Серед усіх центральних органів виконавчої влади України саме Міністерству закордонних справ традиційно випадає найнесправедливіша доля. Адже концентрація особистої ганьби на квадратний сантиметр діяльності чиновників міністерства не йде в жодне порівняння навіть із теоретичними можливостями дерибану відведеної царини. Красти тут практично нема чого (опанування бюджетів розробки документації майбутніх міждержавних угод – це заледве підготовча група української тендерної школи), зате виправдовуватися за тих, хто накрав, краде просто зараз і неодмінно крастиме в майбутньому, доводиться чи не щосекунди.
Українське МЗС повсякчас опиняється в позі нардепа від Партії регіонів, якого викидають із таксі за генеральну лінію його партії, але на відміну від цього депутата не може навіть поскаржитися на засіданні фракцї. Бо думка органу, єдиною робочою функцією якого є постійне прибирання всього, що наклав Янукович, мало кого цікавить не лише в світі, але й усередині країни.
Утім, найголовнішою проблемою зовнішньополітичного відомства країни є навіть не байдужість соціуму та політикуму до його творчості, а те, що попри всю ганьбу, безглуздість та просте людське западло, творити все одно доводиться. Адже якщо промовчить український МЗС, то навіть Герман і Чечетов ніколи не здогадаються, що резолюція американського Сенату під умовною назвою «А тепер, волчара позорний, слушай расклад по понятіям» насправді є всього лише шанобливим вітанням Віктору Федоровичу з Різдвом Христовим від американських щирих однодумців та вірних соратників.
Здогадатися без підказки й справді нереально, адже левову частку мотивувальної частини американської резолюції складає детальний перелік листопадово-грудневих злочинів режиму Віктора Федоровича загалом та Віктора Федоровича особисто – від згортання євроінтеграції до звірств «Беркуту» та шмону опозиційних ЗМІ та партій. Але для людей спритних та переконаних немає нічого неможливого, і тому українське МЗС, як випливає з сьогоднішнього коментаря відомства, «розцінює прийняття зазначеної резолюції як вияв підтримки європейського вибору нашої держави та її демократичного розвитку».
Звісно, важко не погодитися з підлеглими пана Кожари в тому, що резолюція Сенату США відстоює демократичний розвиток, – США, як підкаже будь-який кеп, завжди підтримують демократію, а тих, хто з цим твердженням не погоджувався, вже не раз переконали в зворотньому аргументами класу «повітря-земля». Але чомусь до наступного логічного висновку – «тож ганьба диктатору Януковичу та його хтивим посіпакам!» – в МЗС так і не додумались, натомість згенерувавши категорично альтернативне прозріння:
«Заклик верхньої палати Конгресу США до всіх сторін політичного процесу в Україні утримуватись від застосування сили та підтримувати діалог національного примирення повністю відповідає підходам Уряду України. Саме до такого діалогу з метою забезпечення стабільності в державі закликає Президент України В.Ф.Янукович, який засудив застосування сили як з боку правоохоронних органів, так і окремих учасників акцій протесту».
Якщо аналізувати це шизофренічне формулювання з точки зору елементарної логіки, то напрошується низка висновків:
а) Віктор Федорович не має жодного стосунку до відмови Віктора Федоровича від європейської інтеграції, розгону Майдану та здачі Віктором Федоровичем України Путіну;
б) в Україні немає жодного протистояння розгніваного народу з обридлим Віктором Федоровичем – в Україні є потужна незалежна політична сила «правоохоронні органи», яка незважаючи на всі заклики Віктора Федоровича ніяк не хоче національного примирення з «окремими учасниками акцій протесту»;
в) Віктор Федорович не має жодного суверенітету над виконавчою вертикаллю в Україні і має повноваження хіба що «закликати» правоохоронні органи до діалогу або «засудити» їх за прояви насильства.
Судячи з наведеного, підлеглі Кожари нарешті визнали, що проблеми зовнішньої політики України починаються з Януковича, Януковичем завершуються і в ньому єдиному полягають. Але чомусь вирішили, що якщо публічно заперечити наявність Януковича, то разом із ним, за класикою, зникнуть і всі проблеми. Мусимо розчарувати шановних дипломатів: Віктор Федорович так просто не тоне й не виводиться – і що найгірше, в Сенаті США це чудово розуміють, а при застосуванні санкцій сталінськими максимами користуватися не збираються.
А ще авторам коментаря МЗС хотілося би роз’яснити невеличку, але важливу деталь: задача дипломатів у міждержавному листуванні завжди полягала в тому, щобиякнайвигідніше для своєї держави розтлумачити світові позицію керівництва цієї держави. А геть не в тому, щоби якнайприємніше для керівництва держави розтлумачити цьому примхливому керівництву позицію світу.
Юрко КОСМИНА, для «ОРД»
Journal information