Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Гітлер шантажував Сталіна утворенням у Галичині... незалежної української держави

Гітлер шантажував Сталіна утворенням у Галичині... незалежної української держави


Про «визвольний похід» 1939 року і перші дні радянської влади у Львові
Сталін, як висловився польський президент Лех Качинський у день сумного ювілею початку Другої світової війни, “завдав Польщі удару у спину” 17 вересня 1939 року, коли Червона армія перейшла ріку Збруч і почала так званий визвольний похід у Галичину. Виникає запитання: “А чому Радянський Союз не почав розчленування Польщі синхронно з Німеччиною 1 вересня?”. Адже це передбачалося таємним пактом Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року. З львівських істориків найповнішу відповідь на це запитання дає науковий працівник Інституту українознавства НАН України Кім Науменко.

Червоноармійців зустрічали і квітами, і кулями...

- Бої за Львів, нагадує історик, німецькі війська розпочали 12 вересня 1939 року. На той час вони майже повністю оточили місто, за винятком вузького коридору у районі Винник. На 20 вересня планувався загальний штурм Львова. Командувач німецькими військами генерал Баєр неодноразово звертався до командувача львівським гарнізоном генерала бригади Владислава Лянгера з пропозиціями здати місто в обмін на вигідні умови капітуляції. Але командування гарнізону, 1500 патріотично налаштованих офіцерів і кілька генералів, дотримувалися наказу польського міністра оборони Ридза-Сміглого від 14 вересня: відволікати на себе головні німецькі сили й дати можливість військам групи “Карпати” відступити на лінію Дністер-Стрий, де створити міцну оборону й зупинити німців.

- Які настрої панували тоді серед львів’ян?

- Настрої були різними. Не забуваймо, що населення довоєнного Львова становили переважно поляки та євреї. З другої декади вересня місто залишилося без води, світла, телефонного зв’язку, не вистачало харчів. Але в гарнізоні й серед польського населення переважали рішучі настрої: “Помремо, але Львова не віддамо!”.

- Наскільки я розумію, німці були за півкроку до окупації Львова. Чому Сталін тягнув час і не переходив у наступ?

- Сталін усвідомлював, що Гітлер хоче перекласти відповідальність за розв’язання світового конфлікту на обох правителів. Крім того, одночасний з німцями напад на Польщу міг спричинити оголошення Англією і Францією війни проти Радянського Союзу. Берлін постійно цікавився, коли ж нарешті розпочнеться вторгнення у Польщу Червоної армії? 12 вересня Гітлер у розмові з генералом Браухічем зазначив: “Росіяни, очевидно, не хочуть виступати...”. Німецька дипломатія розгорнула акцію шантажу Москви. Ріббентроп попереджав Молотова... якщо СРСР відмовиться від зайняття Західної України, там може з’явитися нове державне утворення. Більше того, штаб групи “Південь” розповсюдив у ті дні листівки-звернення до українців. У них декларувався намір утворити незалежну українську державу. 12 вересня така можливість розглядалася на нараді у начальника верховного командування вермахту генерала Кейтеля за участю Гітлера і Ріббентропа. Цього разу Кремль зрозумів, що настав час діяти...

17 вересня про “визвольний похід” оголосив глава Радянського уряду Молотов. У його виступі були цинічні слова: “Ніхто не міг подумати, що польська держава виявить таке безсилля і повний розвал”. Мотив для вторгнення знайшли такий: “Взяти під захист українське і білоруське населення у зв’язку з розвалом Польщі”. Така мотивація викликала у Берліні обурення, оскільки Гітлер вважав події у Польщі спільною акцією Німеччини і Радянського Союзу.

- Деякі історики вважають радянсько-польську війну 1939 року таким собі переможним парадом Червоної армії...

- Сили були нерівними. Кількість червоноармійців, які перейшли Збруч, у десятки разів перевищувала сили оборонців Польщі. Та, попри це, Червона армія втратила вбитими 1,2 тисячі вояків, поранених було 2 тисячі. Поляків загинуло 3,5 тисячі. Втрат з обох боків могло би бути набагато більше. Але 17 вересня Ридз-Сміглий у Коломиї, де на той час перебував польський уряд, видав наказ: “З більшовиками у бої не вступати, лише в разі нападу з їхнього боку або спроб роззброїти частини. Міста, до яких підійдуть більшовики, повинні з ними домовлятися щодо виведення гарнізонів до Угорщини чи Румунії...”. В одній з телеграм начальник гарнізону Луцька генерал бригади Скуратович доповідав: “Більшовики їдуть з відкритими люками танків, усміхаються, махають шлемами, доброзичливо ставляться до польських солдатів, кажуть, що прийшли на допомогу проти німців...”. 19 вересня Червона армія була на околицях Львова. Були навіть локальні сутички з німецькими частинами. Про це доповіли Сталіну... В результаті Гітлер дав наказ своїм військам відійти з території Галичини до ріки Сян. Відступ із зайнятих територій генералітет вермахту зустрів з обуренням. 20 вересня начальник генштабу сухопутних військ генерал Гальдер у щоденнику записав: “Вирішено: росіяни займуть Львів. День ганьби німецького політичного керівництва”. Прагнучи уникнути втрат своїх вояків і жертв серед жителів міста, командувач гарнізону генерал Лянгер вранці 22 вересня прибув у Винники і підписав протокол про передачу Львова без бою Червоній армії. Недоторканість і право покинути Україну та дістатися Румунії гарантували усім офіцерам і генералам, а солдатам із Галичини – повернення до своїх домівок. Проте умови протоколу було брутально порушено. Колону виведених зі Львова поліцейських і жандармів енкаведисти розстріляли вже у Сихові. Офіцерів і генералів у квітні 1940 року вивезли на розстріл у Катинь... Щоправда, генералу Лянгеру тоді дозволили виїхати до Румунії...

Опівдні 22 вересня частини 6-ї армії генерала Голикова вступили на вулиці міста. У деяких місцях червоноармійців зустрічали квітами й червоними прапорами (відривали від польських білу смугу), а часом – вогнем стрілецької зброї з вікон і дахів...


Сподівання на мирне співіснування...

Радянська верхівка чудово розуміла, що нові землі треба опановувати під гаслами національного визволення і соціальної справедливості. За тим, як відбувалася радянізація Львова (перші “Совіти”), можна простежити, гортаючи пожовклу від часу підшивку щоденної газети “Вільна Україна”, що почала виходити вже 25 вересня як орган політуправління Українського фронту. Спочатку газету роздавали безплатно. З 1 жовтня вартість номера становила 10 копійок або 10 грошів (певний час були в обігу радянські і польські гроші). Місячна передплата - два карбованці або два злоті. Реально злотий коштував значно вище карбованця, а ціни в Радянському Союзі були істотно вищими, аніж у західних областях України. Скажімо, наручний годинник у Москві коштував у 1939 році 300-400 карбованців, а у Львові - 30 злотих. Це зумовило стрімке вимивання товарів, які ажіотажно скуповували червоноармійці і радянські чиновники.

У номері за 24 вересня з’явився один з перших наказів начальника Львівського гарнізону Іванова. “Частина населення розкрадає майно, яке належить державі, армії, заводам, фабрикам, приватним власникам. Протягом 24 годин – здати усе майно в комендатуру управління. Особи, які не здадуть майна, будуть віддані до суду Військового трибуналу”. 27 вересня - повідомлення про те, що змінено наказ під номером 1: ходити вулицями Львова можна до 10 години вечора. Першого наказу з приводу комендантської години у газеті не було. Очевидно, його розклеювали на стінах...
l
8 жовтня. Наказ голови Тимчасового управління міста Львова. Продуктові магазини зобов’язані працювати від 7 години ранку до 10 вечора, промтоварні - з 8 ранку до 6 вечора. Сувора заборона перепродажу з рук промтоварів і харчів. До кримінальної відповідальності притягаються якісь Самуїл Шнегут та Леонтій Кезман. За приховування борошна і спекулятивний його продаж власника пекарні Наделя Моріса Пінхасовича засуджено на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням політичних прав на 10 років...
l
Перед тим, як повідомити про надходження в Галичину з Великої України великої партії солі, махорки, сірників, гасу, газета повідомила, що “трудящі просять надіслати 500 тисяч портретів вождя трудящих усього світу товариша Сталіна, голови радянського уряду товариша Молотова і наркома оборони товариша Ворошилова...”.

5 жовтня із 25 кінотеатрів, які діяли ще 14 вересня, відновили свою роботу кінотеатри “Європа”, “Аполло”, “Касіно”, “Ампір”, “Коперник”. Ось їхній репертуар у вересні-жовтні: “Ленин в 1918 году”, “Чапаев”, “Щорс”, “Граница на замке”, “Великий гражданин”, “Танкисты», «Юность Максима», «Депутат Балтики», «Петр Первый», «Детство Горького», «Дети капитана Гранта», «На Дальнем Востоке»…

«Вільна Україна» не шкодувала газетної площі для висміювання польського воїнства. Якийсь «поет-колгоспник» Лазар Шпинай (очевидно, псевдонім) зловтішається: «Тікала шляхта, гублячи манатки і конфедератки». У номері за 6 жовтня - виклад промови у Львові командувача Українським фронтом Тимошенка: «Польські офіцери (нехай вибачать мені присутні) – це шантрапа (сміх, оплески). Це - герої балів і банкетів…». Не мине і двох років, як червоне військо під командою цього маршала, наркома оборони, буде драпати від західних кордонів аж до Москви…
l
Для ідеологічної обробки місцевого населення, виховання його у дусі радянського патріотизму партія кинула потужний літературний десант. У Львові побували Олександр Корнійчук, Олександр Довженко, Андрій Малишко, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Максим Рильський. Більшість віршів-агіток, надрукованих у «Вільній Україні», вражають своїм примітивізмом. В. Сосюра: «Хвастав пан, що буде битись, та не вийшло діла. Як побачив наші танки, став як крейда біла…». М. Рильський: «Гей, не найти тобі, люде, кращих для щастя підвалин. Славен і хвален хай буде мужній і мудрий наш Сталін!».

В одному з жовтневих номерів вміщено повідомлення, що до львівської філії КОГІЗу (очевидно, якесь книжкове видавництво), що на вулиці Чарнецького,12, надійшли «Короткий курс ВКП (б)», праця Сталіна «Питання ленінізму». Зверніть увагу, якими мовами - українською, російською, польською, єврейською і німецькою. Попервах радянська влада демонструвала толератність до національних почуттів місцевого населення…

Міське життя входило у звичний ритм. 5 жовтня у газеті з’явилося перше приватне оголошення: «Приймається запис на годинні курси крою і шиття білля, а також ведення домашнього господарства. Фірма Йолянда». 8 жовтня. «Російської мови навчає Фаслєрова. м. Львів, вулиця Клепарівська 8, кв. 12».
У цей же день газета повідомляє: «На стадіоні «Погонь» футбол між командами Біженці – Погонь та Україна – Гасмонея. Для членів профспілки, учнів та військових на вхідні квитки дається знижка». Дивна назва команди «Біженці». Це ті поляки і євреї, які тікали від нацистів у Галичину…


P. S. Автор висловлює подяку завідуючому науковим відділом періодичних видань Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника Юрію Романишину за надану можливість ознайомитися з архівною підшивкою газети “Вільна Україна”.


На фото: 1939 рік, вересень. Воїни-танкісти роздають львів’янам радянські газети.

http://www.wz.lviv.ua/articles/76922

Geheime Staatspolizei - Гітлер шантажував Сталіна утворенням у Галичині... незалежної української держави
Tags: польша, україна, франция
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments