Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

В кримнаському совку все це не так

Алі Татар-заде
16 год ·
досвід життя - він буває корисний і "бесполєзний". Усі - я певен, усі - хто жив в СРСР і мав хоч 5 грамів сірої речовини, відчували душею, що їхній досвід проживання, виживання в совку є саме таким, беспалєзним. Поки стоїть совок - він може бути в нагоді, але поїдь заграницю (коли дуже повезе), чи впади совок чи прийдіть німці - і весь цей бесценний опит можна запхати один одному в дупу.
Звісно, усе відносно: мої уривкові спогади про совок, мої уважні записи і запам'яталки про що розказували старі покоління - стали мені в нагоді, коли совок виліз з могили (чи закопав мене і 2 мілйони кримчан із собою, як подивитись).
Я відчув як купа людей, які страждали від безпалєзності своїх навичок, набутих у сср, воспряли духом, заходили грудь-колесом. Та й мені вдалося не влипнути в перші ж дні, місяці і години, саме завдяки завченим правилам життя-буття в союзі.
Однак при думці, що я набуваю знов той досвід, якого ніколи собі не бажав - стає млосно. Ще гірше, коли його треба буде передавати потомству. І просто досадно, у противному випадку, що він не знадобиться нікому, коли події підуть кращим напрямом із можливих.
Так, в нас тепер є жарт, що з нашим досвідом виживання в Кримнаш та Ордло можна їхати в КНДР і вписатись там дуже невимушено. Але це жарт, ніхто ж не поїде в Пхеньян і навіть Пекін, де, між іншим, набагато краще.
При житті в Україні я зовсім не здобував ніякого досвіду.
Це розкіш, яку не усвідомлюють українці, ті що й тепер не живуть окуповані.
Можна було в Україні бути повним, повнісіньким раздовбаєм, чи повернутим на одній темі, чи пеньком без розвитку - коротше ким завгодно, і от дива, відсутність щоденного досвіду не заважала жити ніяк.
Простий приклад - я не запам'ятовував, які документи куди і як подавати. Прийшов, почув, зібрав, здав, забув. Забув! Це був не досвід. Досвід весь зводивсь до того, що прийшов - вислухав - пішов.
Не було особливих прийомчиків. Може в когось були - я кажу за себе, у мене не було в рукаві не те що козирів припасених, але і карт взагалі.
Можна було жити "без заднєй мислі", хоч великим філософом, хоч кімнатним растєнієм, і це не означало тої жахливої беззахисності, яку набувають обидва під владою Московії.
Попри кілька випадків "с міліціонерами", я не набув жодного досвіду "як треба з ними спілкуватися". Це мабуть була свобода, яку відчуваєш, лише коли її бракує. Знати що сказати менту, а чого краще не говорити? Дащяз, да хто він такий.
СБУ - це взагалі був міфічний орган; кого з них я бачив живим во плоті, ті були явними мальчиками іс сінекури, що просто відбували номер. Точно ніхто не заморочувався, які в СБУ є "особениє прийоми", як можна і треба від них захищатися, ітд.
Знайомий - сам бувший мент - зачувши що я очолюю фірму (був такий гріх) почав одразу радити особистих адвокатів. Я зі сміхом відкинув ті пропозиції і так ні разу не подзвонив жодному з них - не знадобились.
Так я жив в Україні.
Я не знав як працюють суди, менти, прокурори, адвокати, правозащитники, терористичні та антитерористичні отдели - бо це було в якійсь паралельній площині.
Це ніяк мене не стосувалося. Скажи мені тоді, що їх насправді нема, я б не дивувався.
Випадково зустрівши в компанії силовика, я не брав це до уваги - при ньому ніхто не фільтрував базар, навіть на думку не спадало, що зараз він дістане перепустку і зарештує, або подзвонить кому-нада і вас тут всіх пов'яжуть. Помню ментів, які жрали картоплю з салом і не чули, як поруч молодь обсуждає де взяти "курево". Мент прийшов відпочити, а не на роботу.
Як розмовляти з начяльством?
І цей досвід минув для мене безслідно, лише старі совітські зарубки залишилися десь ледве-ледь. Своє начялство - то просто старші колеги, а чуже начялство - так воно і не начальство взагалі.
В кримнаському совку все це не так.
І той досвід, з яким я вмію обірвати розмову, коли зайшла "ліва" людина, і говорити щось тихо, стисло і лише по суті, і як не траплятись на очі органам, терятись в натовпі, бути спокійним на паніці чи панікувати з спокійним обличчям - все це, потрібне в окупації, все хочеться викинути на сміття, разом з самим режимом.
Хочеться знову мати право - бути молекулой чогось, просто молекулой, молекулой України, чому би й ні, нікому нічого не боржен, ніхто тобі не сила, не примус, не тиск, і взагалі спілкуватися лише з другіми такими молекулами.
Бачити лише тих, з ким у тебе все добре, з'являтись в якихось установах лише за своїм же бажанням. Не знати наізусть нічиєго розкладу і навіть не мати свого.
Плавати в повітрі свободи й безвідповідальності, наче ембріон в материнській утробі.
О так, я знаю як вам там добре, я знаю, бо я це помню.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3108991.html.
Tags: анализ, история, крим, піар, рассея, х%№ло
Subscribe

  • Макс Фактор

    Алі Татар-заде народжений 1872 року, Макс Фактор буде відзначати свій 150-й ювилей в 2022 році. Його ім'я настільки відоме, наскільки ж маловідома…

  • Гонгадзе...

    Євгенія Закревська 17 вересня 2020 р. · Літо 2000 року, коли за Гонгадзе вже їздила ментівська наружка, а в АП голоси схожі на... осіб, чиї імена не…

  • Станислав Кукарека · Когда компьютеры были большими - 2

    Если подробнее рассмотреть историю вопроса, то победительность госинвестиций (и эмиссии) стала в целом понятна еще в годы Мировой Войны. Еще даже…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments