Як стверджує видання «Шпігель», ініціатором міжнародного посередництва у справі врегулювання конфлікту в Україні виступив глава МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. Таке рішення він прийняв увечері 18 лютого, дізнавшись про штурм Майдану, і відразу ж зв'язався зі своїм польським колегою. На наступний день відбулися німецько-французькі консультації, і до миротворчої місії підключився міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус.
Пізно увечері 19 лютого відбулася телефонна розмова між Путіним і канцлером Німеччини. За його результатами Меркель повідомила, що "проінформувала" російського президента про майбутній візит до Києва керівників МЗС Німеччини, Франції та Польщі. Можна припустити, що обговорювалася можлива участь в посередницької місії представника Росії. Тим більше, що високий уповноважений, а саме – статс-секретар, заступник глави МЗС РФ Григорій Карасін – перебував тоді в Києві.
Візит Карасіна в Україні називали плановим, але остаточне рішення щодо його прильоту приймалося пізно ввечері 18 лютого, і це не могло бути випадковістю. Особливо з урахуванням того факту, що Карасін давно займався в МЗС РФ українським напрямком. Російський посланець провів в Києві декілька зустрічей, зокрема, з міністром Кожарою і пообіцяв, що черговий транш обіцяного Путіним кредиту надійде вчасно. До миротворчої місії Карасін не долучився, і полетів назад до Москви.
Аналізуючи події 19 лютого, варто відзначити дивний спокій в цей день Володимира Путіна. Хоча, здавалося б, відмова Януковича від проведення АТО і штурму Майдану означала повний провал "кремлівського сценарію". Становище президента України погіршувалося з кожною годиною, і лідер Росії це усвідомлював. Однак, як з'ясувалося, у Путіна в запасі залишався ще один підступний план.
Щоб пояснити задум господаря Кремля, наведу спочатку цитату із заяви голови Європарламенту Мартіна Шульца. Вдень 19 лютого він назвав події в Києві трагедією і констатував, що "українська влада втратила майже всю свою легітимність". Таке висловлювання натякало: в Брюсселі вже допускали можливість усунення Януковича революційним шляхом.
У ситуації, що склалася (а в Москві давно попереджали, що в Україні назріває державний переворот!), Путіну, передусім, треба було зафіксувати статус Януковича. Посередницька місія, яка прямувала до Києва, прагнула схилити сторони конфлікту до мирної угоди, і це, як не парадоксально, відповідало інтересам Кремля.
Справа в тому, що підписання главами МЗС Польщі, Німеччини та Франції спільного документу з президентом України означало, перш за все, підтвердження Заходом легітимності Януковича. Незалежно від змісту угоди: важливо було лише не допустити його добровільної відставки і максимально відкласти дату дострокових виборів.
Потім в Києві планувалося влаштувати такий самий хаос, як у Львові в "ніч гніву", спровокувавши Майдан на захоплення Адміністрації президента, Верховної Ради, Кабміну, МВС та СБУ. Такі дії однозначно трактувалися б як спроба повалення законної влади в країні, і ніхто б їх не виправдав. Тим більше, якби учасники протесту порушили мирний договір, узгоджений з місією посередників. США і країни Європи мали погодитися з Путіним і відмовитися від підтримки "радикалів" і "неонацистів".
Легітимним главою держави залишився б Янукович, а роботу парламенту і уряду можна було тимчасово перенести до Харкова. Доки в столиці не буде відновлений конституційний лад. За допомогою російських військових, в разі відповідного звернення до Путіна від міжнародно-визнаного президента України.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2953414.html.
Journal information