Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Юлі, как говорят, волю

Спливав п’ятий рік вирішального позачергового етапу додаткового періоду остаточної підготовки до підписання Угоди про Асоціацію України та ЄС. Віктору Федоровичу було весело як ніколи.

Президент України радісно стрибав по оздоблених золотом пеньках червоного дерева, допомагаючи собі тримати рівновагу тенісною ракеткою.
– Слиш, Пєтя, а ти вот так можеш? – гордовито вигукнув Янукович та зі свистом махнув ракеткою прямо перед носом представника місії Європарламенту Пета Кокса. Європеець мугикнув щось нерозбірливе та знервовано протер спітніле чоло хустинкою. – Уже 194 кілометра в час – вот тока вчєра Єфремов рулєткой ізмєрял! – не вгавав Віктор Федорович.

– Єфремов? – до бесіди раптово втрутився ще один європейський комісар Александр Квасьнєвський, що досі мовчки спостерігав за стрибучим веселуном із безпечної відстані. – Пане Президенте, Ви ж ось хвилину тому клялися, що вже 3 роки не можете з ним навіть поговорити!

– Так не можу ж! – Віктор Федорович стиха вилаяв себе за неуважність, але без особливих зусиль викрутився. – Забіг, паскуда, покрутився тут: «194, каже, Фьодорич, а я дальше побєжал!». Я йому: «Стривайте, Олександре Сергійовичу, ми ж із Вами не обговорили, як кажуть, шляхи розв’язання проблеми вибіркового правосуддя!»

– Ну? А він що?! – останню фразу поважні європейські чиновники заволали хором, наче дітлахи на уроці.

– Та ото тіки двері гупнули…

На очах у знеможеної сивочолої делегації граціозний амбал знову закружляв у повітрі над коштовними пеньками…

– Вікторе Федоровичу! – тишу межигірського лісу розірвав істеричний вереск Пета Кокса. – Досить! Нам набридло слухати ваші вигадки! Якщо ви до завтра не випустите Юлію Тимошенко, відповідь Європейського Союзу буде категоричною, рішучою, однозначною, адекватною та симетричною!

– Ага, Пєтя, запіши вот ето всьо і скінь Льовє в mp3, – Янукович широко позіхнув, заледве прикриваючи роззявленого рота рукою. – Я как-нібудь в вєртольотє прослухаю. Ну й… ето… Україна лишається відкритою до діалогу, підтверджує свою відданість європейським цінностям… ну ти сам в курсє, корочє…

Пет Кокс ображено замовк, силуючись пригадати слова якоїсь старовинної ірландської лайки. Роботу недоброї думки перервав величезний лискучий джип, що раптом вигулькнув із хащів президентського пеньковника та зупинився посеред газону.

– Ооо, кум! – обличчя Януковича розтяглося в щирій посмішці. – Вот і пан Пшонка вам щас расскажет, що в Україні правоохеренн… тьху ти, корочє, ну шо органи в Україні, как говорят, незалежні від правосуддя… Нє, блін, я вот про ето нє умєю, загні ім, Віктор Палич!

– Гуд морнінг, шановні, дура лекс, – стисло привітався пан Пшонка до набридливих гостей, упевнено почимчикував до свого кума й гаряче щось зашепотів йому на вухо.

– Та ти шо! Вже завтра? Йо-майо, оце час біжить… – за всі роки вимушеного спілкування Кокс і Квасьнєвський іще ніколи не бачили Віктора Федоровича таким розгубленим та схвильованим.
– Прікінь, да? Пацани підрахували – дєнь в дєнь, от звонка до звонка! – Пшонка був явно не тих, хто міг потішити президента гарними новинами. – Шо ж тєпєрь дєлать-то, Фьодорич?
- Та шо-шо, шо і всєгда, – хвилинна розгубленість уже змінилася звичним бадьорим настроєм старого гедоніста. – Імпровізіровать будєм! – І Віктор Федорович упевнено рушив у бік старих єврокомісарів, що ображено відсопувалися на галявинці.


***
Сутеніло. Над лікарнею «Укрзалізниці» нависла незвична для закладу подібного типу тиша. Дві години тому до головлікаря прийшли серйозні хлопці в піджаках і повідомили, що весь персонал лікарні мусить терміново вирушати на збори первинного осередку Партії регіонів, які відбудуться в дитсадку на протилежному кінці Харкова. Тож у темному безлюдному коридорі 9-го поверху, яким цього вечора скрадалися дві огрядні фігури, луна від кожного кроку таємних гостей не вщухала секунди три.

– Віктор Фьодорич, може, хоч «Беркут» прєдупрєдіть?
– Ти, кум, такімі вєщамі не жартуй, как говорят. А то в молодості моїй уже одна сука разок ментов прєдупрєділа…

У невеличкому клаптику світла перед дверима потрібної палати тупцяли на місці два «беркутівця» – чомусь без бронежилетів, у парадних міліційних кителях. «Аа, зажралась сука», – тихо лайнувся Віктор Федорович і вийшов на світло:
– Здарова, пацани!
– Здравія желаю, Віктор Фьодоровіч! – хором відтарабанили міліціонери, вирячившись на дивного двометрового прибульця – в гумовому плащі, в масці Бетмена та з коробкою замороженої піци в витягнутих руках. Серйозні хлопці в піджаках недарма півгодини інструктували їх, що високий гість намагатиметься зберегти інкогніто, але шок від побаченого миттю вимив усі інструкції з непризвичаєних мізків.
– Хехе, «Віктор Фьодорич»! А ти шутнік! Може, в тебе там за дверима й Юлія Володимирівна сидить, гагагага? – вайлуватий бетмен зайшовся щирим, дитячим реготом, який чомусь жоден зі зблідлих «беркутівців» не підтримав. – Я ж вам піцу прівьоз, ви що, кіна не бачили?
Піца, куплена кумом у найближчому супермаркеті, вже починала розморожуватися й наповнювати коридор смородом дешевої ковбаси та гнилих помідорів.
– Да-да, конечно, проходітє скорєє! – «беркутівці» чемно розступилися, пропускаючи Бетмена до палати.
– Вот відіш, кум, а ти говоріл, шо про піцу не прокотить! – задоволено проказав Янукович. У відповідь йому почулося лише жалісне скавчання – про сивого пузаня в масці жінки-кішки «беркутівців» попередити якраз забули, і свою законну пару кийків по нирках супутник Бетмена таки дістав.

Віктор Федорович хвилину вдивлявся в обличчя сплячої полонянки, ледве тамуючи бажання нарешті зімкнути спраглі руки на тендітній шиї, але вчасно опанував себе.
– Наручники як знімати будемо? У мєня вон отмичєчка как раз с прошлого раза завалялась.
– Кум, ну ти хоч би переді мною не вийо..увався, – відлупцьований Пшонка не впустив можливості відігратися. – Скільки ти над тим браслетом Мельника сидів, поки я з Петрівки диск із крякнутими кодами не привіз?
– Ізвінітє, Віктор Фьодорич, может, вам ключік от наручніков? – просунулася в двері скуйовджена голова беркутівця.
– Бач, Віктор Палич, всьо-такі піца творить чудеса, – не міг натішитися Бетмен, орудуючи ключиком… – Треба спробувати – може, вони нам тепер її й до машини донесуть?
…Пузатий автомобільчик «швидкої допомоги» з харківськими номерами долав останні ранкові кілометри до українсько-польського кордону.
– Куме, бля, послєдній раз кажу: іще раз візьмеш на діло якесь райкіне гавно – сам будеш його по трасі штовхати, – Вікторові Федоровичу вже не терпілося пошвидше повернутися з роздовбаного фургончика на борт рідної «Агусти».
– Ти ми ж вродє всьо провіряли, ніяких порушень не знайшли. Аби ж було, Віктор Фьодорич, так ми б одразу – он хай Юлька підтвердить! – Пшонка виразно кинув головою назад. У кузові «швидкої» серед китайського медичного мотлоху лежала зв’язана полонянка лікарні «Укрзалізниці». Її недобрий погляд ясно вказував, скільки всього вона могла би висловити двом викрадачам, якби гумовий Бетмен завбачливо не обмотав їй рота скетчем…

На кордоні цінних персон із цінним вантажем уже чекали. Делегацію європейських політиків та журналістів очолили вже добре нам знайомі Пет Кокс та Александр Квасьнєвський – ось і настав той день, коли вони нарешті зможуть вирватися із цієї гостинної загадкової країни з її загадковою демократією! Пан Квасьнєвський якраз дочитував свою прощальну промову на імпровізованому мітингу, коли китайська «швидка» пригальмувала поруч із євронатовпом.

«Я-ну-ко-вич! Я-ну-ко-вич!», – несміливі вигуки швидко перейшли в злагоджене скандування, якого Віктор Федорович не чув аж із 2004 року… Промова Квасьнєвського втонула з загальній ейфорії, і колишній польський президент, змахнувши сльозу вдячності, замовк і просто віддав гучномовець справжньому герою дня.

– Україна завжди підтверджувала свою відданість європейським цінностям, тож годі було чекати від нас чогось іншого! – найбанальніші штампи, що злітали з вуст Віктора Федоровича, сьогодні жадібно ловилися журналістами й європолітиками, наче згустки ядрьоної істини. – В нашому правосудді ніколи не було подвійних стандартів, закон для всіх один,– гримів голос Віктора Федоровича над пропускним пунктом. – Але сьогодні ми пішли на безпрецедентний крок, якого від нас так чекали. Юлі – волю!!! – проголосив Янукович, урочисто відчинив дверцята швидкої та ефектним жестом зірвав скотч із губ полонянки.

«Юлі – волю! Юлі – волю!» – тут же підхопив радісний натовп. «Хай подякує!» — крикнув хтось, і жінці миттєво піднесли мегафона. Європейці уважно принишкли, і в пронизливій тиші коротко й чітко прозвучав жіночий голос:

– Ну ти й скотина, Вікторе Федоровичу! У мене ж сьогодні термін ув’язнення завершувався!

– Та ти що! – удавано здивувався Віктор Федорович. – Ти бач як воно… Ну що ж, краще пізно, ніж ніколи. Віктор Палич, оформ женщіну, пожалуста.
Сивуватий пузань, уже без маски жінки-кішки, дістав із кишені потерту брошурку і почав безбарвним бюрократичним голосом зачитувати: «Стаття 393 Кримінально-процесуального кодексу України: Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, карається позбавленням волі на термін…»
Александр Квасьнєвський та Пет Кокс втомлено перезирнулися, зітхнули й поволі рушили кудись по дорозі в ранкову мжичку – певно, складати чергову заявку до Європарламенту на продовження своєї важкої, нескінченної, але такої потрібної світові та демократії місії…

Юрко КОСМИНА, для “ОРД”
Tags: дебилы, европа, орд, проффесор, тимошенко, україна, янукович
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 112
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments