Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Чому я туди зазірнув? сідайте зручніше, це довга історія

Алі Татар-заде
в селі, де я навчався кілька років, празднічек: урочисто відкрили "Советскую Столовую".
Я зазірнув туди - і в пам'яті сплила та сама жахітлива рюмошная, яку вони там відтворили.
Чому я туди зазірнув? сідайте зручніше, це довга історія.
А було це багато років тому.
Ми з другом, коли були дітьми, часто виходили за село - "на природу", як тоді казали, хоча це жарт, в селі усюди природа.
Ми туди ходили за красою.
З великого степу видно далеко море, далеко гори, солоні озера,
і навіть поодинокі, похилі від старості, дивом вцілілі скіфські, половецькі кургани
для степу - то як острови посеред моря, того що Міцкевич оспівав:
Wpłynąłem na suchego przestwór oceanu.
З нами ходила дівчинка з "паралелі", з тою ж метою,
хоча ми все це не усвідомлювали, ми гадали що просто жартуємо, дружимо і мандруємо -- насправді ми шукали ту красу, якої хоче душа після "сірих буденей".
Дівчинка полишала нас першою - о 18,
для чого в ній був електроний годинник, якому ми дуже заздірили:
він знав дві мелодії американських прерій, що так пасували для прерії нашої, скіфсько-кипчацької.
Вона казала, що о 18 їй треба йти, "бо тато",
і ми не вникали, ну тати бувають різні, мабуть цей тато переживає за доньку, все в нормі.
Якось - по календарю це вже було взимку, але в нас зими ще не було - з нами стався той випадок.
Зазвичай ми спокійно її "відпускали" і ще довго дивились у слід, село було безпечне, ніяких загроз.
Але ось ми помітили, що темнішає швидко і якось зненацька.
І вирішили супроводити її до дому, хоча кожному було в інший бік.
Вона відмовлялася, але ми вперлись теж.
Не знаю, що рухало моїм другом, але мене охопило погане передчуття.
Я чомусь відчув, як стислося серце у сутінках - навіть не моє, а як мені здалось, її серце.
Дівчинка довго благала не проводжати, і це вже було підозріло і ми просто йшли за нею, що вона могла тепер зробити?
З подивом я побачив, що вона прямує не до себе додому - звернула в той бік, де була ота Рюмошная.
Це був дивний гак.
Рюмошная вважалась поганим місцем.
Чи не єдиним поганим взагалі, окрім хіба що кладбища.
В народі її прозвали "ВДНХ", тому що там звечора можна зустріти весь цвіт трудового народу - весь колгосп, всю фабрику і весь політех. Соль землі.
Оскільки ми йшли далеко позаду, а дівчинка прискоряла крок, то ми в якусь мить її втратили.
На всі боки йшли різні вулиці, з того одшибу вже починалось село.
Вона могла звернути куди завгодно.
І тут як кажуть по наітію, хоча це було абсурдно, я потяг друга прямо в жерло вулкана - в середину Рюмошной.
Це було неймовірно, але самим простим поясненням, куди вона так спритно шмигнула, було саме це.
Те що ми там побачили, скажу просто, - я довго ще потім не бачив чогось більш противного.
Люди, чиї здорові рум'яні лиця часто ходили поруч, здоровались з твоїми батьками чи були батьками твоїх однокашників, тут були пьяними рожами, що витворяли немислиме.
Коли пьяничка один, то ми над ним сміялися.
Але коли їх штук півсотні не менше - це страшно і огидно.
Там ми нарешті побачили нехитру розв'язку нашої таємниці.
Наша дівчинка приходила туди щодня, піднімала тата, чи відривала його від якої-небудь золотасто-зубастої крашеної тітки, чи від такого ж алкаша як він сам, і звала додому.
Її мама посилала доньку, тому що донька було єдине, на що тато в такому стані ще реагував.
Щож, ми з другом ще довго бували у тому степу, але дівчинка наша до нас вже не доєднувалась.
Вона не могла нам простити, що ми таке бачили.
І ми з ним, гуляючи, мимоволі, завжди поглядували в той бік, де виднілася Рюмошная "ВДНХ".
А тепер я бачу радісний народець
"Возроділі ВДНХ!"
Справді, всередині все так само.
Ще й портрет сталіна туди принесли.
Власник - маладой постмадерніст, як про себе сказав.
Хіба що все акуратніше, тому що народу вже не навалом, і вони не біжуть туди після робочого дня, а розсредоточуються протягом дня, рівномірно.
Я пригадав тую дівчинку: що би вона зараз сказала?
адже всі кого зустрічав, "возрожденію" дуже раділи.
А її тато-алкаш - давно вже! - лежить в могилі.
Відповідь прийшла невдовзі.
Я спитав про неї у того, хто знав її добре.
Той воскликнув:
-- Та вона ж давно спилась! З той столовой не вилізає.
Я не повірив і зазірнув.
Справді, сиділа. Не став підходити.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3379696.html.
Tags: история, коллективное х%№ло, крим, левые, рассея
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 114
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment