви можете кинути гранату, а машину спалити разом зі мною. Повірте мені, що краще жити в наметі на свіжому повітрі і все життя пішки, але з гордо піднятою головою, ніж бути мусорською».
Пані Ірма щось явно плутає. Бути мусорською – це бути під Аваковим. Вона ж була конторською – увесь час @балась з куратором з ДЗНД СБУ, а не з МВС. Навіщо ж кидатися незаслуженими образами в бік головного російськомовного українського націоналіста? 
Тому не дивно, що своє завдання агент Ірма провалила. Як і належало, її заарештували бойовики, привели до штабу Гіркіна, а там стався облом: Гіркін не схотів на неї навіть подивитись! У відчаї пані Ірма блукала коридорами захопленої бойовиками адміністративної будівлі та відчайдушно, з надією, запитувала: «Ви мене зґвалтуєте?» На що їй абсолютно щиро відповідали: «Борони Боже! Якщо тебе хоч хтось пальцем зачепить – пристрелимо…»
Аби пані Ірма не сумувала «на підвалі», їй у камеру підкинули розгублену й нещасну Нелю Штепу, яку вона, як могла, по-жіночому, морально підтримувала. Потім до неї чи не щодня заходив народний мер Слов’янська В’ячеслав Пономарьов – дуже самотня, зі слів пані Ірми, людина. І вона, по-жіночому, як могла, самовіддано скрашувала його самотність… А Гіркін, сука, все не заходив!..



Тоді довелося ДЗНД підтягувати свою зброю головного калібру – посилати нашу Мату Харю з Пирятина в глибокий ворожий тил – у Слов’янськ, до цнотливого аїда Гіркіна.
Шлях до штабу ворога видався дуже звивистим: спочатку до Москви, де потрібно було отримати рекомендації, або, якщо хочете називати речі своїми іменами – пароль для зустрічі з подвійним агентом-провокатором Несміяном, від нього отримати наступні рекомендації для продовження подорожі через Ростов і далі партизанськими стежками з боями до Слов’янська.   
Нарешті, 16 червня 2014 року в соціальних мережах з’явилося умовне повідомлення Несміяна такого змісту: «Наш агент таки добрався до Слов’янська. П’ять днів – просто дрібниця як на теперішній час. Рації та іншу гуманітарну допомогу довезли в тому числі». У цей же день на вулиці Володимирській, 33 зітхнули з полешенням…
Своє завдання втертись у довіру до Гіркіна наша Ксюша почала виконувати швидко й ефективно: вже 18 червня «полковник Стрєлков» робить заяву про створення інформаційного ресурсу – сайту «Інформаційний корпус», а Несміян, зі свого боку, із задоволенням повідомляє в себе в блозі, що керувати «Інформаційним корпусом» буде Оксана Шкода: «Ігор Стрєлков ще не знає, на що підписався. Скажений бойової носоріг в порівнянні з прибувшою до Слов’янська Оксаною Шкодою, яка і бере під крило Ай-Корпус, виглядає ласкавим і ручним хутірських молочним поросям», та розмістив відповідну фотку Ксюши і «полковника Стрєлкова».
Таким чином, СБУ в другій декаді червня 2014 року опинилося за крок від того, аби повністю контролювати і спрямовувати антидержавне «повстання» у Слов’янську в потрібне річище. Проте, щастя тривало недовго: вже 20 червня 2014 року Оксана Шкода була заарештована Гіркіним. Цим же вечором у Пітері вже панікував на всю котушку Несміян, передавши через соціальні мережі зворушливе повідомлення:
«El Murid (20.06.2014 – 19:38):
Модераторы, прошу не банить. Передайте Шкоде, чтобы она срочно сообщила, что живая, или закопайте ее прямо там же. Оксана Шкода, если ты, старая кобыла, не сообщишь, что ты живая, убью лично.
Подпись: Елена Платонова»
Що переконливо свідчить про наявність у Шкоди певних засобів зв’язку з кураторами, які були відібрані при арешті.
На що Гіркін заспокоїв свій зовнішній «мозок» в Пітері, порушуючи усі правила конспірації:
«Мюрид, Анатолий, не нервничай. Живая. Сидит под домашним арестом до выяснения».
Так, внаслідок зради, дві богині сексу української розвідки Ірма Крат і Оксана Шкода спільно опинились під вартою – в окремій кімнаті на третьому поверсі будівлі Слов’янської РДА.
Далі все довершив недоумкуватий старий Сергій Кургінян, як його призирливо називають Гіркін та Несміян, театральний режисер та ідеолог новітніх російських імперських проектів об’єднання колишніх республік СРСР в одну наддержаву. Може Кургінян й недоумкуватий, але з повноваженнями – як обережно уточнює Гіркін. Цей російсько-вірменський театральний режисер привіз вночі 3 липня 2014 року в Донецьк наказ Центру: щоби Гіркін негайно у@бував н@хуй під три чорти. Гіркін хоч і хворий на голову, але людина військова й розуміє, що за невиконання наказу Центру, у кращому випадку, можна опинитись в розкішних апартаментах в Лефортово, в гіршому – не доїхати до Ростова.Тому 5 липня 2014 року Гіркіну довелося назавжди попрощатись із Пирятинською Матою Харею і почати свій звивистий шлях на Батьківщину…
Усе це добре, тільки ж зрозумійте виробничу специфіку: складно ввести агента в операцію, але ще складніше вивести, без втрати легенди прикриття. І тоді Оксана Шкода народила план: інсценувати власну смерть. Як варіант – обвинуватити Гіркіна в її жорстокому кривавому вбивстві.
Усі вірні послідовники «Новоросії» залили сльозами безкрайні простори Інтернету: «Стрєлков, де Оксана Шкода?»  А Ксюша ховалась у приватному секторі Слов’янська до 14 липня 2014 року і не знала, що їй робити після такого кривавого замісу з Гіркіним: померти, а потім воскреснути з документами прикриття на інше прізвище, чи вийти з підпілля й грати роль жертви політичних репресій київської хунти?  Вагались і куратори, бо їм було шкода цінного агента Шкоду, тим більше, велике питання як лишити її після цього живою без шкоди для інтересів Контори?
Поки тривали ці «гойдалки», почалось передчасне відпрацювання однієї з версій загибелі в мережі: заступник командира «Азову» Ігор Мосійчук абсолютно упевнено підтвердив смерть старої подруги, так, наче сам бачив: «Це сталося 8 липня. Транспортний засіб, в якому перебувала Шкода, накрив «Град» сил АТО».
Водночас бездиханне тіло Оксани Шкоди зі слідами жахливих поранень і передсмертних мук так ніколи й не було знайденим… оскільки в середині липня 2014 року вона живою та здоровою добровільно здалась оперативникам УСБУ в Харківській області, здавши при цьому конспіративну хату проросійського підпілля  та чимало цінної інформації в записниках. 19 липня 2014 року радісна звістка про чарівний порятунок найближчої сподвижниці «полковника Стрєлкова» та її затримання СБУ облетіла увесь Інтернет.
Що було далі? Далі все було добре: наше доблесне Гестапо недбало поставилось до такої цінної здобичі, та відпустило її… в Москву! Мовляв, йди собі, дівчинко, звідси, не заважай працювати…
Якщо і були якісь хвилювання, як зустріне Білокам’яна нашу Мату Харю, то всі вони швидко розвіялись: вже 11 серпня 2014 року врятована героїня боротьби з київською хунтою вільно роздавала інтерв’ю російським ЗМІ. З працевлаштуванням у Ксюші теж усе добре: вона тепер під старим конем Миколою Яновичем Азаровим, займається улюбленою справою: веде антиукраїнську агітацію та пропаганду, поливає помиями керівництво держави, не добираючи слів.
Отже, ми маємо всі підстави бути упевненими: справа захисту національної державності перебуває в надійних досвідчених руках. І губах. 

Анатолій Новосельцев

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2896161.html.
Tags: ато, история, коллективное х%№ло, луг%андония, медведчук, подонки, прдоны, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments