Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova · АМОК І МАЙНО

... "Я весьма опечален, - передавали в толпе, и у всех,
кто это слышал, бежали по спинам мурашки. Тех, кто печалил владыку свободного люда, временами находили завернутых в собственную кожу. Надетую наизнанку. Собравшийся на причале народ как-то сразу припомнил, что день вообще-то не праздничный, а значит, у каждого множество дел."
(М.Семенова) ...
... Це буде пісня ображеного воїнства і тріумфальний гімн переможців. Це буде сказ про терпіл та воїнів. Це буде плач душі про те, що робить з людьми війна.
А може, вони з самого початку були такими...
... темперамент не втримаєш у ножнах, ледь що - і шабля вилітає, і січе усіх, хто навколо й поруч, іноді дістається й своїм. По тому соромно.
Інколи.
Насправді майже ніколи.
Тому що шабля - - шо, *ля? - вона за справедливість. І червону нитку справедливості саме цього сказу можна окреслити священним словом для військових - МАЙНО. І це буде перше ключеве слово нашої пісні. А друге слово буде - АМОК.
Пісня про те, як святий Амок виручив священне Майно.
Три стадії мого гніву відмічають рідні та близькі у мене. Коли я стаю:
- взвінчена
- потім раздосадована
- наприкінці опєчалєна, а це - ховайся в жито, див. епіграф
Але є ще четверта стадія, краще не знати, не бачити, не бути присутнім - це коли лють застилає очі, коли женеш коня учвал і шабля літає над головою, ну його нафіг, цю стадію - АМОК
Амок - він ніколи за себе. А лише за тих, хто зараз не може постояти за себе. А лише за слабких, за сірих, за убогих.
І за народне МАЙНО...
... Ми припаркувались вакурат на Золотому. Ми в'їхали до Золотого, як і годиться, тропами, щоб не тривожити солодкий сон славних наших погранців. Ми тут очікували командира, той мав під'їхати на зустріч, і потім, вже разом, ми б потулили на КСП.
На цьому місці і в цей час у мене задзвонив телефон.
Я дзвінок взяла, виповзаючи з машини. Чому повзала? Бо спека доконувала. Тремтіло марево, майже не було людей навколо, дрімали поліцейські у машині, поставленій в тінь під деревами. Ліниво крокував перехожий, перерізаючи по діагоналі дитячу площадку. Перехожий був підозріливо штатським, але чи нам своїх не взнати? Явно хтось ходив до магазину, і явно не за печивом.
- Да, Вася... - ліниво й томно відповіла я.
Шалена спека нашого #пекельний_рейс_ФОНД_ДМ вичавлювала з тіл рідину, оповивала своїм полуденним серпанком мізки, цигарка моя здавалась теж в'ялою й томною, звисаючи з зубів.
- Тут! Ета! Зампотєх! Наказ! На рембат! - почулось у трубі.
Павло Абрамов нашорошив вуха і одним кроком опинився поруч, прислухаючись до мого динаміка. Павло Абрамов давно вміє по моєму обличчю вираховувати ступінь алярма. Санді обачливо відійшла на безпечну відстань і включила зйомку відео. Потрібна річ для розбору польотів опісля. Що-що, а алярми у нас давно відрепетирувані і перевірені практикою.
Цигарка випала у мене з рота і я заволала:
- ̷К̷о̷з̷л̷е̷в̷і̷ч̷а̷ ̷о̷х̷м̷у̷р̷я̷ю̷т̷ ̷к̷с̷ь̷о̷н̷д̷з̷и̷!̷ Який ще нахрєн зампотєх! Машину ми давали вашому підрозділу! А вашого зампотєха я у вічі не бачила і знати його не знаю!
Амок настав одразу, пропустивши стадії взвінченості, раздосадованості і опечаленості.
- Зампотєх видав наказ прибрати з позицій всі волонтерські автомобілі. І пригнати їх до нього ж, до зампотєха, в рембат, на площадку. І ці терпіли слухняно віддають машину.
- НАШУ МАШИНУ??? - тихо спитав Павло.
На цьому місці Амок настав і в нього. На відміну від мого, в Павла амок тихий, але від цього ще страшніше.
Тут треба пояснити.
Даровані волонтерами автомобілі або ставляться на облік, або ні. Поставлену на облік машину, даровану, припустімо, роті - комбат чи зампотєх може спокійно відібрати до свого парку. І ти нічого не вдієш, бо, за законами й статутами, ці командири тобі розкажуть все про доцільність використання. І про те, що всіма машинами у ввіреному підрозділі розпоряджається він, комбат. І він вирішує про доцільність. А також зампотєх, доцільності господар. І, коли ці славні командири вирішать, що твоє кревне авто, на яке всім миром збирали гроші, доцільне не для розвідвзводу, наприклад, а для того, щоб возити священні командирські жопи - ти тільки розведеш руками.
Саме тому ми ніколи не вимагаємо постановки на облік дарованих нами машин. А самі слідкуємо за їх цілісністю і за тим, щоб колись не зустрітись з ними на Авторіо.
Машина, на яку поклав око зампотєх, наче і слова доброго не вартувала - це був ЛУАЗ, Сам-Пан-Клепав, диво волинського автопрому, гримить і розсипається на ходу, користуватись лише постійно лежачи під ним і біжучи за ним з шприцем в руках.
Але ЛУАЗ, Пан-сам-клепав, нещодавно вийшов вже на четверту ротацію, дідусь був бойовим і заслуженим, і - прошу особливої уваги! - він сам заходив на фронт і сам виходив з фронта. Це важлива деталь, оп'ять же, хто розуміє.
ЛУАЗ - це така штука, якщо хто розуміє, знову ж, що пройде скрізь. За двох умов. Якщо його сильно не вантажити і якщо бігти за ним слідком зі шприцем і гайковим ключем в руках. Так і працювали, так і воювали. Самі ремонтували, якщо щось несерйозне, кликали нас на поміч, коли ставались сильні трабли.
Машина поставлена на облік не була!
Останнє особливо важливо. Фактично ця машина була внутрішніми стосунками між взводом і нами, Ф.О.Н.Д.ом ДМ.
- ̷Т̷а̷к̷ ̷о̷н̷и̷ ̷н̷а̷з̷ы̷в̷а̷л̷и̷ ̷м̷е̷н̷я̷ ̷я̷щ̷е̷р̷и̷ц̷е̷й̷?̷ То я правильно розумію? В нас відбирають народне МАЙНО? - це тихіше питав Павло Абрамов.
- ̷А̷ ̷е̷щ̷е̷ ̷ч̷е̷р̷в̷я̷к̷о̷м̷!̷ ̷З̷е̷м̷л̷я̷н̷ы̷м̷ ̷ч̷е̷р̷в̷я̷к̷о̷м̷!̷ Так! При цьому самі лишаються без машини, ну, то вже їх вибір. Але народне МАЙНО якомусь зампотєху ми віддати не можемо! - кидала я, крокуючи площадкою, що біля скверика на Золотому, запалюючи знову цигарку і терзаючи телефон.
Перехожий змінив свою діагональ і зацікавлено присів на пеньок, теж закурюючи. Поліцейські вийшли з машини і нашорошили вуха. Санді невломим порухом брови вказала на свідків, натякаючи на приглушення моєї гучності. Мені було начхати. Святий Амок застилав очі люттю, моє священне Майно плило з наших рук до злодіяки-зампотєха.
- Васю... - вкрадливо заговорила я знову в телефон. - Васю, а ти ж розумієш, чия це машина? Не твоя, не моя, не зампотєха, а народна. Ти розумієш?
- Так, Діано ж, я ж розумію ж... Але ж наказ.
- А який може бути наказ щодо Майна, яке не є майном бригади? - пробивалась я до Васіної совісті.
Бо, щоб ви розуміли, ситуація була наступною - якийсь командир в даний момент залізав своєю пітною рукою до кишень волонтерського фонда і здійснював грабунок. А ті, на кого ми молились і носились з ними, допомагаючи в ротаціях - активно допомагали командиру пограбувати волонтерів. Практично забирали у волонтерів гаманець і віддавали грабіжнику.
Вася цю ситуацію теж розумів. В його голові зараз крутились коліщатка - кого кинути? Кого кинути на гроші? Кого кинути безпечніше? Волонтерів чи командира?
- А тепер дивись, Васю. - говорила я. - Ти стоїш на цьому місці вже втретє. Ти хочеш сказати, що тобі ніде заховати машину, доки ми приїдемо і розберемось?
Бо ми могли ж бо приїхати і до зампотєха, але чи ми не знаємо, що воно таке - Залізний ряд, Штрафплощадка рембата? Це машини, з яких можна зняти що завгодно, і доведи потім, що ти не півень, що все було на місці.
Тобто, все вирішувалось у оці півтори години, доки машина пройде від Світлодарки до Бахмута.
- Мені ніде машину заховати. - промекав Вася.
(бреше)
- Окей. А відвезти її на Бахмут і поставити на платну стоянку? Я компенсую. - казала я, вже розуміючи відповідь.
- Так зампотєх же... - белькотав у трубу Вася.
(понятно, там вже грала якась домовленість між зампотєхом і нашим Васею)
- Добре, Васю. - сказала я. -Давай так. Ти можеш везти цю машину не півтори години, а, припустімо, три? Ну, там зламались по дорозі, закипіли?
- ̷Н̷у̷,̷ ̷б̷а̷р̷и̷н̷,̷ ̷т̷ы̷ ̷и̷ ̷з̷а̷д̷а̷ч̷и̷ ̷с̷т̷а̷в̷и̷ш̷ь̷.̷.̷.̷ Ага... - допетрав Вася. - Ну, це я можу.
А я рвонула телефон, згадавши, що в цій же бригаді в нас є друзяка, сто літ знайомі, перекантували йому з роками купу допомоги, і теж подарували машину на роту. Друзяка був цілим майором, тож це я вдало зайшла. Друзяка-майор теж чекав на нас у цьому рейсі, ми везли йому таку-сяку сітку для маскування располаги.
- Друже! - кинулась я на віртуальну шию майору. - Зампотєх... Наказ... Наша машина... Віджимають... Перехопи й постав у себе, ми зараз бути не можемо, ми аж в Золотому. Увечері заберемо. Машина не штатна, не на обліку, чисто наша.
- Я ні магу. - відповів друзяка. - Ето надо через командира. Я здесь ничего не сделаю.
Опа.
І тут я стала ошелешеною.
Ти ж друг.
Ти ж цілий майор.
Ти ж ось і зараз чекаєш на підмогу від нас.
Ти ж не можеш не розуміти, що зараз, на твоїх очах, грабують твій рідний волонтерський фонд і тих людей, які вкладаються у тебе. В тому числі і в тебе.
- Нееее... Тут я ничего не могу сделать. - пробелькотів майор.
І я поклала трубку.
Підскочив командир, на якого ми чекали, після обіймів одразу в'їхав в стан проблеми.
- Ага. То у вас віджимають вашу машину. Так що, їдемо віджимати машину назад? - блиснув зубами, потер весело руки.
Оце підхід, оце ми розуміли. І я спитала:
- Скажи, друже, а ось же твоя власна машина, не на обліку і все таке. А якби ти отримав такий наказ, ти б віддав свою машину?
- Та я б її краще з РПГ розвалив! - весело вишкірився товариш. - А як серйозно, то такі ідіотські накази бувають. Ніхто їх не виконує. Переховати машину на певний час і знову до користування.
- То, значить, твої суміжники терпіли. - сумно констатувала я.
- Або вони пішли на якісь мутки. - кивнув Павло.
А Санді нічого не відповіла, а просто фіксувала те, що відбувається. Для історії й розбору польотів.
І я зробила ще один дзвінок.
- Не пойняв. - сказав ще один командир. - То кому ця машина? Їм, отим терпілам?
- Нам! - гаркнув в трубку Павло. - В нас машину віджимають! Машину Ф.О.Н.Д.а
- Пойняв. - коротко відповів командир.
і далі ми вже не тривожились.
Пройшов цей день. Ми зустрічались, з ким могли, ми говорили важливі розмови, і день був напрочуд продуктивним, і речі, які ми видавали військовим, не викликали в нас жалю. І ось чому.
Бо на кожному місці нового знайомства ми розповідали про віджим волонтерської машини, і кожен раз весело блискали зуби на засмаглих обличчях, і кожен робив порив до своїх течиків, джипів чи просто жигулівок:
- То що, їдемо віджимати машину?
І це було правильно, і вояки ці були правильними теж.
А коли ми, закінчивши вже наш робочий день, виїздили в сторону траси - назустріч нам, весело плигаючи, промчав наш конек-стрибунець, за ним конвой, і веселі засмаглі обличчя в вікнах, і білі зуби блискали, і руки махали нам - мовляв, вже повертайтесь, вже віджали.
- Той зампотєх, цілезний підполковник, ховався від нас за рогом і злякано визирав. Доки ми йому пояснювали морально-етичну сторону процеса.
- І ви ж були без шевронів?
- Та які там шеврони, яке що. Він задристав так, що йому хотілось видати памперса.
Картина відкривалась ще гидша, ніж віджим волонтерської машини нечистоплотним командирством. Зампотєх віддав машину без слів, без документів. Віддав незнайомим людям у лівому камуфляжі, навіть не питаючи, що за підрозділ.
- А якби ви були сепарами? - спитала я.
- Так отож... - в іспанському соромі опускаючи очі, відповіли мені хлопці.
То був іспанський сором за українських військових. Які виявились такими терпілами, всі - від старшини до підполковника.
Амок не проходить дурно. І увечорі мені стало погано, заметушились лікарі.
А третього дня рейсу ми поїхали на позиції цієї ж бригади, вже іншого батальйону. Звичайно, ми розказали історію про віджим волонтерського майна. Звичайно, білозубі посмішки блиснули нам у відповідь:
- То що, їдемо віджимати машину?
І це було як пароль.
- Та не було такаго наказу по бригаді. - відповіли нам. - То просто зампотєху приглянувся ваш ЛУАЗ.
- То просто наші сонечка разом із командиром хотіли пограбувати волонтерів на МАЙНО? - тихо спитали ми.
Нам суворо кивнули у відповідь. Що-що, а святе слово МАЙНО тут розуміють.
- А якби такий наказ спустили до вас? Ви б віддали б оцю машину, наприклад? - спитала я.
- Та щас! - скинувся командир. - Я б краще з РПГ її розвалив!
І я кивнула, бо це було як знак - з цими хлопцями, з цим батальйоном працювати можна.
- Так вы что, уже уехали? - подзвонив майор, колишній друзяка.
- Так, ми вже уїхали. ̷Д̷л̷я̷ ̷т̷е̷б̷е̷ ̷м̷и̷ ̷у̷ї̷х̷а̷л̷и̷ ̷н̷а̷з̷а̷в̷ж̷д̷и̷ - відповіла сухо в телефон я. - Учора мене відкачували лікарі після того стресу з машиною, знаєш...
- А что ви так расстроились? - невинно спитав майор. - Из-за машины???
- Так. Із-за машини, купленої за народні гроші. Із-за майна, за яке ми відповідаємо перед людьми. - сказала я й поклала трубку.
От і вся розповідь:
- про святе слово МАЙНО
- про народні гроші і те, як слідкувати за ними
- про деяких наших командирів і деяких наших терпіл
Але нема розчарування, нема його. Бо, згадуючи цю історію, я не згадаю дрисливого підполковника, майора, що побоявся допомогти волонтерам в такій дрібниці, розвідників-терпіл.
А згадаю я спекотні дні, і те, як весело підстрибував наш коник-стрибунець, відбитий хлопцями у стяжателів, і білозубі посмішки згадаю я, і готовність допомогти волонтерам у порятунку їхнього МАЙНА.
Різні є люди в нашій армії, різні. І ця історія, як тест, нам показала, що правильних все ж більше, клянусь святим своїм Амоком.
Амок пройшов і зараз я просто опечалена (див. епіграф) А коли я опечалена, я мовчати не стану. Бажаючим взнати, що за бригада, я розкажу. Якщо ви дійсно причетні до воєнних справ, а не з цікавості. Але тим, хто причетний до воєнних справ, вже й так зрозуміло, що воно за бригада. Що воно за зампотєх.
Присв'ячую цей сказ Михаил Смоляров, який не має жодного стосунку до цієї машини, але чудово знає священне наше слово МАЙНО. А також вміє, любить, практикує.
А ще - тому що в нього сьогодні День народження. Лови мій подарунок, Гарлік! Це оповідання твоє.
Майно не дарую.
🙂


-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3125515.html.
Tags: #пекельний_рейс_ФОНД_ДМ, ато, донбасс, история, леді діана, піар, україна
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments