Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

«ПОКРУЧ» (Житіє Кучми) Пролог

Yurko Alexander
(чернетка)
— Я хочу оставить за собой своё место в истории Украины.
Л. Кучма

Глупої зимової ночі крізь «чорний», службовий вхід Маріїнського палацу – церемоніальної резиденції Президента України – до внутрішнього подвір’я вийшла людина.
Ніч була морозною і ясною, а небо – всіяне зірками. Міріади миготливих дрібних зернят. Але людина на небо не дивилася. З усього було видно, що людині тій не до зірок. З її рота вихоплювалася пара, а хода видавала роздратування.
Охоронець, вправно відчинив перед VIPом праві задні дверцята броньованого лімузину. VIP раптом зупинився, завмер якоїсь миті, ніби згадуючи, чи не забув чого, й по-старечому, гепнувся на заднє сидіння. Охоронець прикрив дверцята й поспіхом зайняв своє місце поряд з водієм. Двигун рикнув, й авто рушило у супроводі ескорту.
Сидячи, пасажир не відкинувся усім тілом на м'яку спинку комфортабельного сидіння, як він це робив-був завжди у таких випадках, але завмер, зігнувши спину дугою, в «позі візника». Голова схилена донизу, а руки звішені мов батоги, на щільно зсунуті коліна. Погляд застиг на фрагменті майже невидимого безглуздого візерунка шкіряної оббивки спинки сидіння охоронця. Але візерунок той його не цікавив. В голові юрмилися думки, одна бентежніша за іншу. Але зосередитися бодай на якійсь із них він не міг, та особливо і не намагався.
Більше за все зараз йому хотілося випити. Але пити було не можна. І це позбавлення самого себе звичної добової дози міцного алкоголю і болісна боротьба з бажанням випити виснажувало йому нерви більше за все інше. Хоча й «усього іншого» було більш, ніж достатньо щоб виснажити будь-кого.
Сьогодні вранці, вирушаючи на ці принизливі перемовини, він хлюпнув був вже на дінце склянки звичну вранішню дозу витриманого Scotch’у, до котрого він так призвичаївся був за ці непевні останні півроку 2004-го. Але останньої миті передумав і пити не став.
Ні, його не лякало те, що співрозмовники почують запах перегару. За довгі роки контрольованого, цілком усвідомленого алкоголізму він навчився розмовляти, не дихаючи на співрозмовника, навчився вправно маскувати запах з рота, як навчився випивати кожного дня значна кількість міцного алкоголю, не втрачаючи при цьому ні здорового розуму, ні бадьорості духу. Так принаймні йому здавалося.
Але цієї чи не найважливішої й найважчої в його житті миті, йому край треба було довести і самому собі і всім довкола, що він «не зламався».
З ранку незайманий трунок у кришталевій склянці залишився неприбраним на столику біля каміну в його особняку, і зараз ця людина майже фізично відчувала, як віскі трохи нагрівся від близькості вогню за цей довгий-довгий день і поширює довкола себе такий приємний йому, дух дорогого купажованого алкоголю.
Пасажиром броньованого Мерседеса був Кучма Леонід Данилович, другий Президент України. Закінчувався сьомий день грудня 2004-го року, передостанній місяць другого терміну його десятирічного його президентства, такого складного і такого нелегкого, - для нього та для нас усіх.
Втім, боротьба з труднощами давно вже стала для Кучми звичною справою.
– А когда в жизні тєбє било лєхко?
– Может на фізтєхє?
– Ілі на «Южмаше»?
– А может в дальоком забітом колхозє Чайкіном, со всєй єво убогостью і бєспросвєтностью?
Скільки він себе пам'ятав, життя його завжди являло собою боротьбу.
– Борьба, одна сплошная борьба ...
В голову сам собою раптом поліз давно почутий десь (можливо вичитаний в «літєратуркє» саркастичний віршечок: «У вєрблюда два горба...», але він подумки відігнав його геть, як і всі ці нікому не потрібні зараз питання. Та вони поверталися.
– А ета політіка, ну на хєра она она тєбє здалась ? Вєдь прєдупреждала тібя Люся… У тібе ш уже било всьо. И самольотт пєрсональний, і положеніє, чего тібє,блять єщьо нє хватало?... Нєт-нєт, тогда всьо било зроблено правільна…
Кучма зітхнув з якимось полегшенням, ніби знайшов належний формам своїх думок. Звичайно ж якби не пішов він тоді, в 1992 році, в прем'єр-міністри, а потім – в президенти, ким би він був нині? Нікому не потрібним напівзабутим пенсіонером, що він перебивається спогадами та вирощуванням овочів на власній грядці? З зітхнув з якимось полегшенням, ніби знайшов належний формам своїх думок.
Та й перші роки президентства, як йому здавалося, все складалося для нього цілком сприятливо. Він так вдало підібрав свій штаб з «молодих та завзятих». Сп'янілі можливістю увірватися у владу, вони пів-України готові були рознести вщент, аби тілько він став президентом, а вони – його «президентської раттю».
А як спритно обкрутив він усіх однією лише обіцянкою зробити російську мову державною? Сам російський прем'єр Черномирдін «купився» на цей «гачок» і кинувся йому допомагати щосили, і грошима, і телебаченням, і кадрами; навіть охорону йому виділив зі свого власного «кадрового резерву» ... Шкода тільки, що розповідати про це зараз нікому не можна, і не скоро ще буде можна. Як не можна було розповідати про те, що половина регіональних виборчих штабів Кравчука в 1994 році таємно працювали проти свого шефа, і на Донбасі, і в Дніпрі, і в Запоріжжі, і в Криму… А яка програма у нього була! Адже він бився не тільки «тупа» за президентське крісло, у нього була своя програма.
А потім все почало валитися. Спочатку Мороз, цей «падонак висшей мєри» мерзенний, підступний зрадник зі зрадників.
Скільки разів Мороз намагався підставити тебе! І підставив таки з цією Конституцією, яка позбавляла президента права розпускати Верховну Раду.
Потім Лазаренко, який заподіяв стільки клопоту, потім цей безцеремонний, нахабний піндос, Стівен Пайфер, що він собі дозволяв? Підтримував Мороза і ходив разом з ним штурмувати УТ-1, щоб останньому дали ефір, Постійно втручався, робив провокаційні заяви, розсилав і друкував всілякі листи з приводу кожного нікчемного питання, складав усілякі звернення й змушував інших послів їх підписувати...
Пасажир Мерседеса відчув, як всередині його ворухнулася змією ненависть, подібна до тієї, яка охоплювала його, коли йому показували публікації цього жалюгідного журналюги...Вимовляти ім'я Гонгадзе, навіть подумки, Кучмі було фізично неприємно.
Варто було йому його згадати, як слідом в пам'ять увірвалося ще одне ім'я, ще ненависніше, – Мельниченко, блять. Від цих спогадів всередині у Кучми буквально все переверталося, і неконтрольована глуха лють охоплювала його.
– Срань, настаящая срань. Срань! . Срань! . Срань!
Склянка з віскі знову виникла у нього перед очима, а понад нею знову здіймався приємний густий аромат, солоду, торф'яного диму та меду ... Цього разу видіння заспокоїло Леоніда Даниловича.
Ні, сьогоднішні переговори, незважаючи на всю цю огидну «помаранчеву публіку», назвати безуспішними в душі він не міг. Не вдалося тільки ось віч-на-віч перекинутися парочкою слів з Ющенком. Але цей слимак і так дасть йому гарантії, а куди йому подітися, і за «конституційну реформу» все ці його «наші» проголосують, «как мілєнькіє». Гортань його залоскотав нервовий смішок. Ніколи цьому нездарі не одержати таких повноважень якими володів він, Кучма...
Він чудово розумів, що вони шеляга ламаного не варті ці їхні «гарантії». Але нічого, адже він чудово знає те, як йому слід захистити себе. Всі вони у нього в руках, та ж Юлька ... Так що там.
Ні не гарантії його турбували, а чутки, ганьба.
Людці. Всі вони, звичайно, срань, бадилля, доброго слова ніхто не вартий. Кому як не йому, Кучмі, президенту з десятирічним стажем, про це знати. Але все ж це так важливо увійти в історію ... Залишитися, так би мовити, назавжди «нєвибітим с обойми». Проте як залишитися «нєвибітим», коли є отой триклятий неадекватний майор з його плівками. Але, нічого ... нічого ...
Неприємні думки в його голові змішувалися з примарними надіями. І потрібно було якось витіснити ці неприємні думки звідти, забути, інакше можна просто збожеволіти без спиртного. І знову – склянка, але тепер розмита в напівтемряві…
Аж раптом він впав у якесь хитке забуття. Перед очима президента замигтів непідвладний йому калейдоскоп картин. Величезні, ніби спеціально роздуті силами пекла зсередини, щоки Наталії Вітренко… Вибух гранати прямо над головами густого натовпу, кров, що розлітається разом зі шматками плоті… Потім покотилася по схилу відрізана голова грузина-журналіста; її змінило поцяткована потворними прищами обличчя Ющенка; за ним - написане величезними буквами ім'я його власної дочки. ЛЕНА…
– Она тут нє при чом! Нужно както прєкратіть всьо ета, – промовив він до себе.
– Она –то нє при чом, а остальниє? Остальниє очень даже «прі чом», – почув він чужий голос. – Ти же признайош? Очень даже «прі чом»…
– Нічево я нє прізнаю, – закричав він у відповідь голосу і замугикав, і замотав головою, так що спинка сидіння під охоронцем здригнулася.
Дрімота обіцяла перетворитися у жахливий кошмар. З досвіду він знав, що потрібно подумки уявити собі що-небудь приємне, і рух похмурих картинок в калейдоскопі припиниться. Що ж йому уявити? Південне місто з білими тротуарами і синім прибоєм або зелений, як оазис, острів в гирлі річки Сир-дарья поблизу полігону Тюра-Там…
Це допомогло. Нав’язливе видіння розсіялися, і Кучму охопила важка дрімота ...

(далі буде)
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3002185.html.
Tags: история, подонки, покруч, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan Грудень 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments