У обох захворіли вушка. Лікуємо обох.
Стара сука Карма переносить заливання вух просто й легко - вона ж бо знає, що виходу немає, все одно заламають і вилікують.
Молодий кобель, жеребець Ярл - це щось страшне. Коли заходимо до ветеринарки, ветеринари лізуть під столи від страху, коли процедура вдома, гвалт стоїть на весь хутір:
- Не дамся! - репетує Ярл. - Врьошь! Живьйом нє возьмьошь!
Гарчить і огризається, кусає всіх навіть крізь намордник.
Вчора Санді робили операцію. Невелику, але і нелегку - знімали прокушений ніготь. Ярл, звичайно, потім вибачався регулярно. Заходив до кімнати з хворою, поглядував на забинтований палець, виляв пухнастим вибачатором. Але коли діло йшло до лікування - знову влаштовував істерику.
Мені це набридло, я вирішила брати діло в свої руки. Полізла до холодильника, витягла палицю ковбаси, відбатувала великий шмат, розділила його на дві частини.
- Дивись, Ярл. - сказала я йому. - Ось ковбаса. Ось ліки. Зараз ми будемо лікувати Карму і вона отримає за це ковбасу. Бо Карма чемна.
Кармі запахло ковбасою і її вибачатор завиляв ще частіше.
Карма слухняно підставила одне вухо, отримала туди дозу ліків і слухняно поласувала ковбасою. Потім підставила друзе вухо і одразу потягнулась за другим куснем ковбаси.
- Ух ти. - сказав Ярл, в один стрибок підходячи ближче. - А мені ковбаси?
- А тільки після вуха. - сказала я.
Ярл щось запідозрив.
- А тепер сядь. - сказала я, тримаючи в одній руці шприц з ліками, в другій руці відповідно шматок ковбаси. - Ось вухо. Ось ковбаса. Підставляєш вухо, отримуєш ковбасу. Все ясно?
- Та що ж неясного? - зіщулився Ярл.
Павло тим часом відвернув вухо, Ярл, замість кидатись з зубами на посягатєля, зиркнув на ковбасу і зіщулився ще дужче. Ковбаса непогана, пахнула смачно, я думаю.
Я залила ліки до вуха і тут же дала ковбасу.
- Блін, суки, я вам вірив. - сказав Ярл, жуючи ковбасу.
- Тепер друге вухо. - сказала я.
- Ніфіга. - відповів Ярл і відбіг до дверей.
- Нівапрос. Тоді не буде ковбаси. - сказала я, знову показуючи то шприц, то кусень. - Дивись. Вухо. Потім ковбаса. Вухо. Ковбаса.
- Шо ж ви, сволочі, дєлаєте! - глибоко зітхнув Ярл.
Відчай на морді виписувався абсолютний, і самі подумайте - тут шприц, тут ковбаса. І все ж понятно - спочатку буде неприємно, потім вкрай приємно. Але спочатку неприємно. Але ж і ковбаса.
Ярл щулив вуха і приймав рішення.
Я піднесла ковбасу в кулаці до Ярлового носа, аби він впевнився, що це точно ковбаса і тут без наколок. Ярл понюхав і відвернувся. Тіпа, їжте самі вашу ковбасу.
- А я тут, я! Я чемна собака, я з'їм ковбасу. - підскочила Карма, старий досвідчений вихователь.
- Нє бивать етому! - заволав Ярл і швидко підставив друге вухо.
Ковбаса не затрималась, ні в моїй руці, ані в Ярловій пащеці.
- А шо, так можна було? Як це у вас вийшло? - невимовно здивувався Павло Абрамов.
- Я трьох дітей виростила. - недбало відповіла я.
Сапіенси. Фото одразу після екзекуції. Морди красномовні.
Лайфхак дарую. Все просто - підкуп і шантаж це крутіше, ніж погрози. Запам'ятайте - спочатку ліки, потім ковбаса, шонеясно?
На людей діє теж.
-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2946853.html.
Journal information